Волонтер з Дніпра Тамара Мудрак розповіла про Майдан і війну

Напередодні річниці розстрілів людей на Майдані «Вісті» зустрілись  із відомою волонтеркою Дніпра Тамарою Мудрак.

Потрапила під обстріл.

– Тамаро Олексіївно, як Ви стали волонтером?

– Мій чоловік очолив мобілізаційний штаб області, а потім сам вирушив до зони АТО влітку 2014 року. Коли я йому зателефонувала, то під час розмови зрозуміла, що хлопці сидять голодні. Тож ми з сином повезли їм спочатку харчів. Потім добровольці посили саперні лопати, бо потрібно було окопуватись – дуже багато відвезли їх туди. Коли вже закінчились власні кошти, то почала звертатись до друзів, сторонніх людей. З того часу й стала волонтером.

– Чи потрапляли Ви під обстріли, коли бували на фронті?

– Якось ми везли для однієї з бригад генератор, бо хлопці замерзали. І коли їхали до місця їхньої дислокації – потрапили під обстріл. Пам’ятаю, що єдина думка була тоді: «Як цілим довезти цей генератор». А коли повертались додому, то думала: «Хоч би довезти фотоапарат, аби відзвітувати, що хлопці отримали «посилку». Мабуть, волонтерство – то така хвороба, коли отримуєш задоволення від того, що допомагаєш іншим. Від 2015 року вже держава почала опікуватись армією, тож волонери потрібні були вже помічники тим бійцям, які отримали травми, або їхнім батькам.

Холодець у бутилі

– Що найбільше запам’яталось під час волонтерства?

– Дуже багато дівчат віддавали власні сили та вміння. Ми відправили в АТО близько 45 ящиків із-під бананів в’язаних шкарпеток. На них не витратили жодного мотка ниток, усі були в’язані зі старих светрів. Були ті, котрі приносили одежину, інші прали, трегі – розпускали, четверті – в’язали. Одна жіночка придумала, що можна зшити шотландські шарфи та зробити з них теплі пледи, а волонтерка  Іра Пашковська вигадала, як у 5-літрових бутилях відвозити на передову холодець. Бутилі «клали» на бік та заморожували, тож коли хлопці отримували їх, просто зрізали верхню частину баклашки і могли одразу їсти.

– Як Ви стали частиною Центру допомоги учасникам АТО?

– Я тут уже рік. Іще з 2015-го почала бити тривогу, що в нас належно не вшановують загиблих героїв. Мені хотілось, аби меморіал загиблим воїнам був десь у місті, щоб люди могли там часто бувати. Тож, коли поруч з ОДА задумали створити Алею пам’яті, я підтримала облдержадміністрацію й почала допомагати збирати інформацію про загиблих. Стала приходити в Центр після роботи та так і залишилась тут волонтером. Щодня чимось допомагаю.

– Минулого року Ви отримали з рук Президента орден «За мужність» III ступеня. Чи вже його надягали?

– Цей орден я носитиму тільки, коли закінчиться війна. Поки вона триває – жодних нагород не потрібно.

Анастасія Нефретова,

фото з особистого архіву Тамари Мудрак