Ада Роговцева: «Дніпропетровськ до мене прихильний»
На початку квітня в Дніпропетровську двічі з аншлагом показали «Схоже на щастя» – комедію режисера Катерини Степанкової за п’єсою П’єра Пальмада та Крістофа Дютюрона «Утікачки». Це історія про двох жінок, які незадоволені своїм теперішнім життям і намагаються втекти від нього в прямому сенсі слова. Про правильний вибір у житті, щастя й любов «Вісті» поговорили після вистави із виконавицею ролі Клод – народною артисткою і Героєм України Адою Роговцевою.
Люди захотіли ще
– Адо Миколаївно, на одному тижні Ви двічі приїздили в Дніпропетровськ…
– Нам пощастило: люди розкупили квитки на першу виставу й захотіли ще. Це для нас така честь!
– Чи є якісь особливі спогади, пов’язані з нашим містом?
– Усі особливі! У мене стільки спогадів, пов’язаних із Дніпропетровськом, тільки зачепи мене – можна книжку написати. Дніпропетровськ бачив майже всі мої ролі, які я грала в театрі російської драми ім. Лесі Українки, де працювала 35 років, – ми майже всі вистави привозили сюди. І грати в вашому місті – це завжди було щастя, завжди! Чогось Дніпропетровськ до мене ставиться прихильно. І ти бачила, як зал сьогодні реагував, коли я на прощання вигукнула: «Слава Україні!»? Чути, бачити цей відгук – це ух!
Вибір є завжди
– Чим Вас зацікавив матеріал, який Ви ставили на сцені сьогодні?
– Я нині в такому віці, коли мене вже не цікавлять ролі без людської теми мого персонажа. І ось моя Клод – це особа, яка робить вибір: як старіти, як жити? Терпіти, що тебе шпиняють, чи влаштувати життя на власний розсуд? У нас вистава про закордонну жінку: вона має ту пенсію, на яку може собі дозволити певну свободу. Але, навіть за наших умов життя, все одно є якийсь той вибір, хоча б маленький, коли можна захистити свою гідність, людську й жіночу. І не можна здаватися й скніти, з одного боку. А з іншого – не можна псувати життя тих, із ким ти живеш. Моя героїня говорить: «Я так люблю допомагати людям». Отак і треба жити – в поміч іншим людям. І невпинні пошуки спілкування – оце мене цікавить і в житті, і в ролях. І ти ж бачиш, п’єса добре написана, вона про все – майже всі стосунки зачіпає. Вона й про те, чого не можна допускати, щоб поруч був мужчина, котрий тебе гнітить і робить тебе чорті чим. Моя героїня трошки бреше, коли хизується своїми коханцями. Але вона говорить про головне – що вони з чоловіком були щасливі. Вдвох! А життя – воно ж довге, і так, і сяк буває, але вони були щасливі. Це дуже важливо, коли люди проживають життя разом і не псують його одне одному. Бо кожна людина – це Боже створіння.
Любов усе перемагає
– Як воно – працювати з донькою-режисером?
– Я більше ні з ким не хочу працювати. Це вже третя моя головна роль з Катею. Відтоді як я почала грати в виставах доньки, я відмовляю всім режисерам. І актори, які з нею одного разу стикаються, потім кажуть, що хочуть працювати ще. Всі вистави, які Катя ставить, знаходять відгук. Так що вона вже довела, що має свою тему великого-превеликого добра людського.
– Завжди, коли я Вас із Катею бачу, мені здається, що ви не просто мама й донька, а ви – великі подруги. У чому секрет такого виховання і таких стосунків?
– Тільки любов вирішує все. Немає інших рецептів. Ми сьогодні цілий день із групою про це говоримо. Любов усе переборює… Навіть якщо не переборює, ти знаєш, що зробив усе можливе – ти любив!
Краща жіноча роль
Прем’єра комедії «Схоже на щастя» відбулась у вересні 2014 року на сцені київського театру «Сузір’я». Виставу відзначено премією «Київська Пектораль-2014» у номінації «За кращу камерну виставу (виставу малої сцени)». Ада Роговцева за роль Клод отримала премію «Київська Пектораль-2014» у номінації «За кращу жіночу роль».
«Мої хлопчики»
Катерина Степанкова, донька Ади Роговцевої, після Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого закінчила 2005 року Вищі курси сценаристів і режисерів у Москві. Від 2007-го працює в Києві як акторка й режисер. Із літа 2014-го Ада Роговцева й Катерина Степанкова регулярно влаштовують благодійні вистави й творчі зустрічі на Сході України, а також в інших містах для поранених і військових, згадуючи яких, Ада Миколаївна ніжно каже: «Мої хлопчики».
Наталя Рекуненко,
фото автора