Володимир Огієвський – радіоаматор з великої літери

Нещодавно виповнилося 133 роки з дня народження відомого українського фахівця у галузі радіотехніки, професора та декана радіотехнічного факультету Київського політехнічного інституту, заслуженого працівника вищої школи УРСР, професора Володимира Васильовича Огієвського.

ПЕРШИЙ УЧЕНЬ

Володимир Огієвський народився у травні 1890 року у місті Крапивна Тульської губернії, в родині помічника лісничого Одоєвського лісництва й водночас – викладача місцевої лісової школи Василя Огієвського. Своє життя батько майбутнього радіофахівця присвятив лісовій справі, пізніше став відомим ученим. Обіймав посаду професора Петербурзького лісового інституту, а 20 років – професора кафедри лісівництва Київського політехнічного інституту. Через відсутність школи в місті проживання, Володимир отримав початкову освіту вдома.

У 1903 році родина Огієвських переїхала до Києва: у місті мешкали взимку, а на літо повертались до лісництва. Того ж року хлопчик став учнем 4-го класу Київського реального училища. За результатами на­вчання його називали «Першим учнем». У 1905 році за участь у революційних страйках Володимира виключили з училища. Через це йому довелося здавати випускний екзамен екстерном. Упродовж 1907-1914 років він навчався на механічному відділенні Київського політехнічного інституту, де брав активну участь у студентському русі.

НА ВІЙСЬКОВІЙ СЛУЖБІ

Навчання було перервано двома роками військової служби в 4-й Іскровій (радіо­телеграфній) роті, яка базувалася у Києві: тут відбулось перше знайомство Володимира Огієвського з радіозв’язком. По завершенні служби він одержав звання «прапорщик запасу» і повернувся до рідного інституту. На початку Першої світової війни Володимира призвали до діючої армії і майже одразу призначили помічником начальника 3-ї Польової іскрової станції. У серпні, перебуваючи у складі роти, він виступив у похід, а на початку вересня його призначили помічником начальника станції при штабі Головно­командуючого арміями Південно-Західного фронту. Військова кар’єра Володимира Васильовича виявилась дуже стрімкою: наприкінці того ж місяця він уже очолював цю станцію.

У 1916 році пройшов підготовку й отримав статус офіцера – «спеціаліста з радіо та авіації» 8-ї армії, а у 1917-му був обраний делегатом полкового та дивізійного комітетів Першого Всеросійського з’їзду радіотелеграфістів. Також Огієвського обрали до складу виконавчого органу з’їзду – Центрального Комітету. У січні 1918 року він очолив Раду військового радіо­телеграфу РСР. Брав участь в організації радіотелеграфу Червоної армії та засіданні Раднаркому з передачі низки військових радіостанцій у народну власність.

ДЛЯ НАДІЙНОГО ЗВ’ЯЗКУ

У жовтні 1917 року Володимира Васильовича було представлено на отримання звання поручика, але зламався весь життєвий уклад Російській імперії. У Петербурзі відбулись відомі жовтневі події і в армії посилились революційні настрої. Огієвського обрали членом полкового і дивізіонного комітетів та делегатом Всеросійського з’їзду військових телеграфістів.

Наказом Народного комісара з військових справ від 27 січня 1918 року було засновано Раду військового радіотелеграфа. Володимира Огієвського обрали до її складу, а вже в лютому він став головою. Наприкінці того ж року ухвалили рішення щодо створення в Москві нової приймально-передавальної радіостанції незгасаючих коливань для організації надійного оперативного зв’язку між фронтами громадянської війни. Такого зв’язку на той час не було. Огієвського призначили начальником іще неіснуючої радіостанції і помічником відповідального керівника робіт.

У 1920 році в присутності представників управління зв’язку Червоної армії провели відповідні випробування і станція вступила в експлуатацію. Рік потому вчений перевівся до Києва: працював начальником військової радіостанції, викладав радіотехніку у військовому училищі зв’язку. Водночас розпочав педагогічну діяльність у Київському політехнічному інституті.

КРОК ЗА КРОКОМ

Наприкінці 30-х років Володимир Васильович був консультантом будівництва потужних радіомовних станцій у Дніпропетровську, Одесі, Харкові та Тирасполі. Також його призначили відповідальним виконробом на будівництві київської радіостанції. Цікавий факт: під час створення радіостанції в Одесі радіолабораторія Київського політехнічного інституту (КПІ) взяла на себе поставки фільтрових високовольтних конденсаторів, які до цього часу ввозили в СРСР з Німеччини.

Огієвський розробив оригінальний метод їх виготовлення з вітчизняної сировини. Запропоновані ним фільтри мали менші розміри і були дешевші за німецькі і це дало змогу відмовитися від імпорту. Радіолабораторія стала базою для розвитку радіотехнічної спеціальності, а в подальшому – радіотехнічного факультету. Спочатку при ній виникла майстерня, де студенти монтували спеціальну апаратуру для інституту і різних установ, наприклад, для магістрального радіозв’язку Південно-Західної залізниці.

Враховуючи інтерес студентів і співробітників інституту до радіосправи, Володимир Васильович організував радіогурток і у 1925 році в ефір вийшла перша в СРСР аматорська колективна радіостанція R1KPI: всю апаратуру виготовили гуртківці. Огієвський власноруч провів перший сеанс двостороннього радіозв’язку з позивним «R1KPI». Вже у 1928 році на електротехнічному факультеті було виокремлено спеціалізацію «Радіотехніка», а на всіх курсах сформовано відповідні групи студентів.

НЕПРОСТІ ЧАСИ

Електротехнічний факультет став базою для створення Київського енергетичного інституту, що мав радіотехнічний факультет і кафедру радіотехніки, які очолював Володимир Васильович. Він часто консультував студентів у гуртожитку та у себе вдома, де їх пригощала дружина, Валентина Олександрівна.

З 1931 року інститут регулярно випускав радіоінженерів. У ході подальших реорганізацій радіоспеціальність існувала як самостійно, так і у складі спеціального факультету, а з 1944 року повернулась до радіотехнічного факультету КПІ, деканом якого призначили професора Огієвського. Упродовж війни 1941-1945 років він працював в Уральському індустріальному інституті. Водночас був консультантом з питань радіо в Академії ім. Жуковського, у радіотехнічній лабораторії 4-го спецвідділу Народного комісаріату внутрішніх справ. У Свердловському філіалі Науково-дослідного інституту № 3 займався розробкою акустичних приладів. Його участь у вирішенні завдань воєнного часу відзначили медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні».

НАЗИВАЛИ «ДІДОМ»

У 1962 році Володимир Огієвський пішов з посади декана, але залишився завідувачем кафедри теоретичних основ радіотехніки (ТОР) і членом вченої ради радіотехнічного факультету. Після Володимира Васильовича посади деканів обіймали його учні: професори В.П.Тараненко, Я.К. Трохименко, доценти Ю.В. Михацький, В.О. Гойжевський, В.І. Правда, Є.А. Нелін. Для продовження традицій щодо поєднання навчання з практичною реалізацією нових радіозасобів, на кафед­рі були сформовані наукові групи з викладачів, штатних науково-інженерних працівників і студентів, які за завданнями уряду розробили десятки науково-технічних проєктів з оборонної тематики, і це створило умови для якісної підготовки майбутніх фахівців.

Усі роки наукової та педагогічної діяльності професор Огієвський дотримувався «головного завдання свого життя» – не заважати людям жити і працювати. Він заклав традиції працелюбності, принциповості та взаємоповаги на кафедрі і на факультеті, завдяки чому мав надзвичайно високий авторитет серед колег, що не заважало їм лагідно називати його між собою «дідом». Держава відзначила діяльність Володимира Васильовича орденами, медалями, грамотами. Також учений-практик мав звання «Заслужений працівник вищої школи», «Почесний радист».

Він пішов з життя 26 лютого 1979 року – лише декілька місяців не дожив до 90-річчя. Похований у Києві на Байковому цвинтарі. Живим «пам’ятником» Огієвському є платан, посаджений ним на території нинішнього Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського». Це дерево – символ довголіття, добрих справ, багатої спадщини, що залишив по собі всесвітньо відомий вчений і радіоаматор з великої літери.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)