Ада Роговцева: «Дніпропетровськ до мене прихильний» 

На початку квітня в Дніпропетровську двічі з аншлагом показали «Схоже на щастя» —  комедію режисера Катерини Степанкової за п’єсою П’єра Пальмада та Крістофа Дютюрона «Утікачки». Це історія про двох жінок, які незадоволені своїм теперішнім життям і намагаються втекти від нього в прямому сенсі слова. Про правильний вибір у житті, щастя й любов «Вісті» поговорили після вистави із виконавицею ролі Клод — народною артисткою і Героєм України Адою Роговцевою.

Люди захотіли ще

— Адо Миколаївно, на одному тижні Ви двічі приїздили в Дніпропет­ровськ…

— Нам пощастило: люди розкупили квитки на першу виставу й захотіли ще. Це для нас така честь!

— Чи є якісь особливі спогади, пов’язані з нашим містом?

— Усі особливі! У мене стільки спога­дів, пов’язаних із Дніпропетров­ськом, тільки зачепи мене — можна книжку написати. Дніпропетровськ бачив майже всі мої ролі, які я грала в театрі росій­ської драми ім. Лесі Українки, де працювала 35 років, — ми майже всі вистави привозили сюди. І грати в вашому місті — це завжди було щастя, завжди! Чогось Дніпропет­ровськ до мене ставиться прихильно. І ти бачила, як зал сьогодні реагував, коли я на прощання вигукнула: «Слава Україні!»? Чути, бачити цей відгук — це ух!

Вибір є завжди

— Чим Вас зацікавив матеріал, який Ви ставили на сцені сьогодні?

— Я нині в такому віці, коли мене вже не цікавлять ролі без людської теми мого персонажа. І ось моя Клод — це особа, яка робить вибір: як старіти, як жити? Терпіти, що тебе шпиняють, чи влаштувати життя на власний розсуд? У нас вистава про закордонну жінку: вона має ту пенсію, на яку може собі дозволити певну свободу. Але, навіть за наших умов життя, все одно є якийсь той вибір, хоча б маленький, коли можна захистити свою гідність, людську й жіночу. І не можна здаватися й скніти, з одного боку. А з іншого — не можна псувати життя тих, із ким ти живеш. Моя героїня говорить: «Я так люблю допомагати людям». Отак і треба жити — в поміч іншим людям. І невпинні пошуки спілкування — оце мене цікавить і в житті, і в ролях. І ти ж бачиш, п’єса добре написана, вона про все — майже всі стосунки зачіпає. Вона й про те, чого не можна допускати, щоб поруч був мужчина, котрий тебе гнітить і робить тебе чорті чим. Моя героїня трошки бреше, коли хизується своїми коханцями. Але вона говорить про головне — що вони з чоловіком були щасливі. Вдвох! А життя — воно ж довге, і так, і сяк буває, але вони були щасливі. Це дуже важливо, коли люди проживають життя разом і не псують його одне одному. Бо кожна людина — це Боже створіння.

Любов усе перемагає

— Як воно — працювати з донькою­-режисером?

— Я більше ні з ким не хочу працювати. Це вже третя моя головна роль з Катею. Відтоді як я почала грати в виставах доньки, я відмовляю всім режисерам. І актори, які з нею одного разу стикаються, потім кажуть, що хочуть працювати ще. Всі вистави, які Катя ставить, знаходять відгук. Так що вона вже довела, що має свою тему великого-превеликого добра людського.

— Завжди, коли я Вас із Катею бачу, мені здається, що ви не просто мама й донька, а  ви — великі подруги. У чому секрет такого виховання і таких стосунків?

— Тільки любов вирішує все. Немає інших рецептів. Ми сьогодні цілий день із групою про це говоримо. Любов усе переборює… Навіть якщо не переборює, ти знаєш, що зробив усе можливе — ти любив!

Краща жіноча роль

Прем’єра комедії  «Схоже на щастя» відбулась у вересні 2014 року на сцені київського теат­ру «Сузір’я». Виставу відзначено премією «Київська Пектораль-2014» у номінації  «За кращу камерну виставу (виставу малої сцени)». Ада Роговцева за роль Клод отримала премію «Київська Пектораль-2014» у номінації «За кращу жіночу роль».

«Мої хлопчики»

Катерина Степанкова, донька Ади Роговцевої, після Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого закінчила 2005 року Вищі курси сценаристів і режисерів у Москві. Від 2007-го працює в Києві як акторка й режисер. Із літа 2014-го Ада Роговцева й Катерина Степанкова регулярно влаштовують благодійні вистави й творчі зустрічі на Сході України, а також в інших містах для поранених і військових, згадуючи яких, Ада Миколаївна ніжно каже: «Мої хлопчики».

Наталя Рекуненко,

фото автора

Добавить комментарий