Ворог серед нас: хто і як карає колаборантів в Україні
Війна відкрила фронт не лише на полі бою, а й у тилу – серед тих, хто здає ворогу позиції. Один із таких випадків – справа Руслана Мандрикіна, який передавав координати українських об’єктів і мріяв підірвати танк у Дніпрі.
Сьогодні він у в’язниці, але суспільство запитує: чи справедливою є міра відповідальності?
Руслана Мандрикіна засудили до 5 років позбавлення волі за статтею “Колабораційна діяльність”. Він фотографував військові об’єкти та передавав їх росіянам через популярну соціальну мережу. Також відомо, що злочинець зберігав удома бойову гранату і мріяв підірвати український танк у центрі Дніпра. Чому такий термін ув’язнення? Розгляньмо механізми покарання за співпрацю з окупантами.
Колаборанти та правосуддя: як і за що засуджують зрадників в Україні
Після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році Україна зіткнулася не лише з ворожими військами, а й із внутрішньою загрозою – колаборантами. Хто вони, як їх виявляють і яке покарання на них чекає?
Хто такі колаборанти згідно із законом?
Поняття “колабораціонізм” набуло конкретного юридичного змісту у 2022 році, коли Верховна Рада України ухвалила Закон №2108-IX. У Кримінальному кодексі з’явилася нова стаття – 111-1 “Колабораційна діяльність”.
Згідно з нею, до колаборантів належать особи, які:
- публічно заперечують збройну агресію рф проти України;
- закликають до співпраці з окупаційними адміністраціями;
- обіймають посади в незаконних органах влади, створених агресором;
- добровільно передають матеріальні ресурси чи об’єкти окупантам;
- організовують “референдуми”, “вибори” або інші дії на підтримку окупаційного режиму.
Механізм покарання: як це працює?
1. Виявлення та документування
Завдяки роботі спецслужб та правоохоронних органів (СБУ, Нацполіція) установлюються особи, що співпрацювали з окупаційними військами або співпрацюють із ворожими спецслужбами. Свідчення місцевих мешканців, фото, відео, документи, дописи у соцмережах – усе це може стати доказовою базою.
2. Слідство та обвинувачення
Після збору доказів відкривається кримінальне провадження. Справи колаборантів ведуть спеціалізовані прокурори. Часто вони мають заочний характер – якщо підозрюваний перебуває у розшуку .
3. Судовий розгляд
Справу розглядає суд, іноді – в особливому (спрощеному) порядку, якщо провина доведена, а підсудний/підсудна її визнає. Колаборантам, як і всім іншим підсудним, надається державний адвокат.
4. Покарання
Покарання залежить від ступеня тяжкості злочину :
- за публічне схвалення агресії – до 3 років позбавлення волі;
- за роботу в окупаційних адміністраціях чи інша діяльність на користь окупантів – 5–10 років;
- якщо дії спричинили тяжкі наслідки – до 15 років або навіть довічне.
Чому потрібно допомагати у розшуку та встановленню колаборантів?
Установлення та покарання колаборантів на деокупованих територіях – це не лише питання справедливості, а й питання національної безпеки та пам’яті про жертви війни. Саме ці люди сприяли подальшій окупації, допомагаючи ворогу закріпитися на українській землі. Вони передавали координати, вказували на проукраїнських активістів, волонтерів і військових, відкривали двері для знищення цілих сіл, вбивства мирного населення, депортацій та катувань. Їхня “допомога” не була невинною – вона стала частиною механізму, який прагне стерти Україну як державу.
Без справедливого покарання для таких осіб ми ризикуємо не лише повторенням трагедій, а й втратою віри суспільства в силу права. Це не про помсту – це про відновлення справедливості та запобігання новим злочинам. Колаборація повинна мати ціну – і ця ціна має бути досить високою, щоб зупинити інших від вчинення подібних злочинів.
Хто зрадник ?
Кожен колаборант – злочинець. Водночас у кожного свій шлях до цього злочину. Є ті, хто зрадив із переконань. Є ті, хто пішов на співпрацю через страх, тиск або для виживання. Суд іноді враховує такі обставини – і призначає умовне покарання, обмеження волі або штраф.
Утім, існують і такі випадки, як історія Руслана Віталійовича Мандрикіна. Його засудили на 5 років позбавлення волі – ніби й небагато, зважаючи на звинувачення про зберігання бойової гранати та співпрацю з окупаційними силами. Але чи справедливе таке покарання, якщо відомо, що Мандрикін діяв «сам від себе», не під примусом і не від відчаю , а за власними переконаннями, ідейно підтримуючи агресора?
Чи достатньо п’яти років для того, хто добровільно готовий допомагати ворогу? Питання риторичне. Адже саме такі люди – найнебезпечніші. Вони не бояться, не ховаються, не вагаються. Вони – переконані зрадники. І якщо трапиться загроза, саме вони будуть першими, хто наведе окупанта на українських патріотів.
Гіркий урок Херсонщини
Після звільнення Херсона у 2022 році було відкрито сотні справ проти колаборантів. Серед підозрюваних – псевдопосадовці, “директори шкіл”, так звані “депутати” окупаційних рад . Більшість із них отримали реальні терміни – від 5 до 12 років.
Проте цей приклад має стати попередженням і для відносно спокійних регіонів, таких як Дніпропетровщина. Ми не знаємо, хто серед нас – агент росії. Вони можуть працювати поруч: у транспорті, освіті, бізнесі. І лише завдяки щоденній роботі наших Сил Оборони і спецслужб ворог не зміг і, сподіваємось, ніколи не зможе увійти сюди. Але якщо окупанти таки спробують прорватися, саме ці “невидимі” колаборанти можуть першими вказати їм на родини військових, волонтерів, активістів – аби знищити тих, хто бореться за Україну.
Обличчя зради без маски
Повертаючись до Руслана Мандрикіна, бачимо приклад не просто співпраці з ворогом, а ідеологічної зради. Навіть відбуваючи покарання, він не зрікся своїх поглядів. Більше того – записав звернення до російської сторони із проханням занести його до обмінного списку. Це не гуманний жест. Це відстоювання власних інтересів і втілення бажань: повернення до рф. Для таких як Руслан створений проєкт «Хочу к своим», із однойменним сайтом, де формується база даних колаборантів, які виявили бажання через обмін виїхати до росії.
Людина, яка мріяла “притягнути” росію на українську землю, відкрито демонструє: вона не змінила своїх переконань. Коли його запитали, чи вчинив би він так знову, розуміючи наслідки, Мандрикін відповів:
“Всё равно я бы так сделал, ведь нам бы стало лучше.”
Але це “лучше” – не про добробут. Це ілюзія, створена багаторічною російською пропагандою, зомбуванням, фейками. За цим “лучше ” – реальність фільтраційних таборів, репресій, катувань і вбивств. Це не турбота, це шлях до знищення української державності.
І саме тому зрада має нести за собою не лише кримінальну, а й глибоку моральну відповідальність. Щоб кожен, хто сьогодні лише спостерігає, як сусід чи знайомий співпрацює з окупантами, мовчить про це, не робить вибору, чітко розумів: вибір колаборанта – це не помилка, це свідоме рішення проти власного народу. І воно не може залишитися безкарним.
📩 Якщо ти бачиш зраду – не відвертайся. Якщо співпрацював – не мовчи. Кожен має шанс зробити правильний вибір. Зроби свій – розкажи правду. Заповни анкету на сайті hochuksvoim.com/uk – поки ще не пізно.
Олександра Правденко