Аромати крізь століття можна відчути у Дніпрі
Які пахощі полюбляли наші пращури за часів козаччини, які парфуми використовували скіфські звабниці, дами Катеринослава? Про все це «Вісті Придніпров’я» довідалися на унікальній виставці «Пахощі крізь століття», на якій представлено понад 60 експонатів, як із музейної фондової колекції, так і з власних зібрань співробітників. Виставка діятиме у Дніпрі в історичному музеї ім. Яворницького до кінця березня.
Думаєте, парфуми з’явилися за доби так званого «технологічного прогресу»? Помиляєтеся. Вони вже давно поруч із людиною… Їх історія охоплює чималий проміжок: від найдавніших часів до сьогодення, й добре відома співробітнику музею, автору виставки Олені Нелюб. Пані Олена – надзвичайно цікава оповідачка, тож ми захоплено її слухали. Дещицю почутого й побаченого переказуємо читачам.
«СЛЬОЗНИЦЯ» ЛЕВЕНСОНА
Іще жінки античної доби серед аксесуарів мали чимало звабливих пахощів, і тримали їх у спеціальних ємностях, які можна побачити на виставці в історичному музеї. З-поміж них – «амфориски» – давньогрецькі посудини, схожі на маленьку амфору. Амфориск використовувався саме для зберігання олій, ароматичних і косметичних засобів. Ці майже сучасні за розмірами пляшечки з пахощами завжди були під рукою в античних красунь. Мали в числі духмяних знарядь тодішні пані й «лекіфи» – це теж невеличкі за розмірами ємності для пахкої олії та масел.
Іще одна мініатюрна посудинка (з довгим носиком) – «сльозниця». Нею постійно користувалися для зберігання різноманітних пахощів у античні часи жінки та дівчата (а можливо – й чоловіки). Подібний експонат є не в кожному музеї, а дніпровському пощастило. До того ж наша «сльозниця» має подвійну історію – вона з власної колекції славетного катеринославського мільйонера Вільгельма Левенсона. Коли дивишся на цю мініатюрну давню пляшечку – одразу уявляєш собі обличчя усміхненого багатія, який у вільну годину милується зовні дуже простенькою, не золоченою, не покритою смарагдами античною «сльозницею». Спадає на думку: чи є тепер такі багатії?
ПОТРЕБИ ІМПЕРАТОРА
Та мова нині не про заможність – передусім про пахощі. Хоча, як витікає з розповіді Олени Нелюб, у всі часи аромати коштували недешево. Тож жінки та чоловіки, які ними користувалися, таким чином додатково підкреслювали свій панівний статус.
У Європі ж парфуми стали з’являтися значно пізніше – приблизно в Х столітті, після того як в Італії отримали виноградний спирт, що став основним парфумерним компонентом. У Франції на межі XVII – XVIII століть почалося промислове виробництво парфумерії та косметики. Найпопулярнішим таким товаром тоді став одеколон («Кельнська вода»). Він з’явився в 1709-му. До речі, пахтитися дуже полюбляв імператор Наполеон, який, подейкують, замовляв собі по кілька десятків флаконів одеколону. Так, за 1812 – 1813 роки на потреби Наполеона відвантажили 108 коробок товару – по шість флакончиків у кожній. Тобто, за місяць той використовував 27 флаконів по 120 мл.
Навіщо імператору стільки? Справа в тому, що Наполеон не тільки щедро використовував одеколон як парфуми, а й як засіб дезинфекції, для розтирання в разі ударів. Він також капав його на цукор, який потім смоктав, додавав у воду, коли мився. Тож, як бачимо, парфуми досить популярні не лише серед жіноцтва.
БРОКАРІВСЬКЕ ДИВО
А чи були парфуми у жителів України за часів козаччини та колишньої Катеринославщини? Науковці вважають, що заможні козачки здавна використовували пахощі, олії, і тримали їх, швидше за все, у скляних пляшечках (подібну має й експозиція музею Яворницького). Але парфуми тих часів були іноземного походження, здебільшого «дарунки Сходу», пізніше ж пахощі доправляли з Європи.
А ось найвідомішою фабрикою парфумів на території колишньої Російської імперії була компанія «Брокар». Історія цього підприємства почалася ще в середині XIX століття, коли син відомого французького парфумера Атанаса Брокара, Генріх, у 1861-му приїхав сюди шукати щастя, і через три роки заснував власну миловарну справу. Згодом його фабрика почала виготовляти відомі у всьому світі парфуми. Компанія «Брокар» була неабияк популярна в імперії, і навіть мала статус «постачальника двору його Імператорської величності», отримавши його недаремно. Всенародна слава знайшла Брокара після того, як він винайшов легендарний одеколон «Квітковий». Для реклами цього парфуму на промислово-художній виставці 1882 року збудували фонтан, з якого замість води били струмені нового парфуму. Така рекламна кампанія мала ще той успіх: тогочасна преса буквально вибухнула статтями про «брокарівське диво».
А вже у 1913 році соратник Брокара, парфумер Мішель, з нагоди святкування 300-річчя дому Романових, створив нові духи – «Улюблений букет імператриці». Цей аромат дуже сподобався імператриці Олександрі Федорівні, тож не кожна світська левиця мала його у власній колекції.
Після Жовтневої революції фабрика Брокара була націоналізована й отримала назву «Нова Зоря», але й надалі виробництво парфумів тривало, продукція користувалася популярністю серед жінок та чоловіків. А «Улюблений букет імператриці» перейменували на «Червону Москву». Цими ароматами, за іронією долі, активно користувалися спочатку дружини комуністичних лідерів, а згодом вони поширилися й серед героїнь Соцпраці, доярок та інших активісток виробництва. До речі, особливого вибору парфумерії у радянських модниць не було, адже дістати духи з Польщі чи Франції було досить складно. Одначе й ці «духмяні родзинки» купували через посередників. Це був дивовижний подарунок жінці! Так, у 70-ті роки в СРСР французький парфум Climat був справжнім хітом. Цікаво, що у фільмі «Іронія долі» Іполит дарує Наді саме його…
АНФІСА БУКРЕЄВА, ФОТО АВТОРА