Вулиця пам’яті, або справа, що триватиме довше за війну
Коли російські війська залишили Бучу навесні 2022 року, на вулиці Яблунській лежали тіла. Для мешканців це були сусіди, батьки, сини.
Для слідчих – докази. А для одного російського десантника, чия справа сьогодні слухається без нього, – вирок, який може переслідувати його все життя.
Солдат із Пскова
Його назвемо Іллею Соколовим. Йому 37 років. За документами – військовослужбовець повітряно-десантних військ Росії, уродженець далекого Магадана, який кілька років мешкав у Пскові, місті, де базуються елітні десантно-штурмові полки.
Навесні 2022 року Соколов опинився в Україні – у складі підрозділу, що зайшов у Бучанський район Київської області. Село Андріївка, де він служив, понад місяць перебувало під контролем російських військ.
Саме там, згідно з матеріалами суду, він – разом з іншими військовими брав участь у діях, які прокуратура кваліфікує як жорстоке поводження з цивільним населенням.
«Не рухайся»
Увечері 26 лютого 2022 року, близько дев’ятої години, Соколов разом з іншими солдатами зайшов на подвір’я будинку, де жила родина Олексія Марченка – цивільного, без зброї, без жодного зв’язку з армією.
Під час обшуку Соколов навів автомат на живіт чоловіка, демонстративно дослав патрон у патронник і наказав не рухатися.
Цей жест – рутинний для війни – для цивільного означав одне: повну втрату контролю над власним життям.
Через два тижні схожа сцена повторилася в іншому будинку. Цього разу – з Іриною Коваль, жінкою, на яку автомат навели вже в область голови.
«Він питав, чи є в нас українські військові, – свідчила вона в суді. – Я боялася поворухнутися».
Камери, що не мовчать
Справу Соколова відкрили не лише через свідчення. Ключовим доказом стали відеозаписи з камер спостереження, на яких зафіксовано розстріл дев’яти беззбройних чоловіків на тій самій вулиці Яблунській у Бучі.
Соколов був ідентифікований як один із військових, присутніх під час страт.
Судовий процес відбувається in absentia – без обвинуваченого. Він перебуває поза межами України і, ймовірно, під захистом російської держави.
«Наказ» як лінія захисту – і її крах
Юристи з міжнародного кримінального права кажуть: такі справи мають значення далеко за межами України.
«Міжнародне гуманітарне право чітко визначає: погроза вбивством цивільного, навіть без фізичного насильства, вже є воєнним злочином», – пояснює Анна Вайс, юристка з міжнародного кримінального трибунального права.
Посилання на накази командирів, за її словами, не звільняє від відповідальності.
«Женевські конвенції прямо говорять: якщо наказ є очевидно злочинним, солдат зобов’язаний його не виконувати. Це один з найважчих, але фундаментальних принципів після Нюрнберга».
Вирок, який не закінчує історію
Макарівський районний суд Київської області визнав Соколова винним у порушенні законів та звичаїв війни і засудив його до 11 років позбавлення волі.
Але цей вирок – радше символ, ніж фінал.
«In absentia – це сигнал», – каже Валентина Парцхевич, експертка з міжнародного кримінального права. – «Це означає: навіть якщо держава не видає своїх солдатів, їхні імена залишаються в правовому полі. І час працює проти них».
Пам’ять вулиці
Сьогодні на Яблунській тихо. Будинки відновлюють, дерева знову цвітуть. Але мешканці пам’ятають дні, коли автомат був аргументом, а життя – випадковістю.
Історія Іллі Соколова – це не лише історія одного солдата. Це історія про те, як війна перетворює наказ на злочин, а камери – на свідків.
І про те, що навіть за відсутності підсудного, право на ім’я і відповідальність нікуди не зникають.
Тетяна Володарська,
фото з відкритих джерел
Матеріал підготовлено в межах проєкту «Діалог між медіа та судовою владою для підвищення прозорості правосуддя», що реалізується ГО «Вектор прав людини» у співпраці з Радою суддів України та Національною спілкою журналістів України за підтримки CEELI Institute (Прага).
