До Дніпра з концертом приїхали “котики”
Цей гурт має дуже незвичну назву – «Jazzforacat», що означає «Джаз для кота». Шанувальники ж називають
їх просто «котиками». Нещодавно учасники Х-Фактора завітали з концертом до Дніпра. Про те, чого очікують
від спілкування з публікою, як змінилося життя після участі у телешоу, про українську музику та рідну Вінницю
Сергій Асафатов та Сергій Яцюра розповіли журналісту «Вістей».
Аудиторія розширилася
– Скільки містечок України уже відвідали з концертами?
Сергій Асафатов: – За два роки концертної діяльності побували в багатьох куточках країни. Зараз ми розпочали тур на підтримку нашого альбома. Дніпро – четверте місто, в якому виступаємо в його рамках.
– Яке місто найбільше запам’яталося?
С. А. – Ми всі їх пам’ятаємо, тому що кожен концерт – це своя ексклюзивна історія. Коли у нас є час, ми вивчаємо місто, гуляємо, дізнаємося про його історію тощо.
– Ви були також за кордоном.
С. А. – Так, у Білорусі, Німеччині, об’їздили майже всі великі міста Польщі.
– Як вас приймали у Польщі?
С. А. – Дуже добре. Полякам наша музика була цікава, ми багато спілкувалися, розповідали про себе.
– Чому вирішили прийти на Х-Фактор?
С. А. – Рішення як такого не було. Ми, можна сказати, потрапили туди випадково. Прогулювалися рідним містом (Вінниця. – Прим. авт.) і побачили, що проходить кастинг. Вирішили зайти заради цікавості. Тобто ми не планували. Усе сталося спонтанно.
– Ставили собі за мету перемогти?
С. А. – Ні, для нас це було своєрідною пригодою. Не завжди переможці в таких шоу перемагають. Люди, які туди йдуть, повинні розуміти, навіщо вони це роблять і що їх чекає надалі. Насправді,
якщо ви спробуєте пригадати хоч одного переможця подібного шоу, то його ім’я згадаєте не одразу.
– Чи змінилося життя після участі в Х-Факторі?
С. А. – Ні. Ми працюємо, як і працювали, над своєю музикою, і навіть іще більше. Але головний плюс – це те, що наша аудиторія розширилася, і багато людей мали змогу нас почути.
Має бути меседж
– Пам’ятаєте свій перший виступ? Як це було?
Сергій Яцюра: – Ми грали на якійсь конференції, для зовсім випадкових людей (посміхається). Це було справді смішно.
– Ви опанували багато інструментів, самі виконуєте партії для запису.
С. А. – Так, усі партії граємо самі.
– Є певний музичний інструмент, на якому хотіли б навчитися грати?
С. А. – Особисто я дуду хотів би опанувати.
С. Я. – Я теж.
– А який з інструментів давався найважче?
С. А. – Саксофон. У мене в голові паморочиться від нього, бо повітря треба багато.
– У дитинстві мріяли стати музикантами?
С. Я. – Я з 6 років – у музичній школі, тож думки такі були.
С. А. – Так, коли дорослішаєш, то мають бути відчуття, навіщо ти все це робиш. Хтось грає в клубах, хтось – на лайнерах. Можливо, це музиканти, але я не сказав би, що вони несуть якийсь меседж.
Немає формули
– Що для вас українська музика?
С. А. – Українська музика – це Микола Мозговий. Я нещодавно відкрив його для себе. Прослухав кілька пісень і переповнили шалені емоції.
– Першими до вас приходять віршовані рядки чи мелодія?
С. А. – Немає певної схеми чи формули, іноді з’являється текст, деколи музика, а трапляється – усе разом.
– Є музиканти, на яких вам хотілося б рівнятися?
С. Я. – Ні, хочеться створювати свій продукт, не повторюватися.
С. А. – Вінник? (сміється).
С. Я. – Насправді, я слухаю усе підряд.
– Що саме? Який зараз у вас плейлист?
С. Я. – Віктор Павлік, наприклад, дуже класний (сміються). Коли я їхав до Дніпра, то скачав новий альбом Каньє Веста, який він записав із хором. Надзвичайно класний.
С. А. – Я останнім часом узагалі нічого не слухаю з музики. Надаю перевагу радіо, зокрема передачам без музики.
– Ви записали композицію разом із Валерієм Харчишиним.
С. А. – Це пісня «Горизонт». Записали її 2 роки тому. Ми йому, як нашому другу та наставнику, надсилали свої матеріали. Одного разу презентували «Горизонт», він прослухав і сказав: «Як круто! Давайте разом заспіваємо!» Цікаво те, що коли я йому надіслав цю композицію, він з гуртом були з концертом у Вінниці. І я забрав його після концерту вночі на студію, де ми і записали вокал, а потім о 5-й ранку – зняли відеокліп. Усе вийшло швидко і спонтанно.
– Чи згодні ви з твердженням «музиканти поза політикою»?
С. Я. – Певною мірою можемо погодитися, але має бути своя позиція, кожен повинен поважати свою країну, людей.
Прості речі
– Крім музики, маєте ще якісь захоплення?
С. Я. – Шахи та автомобілі.
С. А. – Мені подобається подорожувати. Відкривати для себе світ, нові країни, людей – такі прості речі.
– Що для вас – дім, Вінниця? З якими почуттями повертаєтесь додому?
С. А. – Якщо ми довго там не буваємо, мені завжди хочеться додому. Коли повертаємося – це класні відчуття. Тут знаєш усі вулички, все рідне, знайоме… Я дуже люблю наше місто. Ми завжди розповідаємо про нього, запрошуємо в гості. За комфортом життя, інфраструктурою Вінниця дуже приваблива. Сумуватиму, якщо доведеться поїхати.
– Як вам Дніпро?
С. А. – Ми в Дніпрі вже вдруге. І бачимо, що й досі у вас не відкрили метро (сміються).
– Проте відкрили міст!
С. Я. – Так, тобто щось робиться, будується, розвивається. Це добре.
– Чого зазвичай очікуєте від концертів?
С. А. – Концерт – це завжди обмін енергією, ми віддаємо свою на 100 відсотків, і хотіли б отримати натомість те ж саме.
Людмила Русанова,
фото з особистого архіву Сергія Асафатова
