Водночас і святиня, і прикраса
Незабаром православні Павлограда відзначатимуть 25 річницю відродження Собору Нерукотворного Спаса. Ця старовинна споруда стала не тільки символом відродження християнства у Західному Донбасі, а й історичною пам’яткою, з якою пов’язано чимало історичних подій і навіть легенд.
Купець заприсягся побудувати церкву
Погляди тих, хто в’їжджає у Павлоград з боку Дніпропетровська, притягують до себе золоті бані головного храму міста – Спаського собору, біло-жовта споруда якого височіє над сірими спорудами центральної частини столиці Західного Донбасу.
Храм було побудовано на пожертву місцевого купця Якова Голубицького, який наприкінці 19 століття був не тільки дуже впливовою людиною, а й активним громадським діячем: обирався гласним (тобто депутатом) міської думи, і двічі – міським головою.
Одні краєзнавці говорять, що Яків Федорович ще у юні роки, коли тільки-но починав комерційну діяльність, заприсягся: у разі, як стане заможною людиною, збудує велику церкву.
Інші дослідники вважають, що на Я. Голубицького величезне враження справила подія, яка трапилася 8 жовтня 1888 року, коли на Харківщині зазнав катастрофи імператорський потяг, у якому царська родина поверталася з Криму. Тоді 21 людина загинула, 68 були понівечені.
А Олександр Третій, його дружина з дітьми і почет навіть не постраждали: врятувалися чудом, яке пов’язують з іконою Нерукотворного Спаса, що висіла у вагоні-їдальні, де на той момент обідала сім’я. От вражений цією подією купець і вирішив збудувати за власний кошт храм на честь цієї чудотворної ікони.
У Павлоград приїхав сам Іоанн Кронштадтський
Як би там не було, новозбудований павлоградський собор потрапив тоді у центр уваги всієї імперії. Освячувати споруду з Петербурга у Павлоград виїхав сам Іоанн Кронштадтський, якого згодом канонізували як святого. Аби взяти участь у події і побачити видатного православного праведника, до міста з’їхались тисячі людей.
Освячення відбулося 15 жовтня (за старим стилем) 1898 року. Урочистості тривали протягом двох днів. До речі, саме тоді, за легендою, святий Іоанн Кронштадтський передрік долю храму: що він зазнає наруги від безбожників, але залишиться неушкодженим довіку. А зникне лише тоді, коли місто піде під воду.
Так воно і сталося: у 1961 році комуністична влада відібрала церкву у віруючих і відкрила там спортивну школу…
Справжній райський куточок
Відродження храму почалося на початку 1991 року, коли на прохання багатьох віруючих собор повернули церкві. Ось як згадує про це благочинний Павлоградського церковного округу протоієрей Валентин Цешковський: «Перша служба відбулася 15 лютого 1991 року у свято Стрітення Господнього. Ми заздалегідь сповістили всіх наших парафіян, що служби в Успенському храмі – єдиному діючому на той час у всьому регіоні – не буде в цей день. А відбудеться перша (і дуже радісна!) служба в соборі Нерукотворного Спаса (всі знали його ще як спортивну школу міськвно).
Пам’ятаю, було дуже багатолюдно. Віруючі залюднили весь храм. А потім, коли вийшли у двір святити згідно з традицією воду і свічки, то і там яблуку ніде було впасти.
Ще ні хреста на куполі не було, ні іконостасу в залі – звідти навіть не всі спортивні снаряди забрали. А посеред вівтаря була стрибкова яма. Щоб поставити тимчасовий престол, довелося закласти її дошками, які під час служби дуже вібрували під ногами. Ми навіть побоювалися, як би чаша з Причастям не перекинулася …»
Так починалося відродження собору. Попереду була велика праця з реконструкції споруди і благоустрою церковного двору, який віряни перетворили згодом на справжній райський куточок. Вони працювали не покладаючи рук. І недарма. Церква Голубицького (так віддавна називають собор у народі) стала не тільки осереддям християнського життя цілого регіону, де зберігається чимало православних святинь, але й чи не найяскравішою архітектурною візиткою, справжньою прикрасою столиці Західного Донбасу.
Ігор Захарук
