Юлія Рижкова: “Водіння авто – це гарний танець “повільний вальс”

Отримання водійського посвідчення  — це не лише  бюрократична процедура, а й  справжнє випробування на витримку, дисциплінованість і наполегливість. Особливо складно  тим, хто навчається  водіння у малих містах, а іспити складає у великих — із насиченим трафіком, дорожніми розв’язками та непередбачуваними ситуаціями. Але ще важливіша роль у цьому процесі належить автоінструкторам, які мають бути не лише фахівцями з водіння, а й тонкими психологами.

Журналіст Ярослав Савельєв розповів читачам газети “Вісті Придніпров’я” , як він зі своєю сестрою Юлією вирішили  отримати водійські посвідчення. Їхній навчальний шлях розпочався влітку 2024-го, коли вони записалися до однієї із автошкіл міста Синельникового. 

Досягнення поставленої мети

 Брат і сестра  регулярно відвідували   заняття, які тривали по дві години кожне упродовж семи місяців. Зазвичай, теоретичний курс є першим етапом навчання в автошколі.  Слід зазначити, що тренування перед теоретичним іспитом у вигляді вирішень тестів із Правил дорожнього руху (ПДР) почалися не одразу із першого відвідування, а лише на третьому тижні. Ще на одному із перших занять викладач пояснив, що чекатиме майбутніх водіїв у плані складання іспитів.

Перша спроба скласти теорію виявилася невдалою. Обоє допустили більш як  дві дозволені помилки. Згодом  відбулась друга і була успішною. Після цього майбутнім водіям починає відкриватися найскладніша та в якомусь сенсі найцікавіша частина навчання – практика. На той момент, аби мати право на складання практичного іспиту, треба накатати 40 годин на автомобілі автошколи. Це також додаткові  фінансові витрати. Наприклад, в автошколі, в якій навчалися Ярослав та Юлія, година практичного заняття коштувала тоді 450 грн. Так званим чотириколісним тренажером використовувалась   ВАЗ 2107, знаменита “сімка”. До речі, в автошколі  є і більш сучасна Cherry, але тоді вона була в неробочому стані. Навчальні автомобілі відрізняються від звичайних не тільки трикутником із літерою “Н” на даху. На пасажирському місці, на якому під час поїздки сидить інструктор, установлені додаткові педалі для попередження аварійних ситуацій. Зазвичай наявні і  додаткові педалі зчеплення та гальма, але деякі інструктори улаштовують  іще й додаткову педаль газу. 

Ярослав та Юлія  накатали потрібну кількість годин та почали шукати талони на практичний іспит. Проте для них почалися нові виклики. По-перше, потрібна була практика керування автомобілем у величезному місті, адже наїзд годин на машині автошколи відбувався в невеликому Синельниковому, де можна їздити за допомогою двох пальців: одним –  крути кермо, другим  – переключай передачі. Світлофорів у місті немає, знаків та дорожньої розмітки –   мінімум, та й трафік не такий великий. По-друге, отримати талони в Є-Записі на практичний іспит у Дніпрі – все одно, що придбати дефіцитний товар у 80-х роках минулого століття.  Треба просинатися о 3-й годині ночі, щоб  розпочати шукати, адже близько до другої половини дня  талонів на найближчий час уже немає. 

Зазначена ситуація  в інших містах, зокрема в Запоріжжі, не така складна. Найімовірніше, це пов’язано з тим, що місто потерпає від регулярних обстрілів. У Дніпрі, як виявилось,  досить проблемно  придбати талон на практику  у сервісному центрі, що знаходиться  на проспекті Слобожанському, де Ярослав та Юлія складали теоретичний іспит. 

Справжньою героїнею  з отримання водійського посвідчення можна  назвати Юлію. За майже сім місяців, упродовж яких   намагалася  скласти практику, дівчина  їздила аж до трьох міст. Вона поділилася своєю історією  про складання іспиту.

– Перша моя спроба була в місті Запоріжжя. Сподівалася на вдачу. Перед цим я їздила з інструктором містом. Тому не хвилювалася зовсім, бо  ще не розуміла, що мене очікує. Щоб тільки сісти в автомобіль, я чекала із 12-ї до 15-ї години дня. Взяла машину автошколи Kia Cerato, проїхала, мабуть, відсотків 60 маршруту і потім , при в’їзді на круговий рух, думала, що встигну, але інструктор побоявся та натиснув на педаль гальма зі свого боку. Оскільки це було втручання, то, зрозуміло, що іспит не складено.

 Друга спроба теж була в Запоріжжі із цим же інструктором, на цій же машині. Цього разу проїхала десь уже 80 відсотків маршруту і  зробила чотири помилки. Далі сенсу  їхати за кермом не було. 

Третя спроба –  теж Запоріжжя та цей же інструктор. Цього разу він “повалив” мене на бічних інтервалах біля припаркованих машин. 

Учетверте я здавала водіння уже в місті Дніпро на проспекті Праці. Там мені пощастило з виїздом із площадки для водіїв через те, що сніг покрив розмітку і я не хвилювалась із цього приводу. Помилки були із показниками повороту: то пізно увімкнула, то рано; то не увімкнула, ще й наїхала на велосипедну доріжку. Це вже чотири помилки – іспит не складено.

 Під час п’ятої спроби я поїхала на зелену стрілку на світлофорі, думаючи, що нікому на дорозі не заважаю, коли із перехрестя наліво їхала машина. Знову втручання, але цього разу інспектора сервісного центру. Я їздила вже на машинах Toyota Corolla. Подальші керування транспортним засобом у Дніпрі були, можна сказати,  одноманітними; чогось нового та унікального під час складання іспиту я не можу згадати. Хіба що можу поділитися враженнями про цю “Тойоту”. Вона мені подобається – плавне зчеплення,  плавно їде, усе гарно перемикається.

 Потім  я мала нагоду ( не пам’ятаю, яка за рахунком) здати водіння у місті Павлоград. Там  проїхала теж відсотків 60-70 маршруту. Їздила на машині Škoda Superb. Інспектор скерував мене найтяжчим маршрутом №3. Помилки були спричинені через різке гальмування, бо дитина зненацька вибігла на пішохідний перехід. У центрі, там, де велике перехрестя, жіночка доходила до кінця пішохідного переходу, вже прямо біля тротуару. Я у цей момент почала їхати. Інспектор це зарахував як помилку, аргументуючи  тим, що людина повинна повністю зійти із переходу. Потім було втручання інспектора – він натиснув на гальма, пояснивши  тим, що я їхала на бордюр.

Далі  я знову намагалася скласти іспит у Дніпрі, на тому ж  проспекті Праці. Подальша спроба була цікавою, якщо можна її так назвати. Я виїхала, усе було добре. Ми рухалися по Запорізькому шосе. Я виконала розворот згідно із  маршрутом,  і тут інспектор наказує зупинитись перед пішохідним переходом. Але мені почулося, що він сказав зупинитися після пішохідного переходу. Я ж зупинилась, і це було невиконання вимоги інспектора – іспит завершено. Це вже була десята спроба.

 Водинадцяте я намагалася отримати успіх із водіння вже на проспекті Слобожанському.

Тоді з Юлією складав іспит і Ярослав. Це була його четверта спроба, просто він дуже багато часу пропустив, на відміну від Юлії.Цього разу їм,нарешті, вдалося  офіційно стати водіями із посвідченнями.

Проте заінтриговують не лише майбутні водії, а й ті, завдяки кому люди і стають водіями – автоінструктори.

 Шлях до автоінструкторки

 

Про свій шлях від звичайної водійки до автоінструкторки розповіла дніпрянка Юлія Рижкова, яка нині навчає людей на права категорії B. Незважаючи  на те, що водійське посвідчення у неї ще із 1999 року, працювати інструкторкою вона почала  нещодавно. Перед цим  сиділа за кермом не одного автомобіля. Починаючи від навчальної ВАЗ 2107, далі були машини тата, друзів, знайомих  тощо.Зараз вона має  Ford Fiesta шостого покоління. Саме у неї і навчався їздити по Дніпру Ярослав Савельєв. Юлія розповіла, як   це захоплення переросло у  справу її життя.

– Як ви  стали автоінструкторкою?

– Мій друг Євген П’ятниця – власник автошколи Rally.Plus запропонував мені зайнятися цією діяльністю. Я погодилась, і він не прогадав – мені це справді подобається.

– Які курси ви проходили та скільки часу це тривало?

– Аби отримати атестат інструктора, я здала теоретичний та практичний іспити. Потім пройшла практичний курс , як навчати людей керувати автомобілем. Наставницею була жінка- інструкторка, яка  все чітко пояснювала, поки я сиділа на задньому сидінні в авто і  спостерігала, як вона навчає учнів.

– Як ви почали знаходити перших учнів? Які реклами застосовували?

– Перші учні в мене були від школи Rally.Plus, потім я пішла працювати в іншу школу  вчителем ПДР.  Ще в мене є оголошення на OLX і Telegram -канал, в якому можна почати вивчати теорію.

– Розкажіть про ваш курс підготовки водіїв.

– У мене курси теорії тривають онлайн упродовж місяця. Потім учні здають теоретичний іспит і ми готуємося до практичного, але більше готуємось до життя.

– Ваші враження від роботи, як ви знаходите підхід до кожного учня?

– Я люблю свою роботу. Люблю навчати людей. У кожного –  свої страхи, тому доводиться бути не тільки автоінструкторкою, а ще й психологинею.

 – Коли  у вас з’явилась власна машина та які процедури потрібно пройти, аби авто стало придатним для навчання?

– Автомобіль я придбала пізніше, після складання іспитів  на водійське посвідчення . Це Ford Fiesta. Він мій особисто і навчальний. Євген П’ятниця допоміг переобладнати його. Установили додаткові педальки і тепер я  навчаю людей.

– Чи потрапляли ви коли-небудь у  ДТП?

– У моєму житті була одна неприємна ситуація на дорозі. Водій через свою необачність в’їхав у моє авто ззаду. Погнув трішечки бампер, але ми все узгодили на місці.

– Розкажіть, що змінилось у сфері навчання на водіїв із початком війни як для учнів, так і для викладачів?

– Певний час теорію викладали онлайн. Раніше теоретичний та практичний іспити проводилися в один день, а зараз учень повинен спочатку скласти теорію і вже потім тільки сідати за кермо та освоювати практику. І це  краще, тому що до цього деякі учні  не знали навіть, що таке головна дорога і як виглядає відповідний знак.

 Практично щороку вносяться зміни до ПДР. Але адаптуватися нескладно, якщо за ними слідкувати, тим більше, що змін вноситься небагато.

– Чи плануєте ви  готувати водіїв на інші категорії? 

– Нещодавно я склала іспити для отримання категорії A і ,можливо, що в майбутньому буду навчати людей їздити за цією  категорією.

– Що хотіли б побажати майбутнім водіям?

– Усім водіям я бажаю, щоб вони вчили Правила дорожнього руху та  іноді їх переглядали і повторювали.

 Ярослав Савельєв,
фото, відео автора