Альона Потьомкіна: «Дитина живе в душі кожного дорослого»

Українці, які змушені були покинути рідні домівки і шукати прихисток за кордоном, пристосовуються до життя в нових умовах, до іншого менталітету і культури. Альона Потьомкіна, київська ілюстраторка книжок, обрала для переїзду Норвегію. Там продовжує працювати і для українських дітей. Завдяки улюбленій справі, фінансово допомагає українцям, ЗСУ, лікарням. Більше про своє захоплення ілюстраціями, про відмінність української та норвезької творчості Альона розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Вістям».

СЛІДУЄМО МРІЯМ

– Пані Альоно, розкажіть, будь ласка, як ви стали ілюстратором? Ми знаємо, що починали ви з дещо іншої професії.

– Так, за освітою я – режисер анімації, навчалася у КНУКТ імені Карпенка-Карого, в майстерні Євгена Сивоконя. Працювала у цій сфері близько 10 років, але одного разу спробувала себе як книжковий ілюстратор і зрозуміла, що хотіла б займатися саме цією справою.

– Коли ви вперше проілюстрували книгу? Про що в ній ішлося?

– Це було у 2019 році. Чернівецьке видавництво «Чорні вівці» запропонувало проілюструвати книжку Яни Сотник «Рака-Така, або Риба, яка співає». У ній розповідалось про те, наскільки важливо слідувати за своїми мріями, хоч би якими нездійсненними вони часом видавалися.

– Який був ваш перший малюнок?

– Якщо говорити не про художню літературу, то, мабуть, це була картинка для брошурок недільної школи, яку я малювала для друку років у 14.

– Коли почали спів­працювати з редакціями, чи важко було виконувати роботу «під замовлення», бо іноді творчі люди хочуть малювати тільки те, що їм до вподоби?

– В анімації я переважно працювала саме на замовлення, і в цій сфері контроль редакторів та продюсерів набагато активніший, ніж у книжковій ілюстрації. Тому, навпаки, я відчула значно більшу свободу і довіру у взаємовідносинах із замовниками саме тоді, коли почала спів­працювати з редакціями.

– Хто ваш найулюб­леніший персонаж в ілюстраціях? Які теми найчастіше висвітлювали в українських книгах?

– Головне для мене – аби персонаж був живий. Не ідеальний, не надміру добрий чи карикатурно злий. Люблю поєднання гумору, задеркуватість і легенький «наліт» дуркуватості. Наприклад, нещодавно проілюстровала книжку «Тю» – сказав Їжачок» Сашка Дерманського, видавництво «Віват». Чудовий текст, харизматичні персонажі, малювати яких було суцільним задоволенням. З приводу тем – найчастіше в українських книгах мені трап­ляється тема дружби, це класика. Цікаво було б попрацювати з темою сприйняття світу, прийняття себе. Чимось більш внутрішнім і неоднозначним.

– Чим техніка створення ілюстрації відрізняється від малювання картини?

– Картина – це теж ілюстрація, тільки не тексту, а природи довкола, внутрішнього світу художника чи його фантазій. Щодо технік – як ілюстрації, так і окремі картини, у наш час можуть бути виконані в будь-якій техніці. Єдине, працюючи з сетом ілюстрацій, художник має дотримуватися обраного для конкретної книги стилю і працювати з вибраними персонажами. Тоді як кожна окрема картина може відрізнятися за стилістикою від попередньої, зображати різних героїв чи не зображати їх узагалі. Також ілюстрація має взаємодіяти з текс­том, відображати або доповнювати його і композиційно «вписуватися» на сторінці. Картини зазвичай не мають таких обмежень.

ПЕРЕЇЗД ДО НОРВЕГІЇ

– Під час повно­масштабної війни ви переїхали до Норвегії. Як обрали для себе країну?

– Усе досить прос­то – запросили до себе норвезькі друзі, які за нас переймалися. Зважаючи на те, що з очевидних причин усі замовлення були поставлені на паузу, мені на той момент це видалося логічним, бо давало можливість зробити якісь кроки у пошуку роботи.

– Чи наклала війна відбиток на вашу творчість, на ваші малюнки?

– Війна, швидше, вплинула на моє ставлення до процесу малювання. Бо саме робота давала змогу триматися в притомному стані, ставити собі якісь маленькі завдання і виконувати їх, бо з початком повномасштабної війни стало неможливо будувати довгострокові плани. Я вдячна видавництвам Чехії, які першими дали мені замовлення на книжки для українських дітей, що виїхали від війни. Малювати те, що хоч якось може розрадити наших малюків на великій відстані від дому, було для мене важливим.

– Чи співпрацюєте з видавництвами інших країн? Зокрема, з редакціями Норвегії.

– Так, за ці півтора року працювала з видавництвами Німеччини, Чехії, США, Кіпру. У Норвегії багато малюю для кількох видав­ництв, також співпрацювала з Норвезьким літературним домом.

– Наскільки творчість країн Скандинавії відрізняється від української?

– За моїми спостереженнями, норве­зька ілюстрація більш… дика!? Не доберу іншого слова. Вона часто схожа на ескіз, із грубуватими штрихами, може бути аж надто стриманою щодо кольору або ж, навпаки, вибухати багатьма, на перший погляд, несумісними кольорами, вибудовуючи неочікувану гармонію. Персонажі можуть бути відверто потворними, але неймовірно харизматичними. Більшість українських видавців забракували б подібне за відсутність комерційного потенціалу.

Зважаючи на те, що у Норвегії видавництва фінансуються переважно державою, ілюстратори і редактори тут не прив’язані до смаків і купівельної спроможності читачів і мають набагато більшу свободу. Тим самим вони формують смак юного читача, а не навпаки. Щоп’ятниці спостерігаю, як діти з усіх садків і шкіл із вихователями йдуть до бібліотек і обирають там книжки за смаком на наступний тиждень. Обирають саме ті, що подобаються їм, а не їхнім батькам. І помітно, наскільки малюкам до вподоби цей процес.

– Які теми порушуються у дитячих книгах Норвегії?

– Усі теми, з якими дитина може так чи інакше зіткнутися у своєму житті. Почина­ючи з того, як правильно і зручно ходити в туалет і не боятися монстрів під ліжком, закінчуючи сексом і стосунками, орієнтацією, політикою, релігією, хворобами, смертю тощо.

ДЛЯ ДІТЕЙ З УКРАЇНИ

– Чи складно вам було адаптуватися до культури Норвегії? Адже для того, аби малювати, треба розуміти менталітет і культурні особливості.

– Основне, про що треба пам’ятати, працюючи тут, і що нелегко мені давалося на початку – це свобода і повага до людини не лише у повсякденному житті, а зокрема і в творчості. Раптом ти як ілюстратор хочеш пів сторінки лишити порожньою – лишай; хочеш зробити спочатку лише чорно-білий ескіз персонажа, а на наступній сторінці його намалювати вже в кольорі – будь ласка, ти автор ілюстрації і ти так бачиш.
Працюючи в Україні, я на початку стикалася із досить смішними моментами. Деякі замовники просили не залишати на сторінках білого місця, навіть якщо цього потребувала композиція.

Напевно для того, щоб було видно, на що витрачено кошти. Просили робити коника не білого, а рожевого кольору, бо так книжку швидше куплять. Подібне, звісно, від­бувається нечасто і не з усіма, але це мій реальний досвід. Тому тут я пробую малювати як дитина, ескізно, не вимучуючи кожну картинку і не думаючи, що скаже редактор. Заново вчуся просто насолоджуватися малюванням. Також, оскільки Норвегія – мультикультурна країна, в ілюстраціях зображаються діти усіх національностей. Якщо це шкільний клас, то велика вірогідність того, що якийсь малюк буде зображений в інвалідному кріслі, зі слуховим апаратом чи вітіліго. В Україні зараз теж є книжки про людей з особливостями, ми потроху вчимо дітей сприймати це як норму, як частину життя. Тут же про таке не потрібно говорити окремо, діти давно сприймають усіх інших абсолютно адекватно, і в тому, що твій однокласник у кріслі на коліщатках, немає нічого особливого, він так само вчиться у звичайній школі, ходить у походи і почувається частиною колективу.

– Чи бачили, як реагують норвезькі діти на ваші роботи? Можливо, влаштовували виставки робіт?

– Ні, поки такого досвіду не мала, але бачу свої книжки на полицях книжкових магазинів, і це приємно. А завдяки нашим друзям і галереї Athene у місті Драммен було проведено виставку моїх ілюстрацій, присвячену дитині в кожному із нас, гроші від продажу було переведено в один із київських госпіталів.

– Багато україн­ських дітей зараз перебувають за кордоном. Чи створюються для них книги за межами України?

– Наскільки мені відомо і як я писала вище – так, поки діти адаптуються, вони мають змогу читати українською. Якісь книги видаються невеликими накладами спеціально для українських дітей: це зазвичай білінгви, аби можна було паралельно вивчати мову країни. Зокрема, в Норвегії бібліотеки створюють окремі куточки чи полиці з українськими книжками, які привозять українці або передають наші видавництва.

– Завдяки яким гаджетам, ресурсам створюється сьогодні ілюстрація?

– Живі матеріали, як-от фарби, олівці; для цифрової ілюстрації існують графічні планшети; також ляльки, паперові витинанки і багато чого іншого, залежно від уяви художника.

– Ви робите ще й анімовані ілюстрації. Який процес їх створення?

– Я роблю анімацію і буктрейлери, переважно у традиційній «покадровій» техніці, тобто саме шляхом створення багатьох фаз – картинок. Також інколи працюю в техніці cut-out анімації. За кілька років до 2022-го випустила невеликий курс з анімації, де розповідаю якраз про ці дві техніки. Зараз шукаю час, аби перекласти його ­англійською мовою.

– Що вас надихає?

– Переважно надихає тутешня природа. Складно, гуляючи лісом, не бачити в хащах обрисів якихось казкових істот, тролів. Нещодавно разом із друзями побували на Пташиній горі, де з обриву біля Атлантичного океану бердвочер із величезними камерами спостерігали за іпатками (рід птахів), які всього два місяці на рік виводять там своє потомство і потім відлітають у відкриті води океану. Одразу народилася історія, яку записала собі в розробку на майбутнє. Також надихає творчість інших людей, не лише ілюстраторів, головне, аби людина була закохана у власну справу і транслювала це.

– Яку маєте мрію або плани у творчій діяльності?

– Хочу врешті намалювати і видати власну книгу, або декілька книжок. Оскільки я працювала сценаристом, маю окрему любов до написання історій. Якусь із книжок хотілося б видати саме в Україні. Також, коли тільки починала працювати в ілюстрації, мріяла намалювати щось гарне для видавництва «Старого Лева», тому, якщо хтось має з ними контакти, – я із задоволенням. Загалом мені дуже подобається те, чому я наразі вчуся у творчому плані, певна свобода, що її набуваю як ілюстратор. Буду пробувати імплементувати все це у роботу, зокрема і з улюбленими українськими видавництвами.

МАРГАРИТА СОПІЛЬНЯК,
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ­АЛЬОНИ ПОТЬОМКІНОЇ