Від Кодака до Хортиці: педагоги Дніпропетровщини пройшли стежками Шевченка
Нещодавно павлоградські вчителі української мови та літератури, які брали участь у дослідженні подорожей Тараса Шевченка Придніпров’ям, побували на цікавій екскурсії. 25 викладачів подолали чималу відстань автобусом від Дніпра до Хортиці й відвідали місця, якими ходив Кобзар. Пощастило долучитися до мандрівки й кореспонденту «Вістей».
КРАСА І ЗАБУТТЯ
Ранок, місто Дніпро тільки прокидається, а ми вже поспішаємо у мандри. Допомагає у цьому дніпровський краєзнавець та журналіст Микола Чабан. Він цікаво розповідає про шлях, яким ішов Тарас 174 роки тому. Слухаючи пана Миколу, ніби поступово повертаємося в старий Катеринослав.
Науковці й досі сперечаються щодо того, чи відвідував його поет. Одначе місто наше у ті часи мало статус губернського, тож до нього пролягало чимало поштових доріг. Шевченко ними й подорожував. Отже, не міг він оминути Катеринослав! Та, швидше за все, місто його не дуже привабило. Певно, душа Тараса прагнула не з чиновниками спілкуватись, а подорожувати козацькою Україною. Шевченко шукав ознаки минулої волі, бажав побачити місця старовинних битв… Не оминув і селища Старі Кодаки. Тож, це перша зупинка нашої екскурсії. Нині місцевість теж мальовнича. Вражає природною красою, величним розливом річки, який добре видніється із місцевого цвинтаря, де похилені, розбиті кам’яні хрести, мов розмовляють із вітром про минуле… Хто знає, може, й Тараса Шевченка вони пам’ятають?!.
У Старих Кодаках поет міг оглянути й рештки польської фортеці, котру здобували війська Богдана Хмельницького. Згадується ця місцевість у шевченківській п’єсі «Назар Стодоля». Герой твору говорить: «Знаєш, як приїдемо ми у Кодак… Се запорозький город. От як приїдемо, мерщій у церкву, повінчаємось. Тоді і сам гетьман нас не розлучить».
На жаль, нині тієї старої козацької церкви, яку бачив Кобзар, уже немає. Та збереглася вона у пам’яті місцевих жителів, на малюнку Іллі Рєпіна (він зобразив храм у 1880 році).
Під час екскурсії відвідуємо й вали польської фортеці Старий Кодак. Які тут гарні, видовищні краєвиди: зелені вали фортеці, гирло річки Самара зливається з Дніпром, мальовничий острів неподалік… Проте дуже засмучує той факт, що сьогодні її територія зовсім не цікавить чиновників. Численне сміття, що лишається від туристів; біг-борд, який раніше розповідав про минуле фортеці, розірваний на шмаття; борозни від машин на валах… Усе це свідчить про те, що нині триває знищення історичної пам’ятки, яка потроху «сповзає» до кар’єру…
Спала на думку сумна Шевченкова фраза: «Минаючи убогі села, Понаддніпрянські невеселі…» Немов сьогодні ці місця описував поет: і краса, і забуття.
У ГОСТІ ДО ДІДА
Їдемо далі, до порога Дід (або Ненаситець), що був розташований біля села Микільське-на-Дніпрі. Багато українських поетів, художників, композиторів оспівували велич дніпровських порогів. Бентежили вони й Шевченкову уяву. Згадаймо: «…А пороги. Між очеретами. Ревуть, стогнуть, розсердились, Щось страшне співають…» Та нині вони мовчать, їхній голос скутий ланцюгами Дніпровської ГЕС. І все ж є на що подивитися у Микільському! Під час екскурсії вчителі з Павлограда побачили місце загибелі князя Святослава та відвідали старовинне капище Перуна. Напевно, його міг бачити й Тарас Григорович, бо ж у цьому селі Шевченко ночував. Увечері, на прохання селян, він читав свою «Катерину» та інші твори. Чи не тут, на цій галявині серед вікових каменів, це відбувалося? Наступного дня господар хати відвів його до Кічкаса, де поет переправився через Дніпро на Вознесенку й діставався на острів Хортиця.
От і ми прямуємо на цей святий острів. Відомо, що, перебуваючи на Хортиці, Тарас Григорович залюбки слухав спогади старожилів, зокрема рибалок, про Запорозьку Січ. Гнівно обурювався зухвальством загарбників-колоністів, що тоді тут мешкали, й мріяв про відродження Січі… Тож і ми віримо, що мрії нашого Кобзаря справдяться.
АНФІСА БУКРЕЄВА, ФОТО АВТОРА
