До Дніпра з концертом приїхали «котики»

Цей гурт має дуже незвичну назву — «Jazzforacat», що означає «Джаз для кота». Шанувальники ж називають
їх просто «котиками». Нещодавно учасники Х-Фактора завітали з концертом до Дніпра. Про те, чого очікують
від спілкування з публікою, як змінилося життя після участі у телешоу, про українську музику та рідну Вінницю
Сергій Асафатов та Сергій Яцюра розповіли журналісту «Вістей».

Аудиторія розширилася

 — Скільки містечок  України уже відвідали  з концертами?

Сергій Асафатов: — За два роки концертної діяльності побували в багатьох куточках країни. Зараз ми розпочали тур на підтримку нашого альбома. Дніпро — четверте місто, в якому виступаємо в його рамках.

— Яке місто найбільше запам’яталося?

С. А. — Ми всі їх пам’ятаємо, тому що кожен концерт — це своя ексклюзивна історія. Коли у нас є час, ми вивчаємо місто, гуляємо, дізнаємося про його історію тощо.

— Ви були також за кордоном.

С. А. — Так, у Білорусі, Німеччині, об’їздили майже всі великі міста Польщі.

— Як вас приймали у Польщі?

С. А. — Дуже добре. Полякам наша музика була  цікава, ми багато спілкувалися, розповідали про себе.

— Чому вирішили прийти на Х-Фактор?

С. А. — Рішення як такого не було. Ми, можна сказати, потрапили туди випадково. Прогулювалися рідним містом (Вінниця. — Прим. авт.) і побачили, що проходить кастинг. Вирішили зайти заради цікавості. Тобто ми не планували. Усе сталося спонтанно.

— Ставили собі за мету перемогти?

С. А. — Ні, для нас це було своєрідною пригодою. Не завжди переможці в таких шоу перемагають. Люди, які туди йдуть, повинні розуміти, навіщо вони це роблять і що їх чекає надалі. Насправді,
якщо ви спробуєте пригадати хоч одного переможця подібного шоу, то його ім’я згадаєте не одразу.

— Чи змінилося життя після участі в Х-Факторі?

С. А. — Ні. Ми працюємо, як і працювали, над своєю музикою, і навіть іще більше. Але головний плюс — це те, що наша аудиторія розширилася, і багато людей мали змогу нас почути.

Має бути меседж

— Пам’ятаєте свій перший виступ? Як це було?

Сергій Яцюра: — Ми грали на якійсь конференції, для зовсім випадкових людей (посміхається). Це було справді смішно.

— Ви опанували багато інструментів, самі виконуєте партії для запису.

С. А. — Так, усі партії граємо самі.

— Є певний музичний інструмент, на якому хотіли б навчитися грати?

С. А. — Особисто я дуду хотів би опанувати.

С. Я. — Я теж.

— А який з інструментів давався найважче?

С. А. — Саксофон. У мене в голові паморочиться від нього, бо повітря треба багато.

— У дитинстві мріяли стати музикантами?

С. Я. — Я з 6 років — у музичній школі, тож думки такі були.

С. А. — Так, коли дорослішаєш, то мають бути відчуття, навіщо ти все це робиш. Хтось грає в клубах, хтось — на лайнерах. Можливо, це музиканти, але я не сказав би, що вони несуть якийсь меседж.

Немає формули

— Що для вас українська музика?

С. А. — Українська музика — це Микола Мозговий. Я нещодавно відкрив його для себе. Прослухав кілька пісень і переповнили шалені емоції.

— Першими до вас приходять віршовані рядки чи мелодія?

С. А. — Немає певної  схеми чи формули, іноді з’являється текст, деколи музика, а трапляється — усе разом.

— Є музиканти, на яких вам хотілося б рівнятися?

С. Я. — Ні, хочеться створювати свій продукт, не повторюватися.

С. А. — Вінник? (сміється).

С. Я. — Насправді, я слухаю усе підряд.

— Що саме? Який зараз у вас плейлист?

С. Я. — Віктор Павлік, наприклад, дуже класний (сміються). Коли я їхав до Дніпра, то скачав новий альбом Каньє Веста, який він записав із хором. Надзвичайно класний.

С. А. — Я останнім часом узагалі нічого не слухаю з музики. Надаю перевагу радіо, зокрема передачам без музики.

— Ви записали композицію разом із Валерієм Харчишиним.

С. А. — Це пісня «Горизонт». Записали її 2 роки тому. Ми йому, як нашому другу та наставнику, надсилали свої матеріали. Одного разу презентували «Горизонт», він прослухав і сказав: «Як круто! Давайте разом заспіваємо!» Цікаво те, що коли я йому надіслав цю композицію, він з гуртом були з концертом у Вінниці. І я забрав його після концерту вночі на студію, де ми і записали вокал, а потім о 5-й ранку — зняли відеокліп. Усе вийшло швидко і спонтанно.

— Чи згодні ви з твердженням «музиканти поза політикою»?

С. Я. — Певною мірою можемо погодитися, але має бути своя позиція, кожен повинен поважати свою країну, людей.

Прості речі

— Крім музики, маєте ще якісь захоплення?

С. Я. — Шахи та автомобілі.

С. А. — Мені подобається подорожувати. Відкривати для себе світ, нові країни, людей — такі прості речі.

— Що для вас — дім, Вінниця? З якими почуттями повертаєтесь додому?

С. А. — Якщо ми довго там не буваємо, мені завжди хочеться додому. Коли повертаємося — це класні відчуття. Тут знаєш усі вулички, все рідне, знайоме… Я дуже люблю наше місто. Ми завжди розповідаємо про нього, запрошуємо в гос­ті. За комфортом життя, інфраструктурою Вінниця дуже приваблива. Сумуватиму, якщо доведеться поїхати.

— Як вам Дніпро?

С. А. — Ми в Дніпрі вже вдруге. І бачимо, що й досі у вас не відкрили метро (сміються).

— Проте відкрили міст!

С. Я. — Так, тобто щось робиться, будується, роз­вивається. Це добре.

— Чого зазвичай очікуєте від концертів?

С. А. — Концерт — це завжди обмін енергією, ми віддаємо свою на 100 відсотків, і хотіли б отримати натомість те ж саме.

Людмила Русанова,

фото з особистого архіву Сергія Асафатова