Олег Пономарьов: «Пірнання в ополонку як зцілення душі і тіла»

Журналіст, письменник та поет із Кривого Рогу Олег Пономарьов установив національний рекорд України. Для його реєстрації чоловік на пів години занурився у крижану воду Дніпра, при цьому декламуючи свою власну поезію та вірші українських класиків. Про журналістську діяльність, загартовування тіла та унікальний рекорд Олег Пономарьов розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Вістям».

МАЙСТЕР СЛОВА

– Пане Олеже, хочеться розпочати з вашої творчої діяльності. Коли захопилися журналістикою та вирішили пов’язати з нею майбутнє?

– За своє життя спробував себе у декількох професіях – від геолога до далеко­бійника, від висотника-монтажника до водія громадського транспорту.

У журналістику потрапив майже випадково: на початку 2003 року допомагав куму випускати газету – сподобалось та згодом, пройшовши заочно курс журналістики, став там редактором. І захопило сповна. У 2009 році прийнятий до лав Національної спілки журналістів України.

– Який напрям журналістики вам до вподоби сьогодні?

– Змінив кілька видань. Працюю в різних напрямах – від рекламних замовлень до огляду яскравих подій. Але найбільше мені подобається такий жанр як інтерв’ю – спілкування з цікавими людьми, відкриття неймовірних життєвих історій. Зараз частіше працюю під замовлення, і це не тільки статті, а й створення текстів для пісень. На мої слова вже вийшло декілька десятків пісень, навіть із кліпами до них. Сам знімаю і монтую кліпи, але це поки що як хобі. Інколи редагую книжки знайомим письменникам.

– Крім журналістської діяльності, ви поринули у світ написання книг і віршів. У яких жанрах працюєте та про що пишете?

– Різні напрями: оповідання, белетристика, але головний напрям – то вірші. Загалом уже побачили світ п’ять книжок, з яких чотири – збірки поезій, а одна – інтерв’ю з відомими людьми Криворіжжя.

– Ви ведете власний YouTube-канал, де ділитеся з українцями творчими ідеями, напрацюваннями, декламуванням віршів. А чи проводите сьогодні зустрічі з мешканцями Дніпропетровщини?

– Багато виступаю зі своїми віршами, особливо часто запрошують на творчі зустрічі до шкіл та бібліотек. Останні два роки неодноразово брав участь у поетичних заходах, на яких був організований збір коштів для підтримки наших воїнів. Також мав честь читати свої твори перед бійцями ЗСУ та переселенцями з окупованих територій.

ТІЛО І ДУХ

– Серед ваших захоплень можна виділити ще одне, цікаве та незвичне, – моржування. Хто відкрив для вас зимове купання?

– З ополонкою мене познайомив майже двадцять років тому заслужений майстер спорту України, заслужений тренер України, заслужений діяч фізкультури та спорту Володимир Коржак, який є засновником бійцівського клубу «Барс» у Кривому Розі, і з яким ми багато років товаришували. На жаль, Володимир Михайлович пішов у засвіти – світла пам’ять світлій людині.

– Як часто ви «моржуєте» та як тренуєте тіло до пірнань?

– Спочатку я, як більшість людей, пірнав у зимові купелі лише один раз на рік – на Водохреще. Та вже приблизно п’ятнадцять сезонів занурююсь в ополонку майже кожного зимового дня. Перед тим як пірнати, бажано трохи розігрітися – пробіжка та звичайні фізичні вправи.

– На вашу думку, чим допомагає занурення в ополонку? Чи відчуваєте певні зміни в організмі, поліпшення стану здоров’я?

– Звичайно – ніщо так не зміцнює імунну систему, як гартування холодною водою. Я це випробував не тільки на собі, але й на дружині та п’ятьох своїх дітях. А який чудовий настрій після цього – тут словами не передати, то треба спробувати та відчути самому!

– Що вам допомогло подолати психологічний бар’єр перед зануренням у крижану воду?

– Першого разу то було, як-то кажуть, за компанію, ну і зацікавленість: зможу – не зможу!? А тепер я вже знаю, які яскраві емоції мене чекають, які неймовірні відчуття – то дійсно якась Божа благодать, зцілення й відновлення духу, душі та тіла.

ВІРШІ В ОПОЛОНЦІ

– На своєму YouTube-каналі ви неодноразово пуб­лікували відео, як в ополонці декламуєте власні вірші. Як виникла ідея це поєднувати?

– Якось само собою вийшло. Коли я випробовував себе на витривалість сидіння в ополонці, то почав те записувати на відео. А щоб картинка була веселішою – та й щоб не нудьгувати, щоб час швидше спливав, почав читати напам’ять власні вірші. Коли почав у Ютуб виставляти, то й назва рубрики виникла цілком логічна – «Вірші в ополонці».

– Цьогоріч на Водо­хреще понад 30 хвилин ви провели по груди в ополонці, декламуючи вірші, тим самим установили національний рекорд України. Як вирішили зафіксувати цей результат?

– Мій знайомий, колега-журналіст, коли почув, що я довів перебування в ополонці до 30 хвилин, порадив зареєструвати ці показники як рекорд. Там була тривала історія майже два роки, але результатом наших перемовин стало цьогорічне запрошення від керівництва «Національного реєстру рекордів України» до Києва на Водохреще. Саме дійство відбулося 6 січня 2024 року об 11.00 в одному із розважальних гідропарків Києва. Було дуже багато представників ЗМІ, які в рамках інтерв’ю ставили мені питання до ополонки, під час перебування в крижаній воді (температура води була півтора градуси плюс), і вже після установлення рекорду – хоча в мене вже зуб на зуб не потрап­ляв (сміється). Сертифікат про встановлення рекорду мені вручив президент НРРУ Валентин Щербачов. А потім, дякуючи організаторам, я відігрівався в лазні.

– Як обирали вірші, які декламували під час установлення рекорду? Про що вони були? Чи хотіли так щось сказати українцям, привернути їхню увагу до якоїсь теми?

– Раніше я писав різними мовами. Тепер, уже майже два роки, винятково українською. Вірші для читання я підготував різні – було трохи лірики, трохи іронії. Але здебільшого про те, що зараз відбувається в нашій країні, бо мої поезії – то моя громадянська трибуна і моя творча зброя. Ще я трохи декламував Тараса Григоровича Шевченка та Ліну Костенко – те, що знаю напам’ять.

– Кому присвятили установлений рекорд?

– Рекорд я присвятив Володимиру Коржаку, про якого вже згадував, – видатному спортсмену та справжньому патріоту, який не тільки сам багато досяг у житті, а ще й виховав тисячі гарних спортсменів.

– Ви розповідали, що залучаєте свою родину до спільного пірнання. Як вони ставляться до цього?

– Уся моя родина і багато моїх друзів підтримують мене у такій гарній справі. І не просто «аби було», а тому, що самі бачать позитивні результати щодо стану свого здоров’я.

– Що порадите починаючим «моржам»? Яких найчастіших помилок допускаються новачки?

– Це все прораховується індивідуально і щось радити – справа невдячна. Я не лікар і не коуч. Головне – робити все без фанатизму і слідкувати за реакцією організму – все повинно приносити задоволення. Якщо хтось бажає почати купатися взимку в відкритій водоймі, то краще починати з ранньої осені, поступово звикаючи до зниження температури. Тут головне – сталість та стабільність. І в жодному разі не вживати «для согрєву» чи для хоробрості – треба максимально розуміти, що ти робиш, та контролювати весь процес.

– Наскільки роз­винений цей напрям на Дніпропетровщині? Чи знайшли коло однодумців? Можливо, влаштовуєте масові пірнання або тематичні заходи?

– Дякую, але у вчителі записуватись не буду – вистачає своїх дітей, є кого навчати. Та коли радяться особисто – досвідом ділюсь. А щодо одно­думців – не скажу за всю Дніпропетровщину, а там, де я купаюсь, район Ставків у Кривому Розі – то у нас завжди був дуже великий колектив людей, деякі з них загартовуються понад тридцять років. Але зараз людей менше, хто де – розкидало. Та навіть ті, хто захищає країну зі зброєю в руках, коли бувають у відпустці – обов’язково знаходять час, щоб прийти на рідні Ставки.

МАРГАРИТА ­СОПІЛЬНЯК,
ФОТО З АРХІВУ ОЛЕГА ПОНОМАРЬОВА