Як Іван Сірко у дніпровському коледжі оселився

Картина Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть лист турецькому султану» — всесвітньо відома, один із найпатріотичніших мальованих шедеврів української історії. Дехто з науковців вважає, що зазначена картина — це ще й певне зашифроване послання від прямого нащадка січовиків — козака Ріпи — українцям. Бажаєте в Дніпрі побачити цю картину в повний зріст? Готуйтеся до зустрічі!

СУЧАСНА РЕПРОДУКЦІЯ

Із високої стіни лукаво посміхається підстрижений «під макітру» писар, поруч нього стоїть отаман Війська Запорозького Низового Іван Сірко. Які в нього ясно-голубі очі! Кошовий, мов живий, гордовито споглядає з мальованої картини. Неподалік — кремезний козарлюга, який нагадує літературного героя Тараса Бульбу. Обличчя січовика освітлює посмішка. Здається, ніби линуть дужі голоси вольної козацької громади — писар уголос повторює: «Ти, султан, чорт турецький, та ще й проклятого чорта брат…»,- тут він спиняється, і під регіт козаків, звертається до кошового: «А що ж то й далі утнем, батьку, ой, аби ж таки та вдарити, братове козаки, щоб ворогу та шкіру добре обпекло!» Комусь, може, видадуться дивними ці уявні образи, та саме вони спали мені на думку, коли вперше побачила дивовижну репродукцію картини Іллі Рєпіна.

Уважно її роздивляюся. Вона величенька: заввишки близько 4 метрів, завдовжки — не менше шести. Аж дух захоплює. Але ж, стривайте, невже це намалював не Ілля Юхимович? Ні, не він! Те панно, що переді мною, значно більше оригіналу, та й зображення на стіні виконано вже сучасними майстрами. Та як гарно і професійно!

Є ЧИМ ПИШАТИСЯ

Гадаєте, цей шедевр знаходиться десь у музеях Києва чи Санкт-Петербурга? А ось і ні! Маємо чим пишатися, земляки. Картина намальована у Дніпрі, хоча мало хто знає про неї. Тож для багатьох містян буде справжнім відкриттям довідатися, що ця велична робота уже 27 років «мешкає» у коледжі електрифікації ДДАЕУ, який працює на базі аграрно-економічного університету.

Саме цей навчальний заклад має чудову копію картини Рєпіна та ще й значно збільшену. На замовлення, у 1990 році її намалювали місцеві художники. Хто ті митці, тут уже й не пам’ятають. Однак згадують, що кмітливі були чоловіки. Тож розділили картину навпіл і кожен зобразив свою частину. Посередині, біля отамана Івана Сірка та пана писаря, художники з’єднали свої творчі береги в єдиний шедевр. А оскільки кожен із них мав власне бачення кольорової гами, то одна половина роботи видалася більш яскравою, а інша — ніби трохи м’якша. Та це у жодному разі не погіршило художній витвір! Бо ж менш яскрава частина наближена до вікна. І через різницю тонів, гру світла — вона ніби оживає, стає тривимірною.

Як пощастило студентам закладу, які щодня бачать це диво! Репродукція «козаків» розмістилася на стіні у кабінеті історії.

До речі, цей предмет нині читає саме ініціатор створення розпису, викладач історії Ігор Дяченко. Він іще й опікується краєзнавчим музеєм навчального закладу, серед експонатів якого — чимало цікавого. Є навіть макет Запорізької Січі, старовинні речі часів козаччини, Вітчизняної. Останні ж роки поповнилися вій­ськовими експонатами, що привезли колишні учні, захисники України на Сході. Багато на полицях і творчих робіт студентів, є картини Петриківського розпису.

АНФІСА БУКРЕЄВА, ФОТО АВТОРА