Наймістичніше місце Львова – Личаківський цвинтар (фото)
Місто легенд та натхнення, рай для романтиків та закоханих, культурна столиця України. Але це ще не усі епітети, які можна перераховувати, згадуючи дану українську духовну й туристичну мекку. Ви, напевно, вже здогадалися, про яке місто ми говоримо? Так! Це, звісно ж, Львів! Кореспондент «Вістей» побувала в тих краях. Та неабикуди помандрувала – одразу відвідала наймістичніше місце Львова – Личаківський цвинтар, один із найстаріших у Європі.
СПРАВЖНІЙ МУЗЕЙ
Побувати в місті Лева й не побачити Личаківський цвинтар – то невдала подорож. Бо ж де ще ми стільки дізнаємося про історію Львова та його видатних мешканців! А які дивовижні містичні світлини можна зробити на Личаківському! Більшість тутешніх надмогильних пам’ятників та статуй, склепів – справжні архітектурні й мистецькі шедеври, зроблені відомими скульпторами й архітекторами. Серед них: Гартман Вітвер, Парис Філіппі, Павло Евтельє, Абель Марія Пер’є, Генрик Пер’є, Юліан Марковський, Григорій Кузневич та інші. В останні роки тут працювали: Євген Дзиндра, Еммануїл Мисько, Лука Біганич, Яків Чайка, Теодозія Бриж, Михайло Посікіра, Дмитро Крвавич, Ярослав Скакун…
Загалом Личаківський уже давно перетворився на справжній музей, на якому проводять екскурсії (навіть нічні), їздять маленькі міні-бусики з туристами – тож нині тут панує атмосфера не смерті – домінують філософські, мистецькі, культурні ноти.
Йдеш алеями, а навкруги стільки відомих людей поховано, стільки видатних особистостей, що серце поступово переповнюється щемом від хвилюючої зустрічі з геніями народними, від відчуття того, що тобі пощастило поспілкуватися з ними бодай духовно. Відомі священнослужителі, державні діячі, аристократи, українські поети, письменники, композитори, артисти, філософи, історики, математики…
Мов живі, вони споглядають із могильних каменів, а під світлом сонця ніби оживають – усміхаються очима мармурових скульптур.
Ніби посміхаються… Хоча, хто знає!? Може, вони й справді живі – ті статуї, ті янголи над могилами. Адже коли у Личаківському трохи вечоріє чи дощить, або затягує цвинтар туманом, – тоді думка від філософської раптом схиляється на містичний лад. Здається, що ті численні янголятка, могильні статуї та склепи, якими так багатий Личаківський цвинтар, – починають рухатися й з них от-от повилітають, повиходять привиди минулого. А як раптом закричить над якою могилою сполохана птаха, – нею стривожене серце мов теж зривається у злет – стукотить, б’ється крилами. Тоді вже не кортить фотографувати. Хочеться швидше зустріти серед мертвих живих! Добре, що на Личаківському часті екскурсії – тож тривкий переляк миттєво розвіюється черговим голосистим натовпом туристів. І містика раптом втрачається, страх полишає серце й лише філософська думка про життя і нашу людську долю поглинає душу.
Та не будемо заплутувати наших читачів містичними сюжетами чи зайвими філософіями – переходимо до опису найцікавіших пам’яток Личаківського та його дивовижних історій, легенд.
ФРАНКОВЕ «ГОТЕЛЮВАННЯ»
Почнемо мандри Личаківським з відвідування могили Івана Франка, що розмістилася на центральній алеї. Місце останнього спочинку українського генія видно здалеку – над могилою вивищується чимала скульптурна композиція у вигляді Каменяра, який лупає скалу.
Та не одразу Іван Франко отримав цю величну статую й право на власне місце на Личаківському. Хоча українського письменника, публіциста, вченого поховали на Личакові вже через 2 дні після смерті(30 травня 1916-го), та спочатку тіло письменника розмістили у, так званому, «готелевому гробівці» родини Мотелевських-Мотильчинських («готелевими» називалися тоді гробівці, які власники здавали в оренду для тимчасового поховання). Лише за п’ять років такого «готелювання» українська культурна громада виборола право Іванові Франку отримати власне, нове місце для перепоховання. Й у 1921 році домовина письменника була перенесена в окрему, власну могилу. Але пам’ятника письменник тоді ще не отримав. Лише за 12 років (28 травня 1933 року) над могилою батька «Каменяра» було встановлено означену скульптурну композицію (скульптор – Сергій Литвиненко).
«СПЛЯЧА КРАСУНЯ»
Неподалік місця останнього спочинку Івана Франка знаходиться ще одна унікальна могила – Регіни Марковської. Її надгробок відвідувачі цвинтаря називають не інакше як «Сплячою красунею». Назва себе виправдовує! Це дійсно надзвичайно красива, поетична та романтична композиція: надгробок вінчає фігура сплячої дівчини в натуральну величину. Вона дуже ніжно виглядає: приємне обличчя, безладно розсипане волосся по подушці, – мов молода пані от-от заснула. А поруч неї лежить надламана троянда, що символізує передчасну смерть молодої жінки. Створив композицію скульптор Ю. Марковський на згадку дружини його близького родича, Людвика Марковського. Існує кілька версій смерті «Сплячої красуні». Перша розповідає, що ця дівчина була геніальною акторкою й одного разу так увійшла в роль на сцені, що сама померла саме в той момент, коли за сценарієм повинна була загинути її героїня. Інша версія – що отруїла себе через зраджене кохання.
ЗАКОХАНІ ПРИВИДИ
Який же цвинтар без привидів… Ось і на Личаківському привидів вистачає, й кожен із них має свою містичну історію. Є тут і власні «Ромео і Джульєтта» – Артур Гротгер та його кохана Ванда Монне. Їхня історія кохання почалась із дивовижного балу, на якому юнак та дівчина і познайомилися. Та, на жаль, закоханим не судилося бути разом – Артур помирає від тяжкої хвороби у Парижі, а Ванда перевозить тіло коханого на батьківщину й хоронить його на Личаківському. На згадку ж про свою відданість жінка в труну кладе власний перстень і листи.
Кажуть, Ванда прожила довге життя, навіть заміж вийшла, але щодня навідувалася на могилу Артура. Коли ж і сама пішла в інший світ – на цвинтарі почали бачити привид жінки й чоловіка: вони прогулюються алеями, а потім – мов розчиняються у повітрі.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Личаківський цвинтар, що розмістився на 42 гектарах, має 24 каплиці, 2000 гробівців (або склепів), 500 скульптур, а колон, амфор, вінків із каменя ніхто і не рахував. Тут понад 300 тисяч поховань.
АНФІСА БУКРЕЄВА
