Аромати крізь століття можна відчути у Дніпрі

Які пахощі полюбляли наші пращури за часів козаччини, які парфуми викорис­товували скіфські звабниці, дами Катеринослава? Про все це «Вісті Придніпров’я» довідалися на унікальній виставці «Пахощі крізь століття», на якій представлено понад 60 експонатів, як із музейної фондової колекції, так і з власних зібрань співробітників. Виставка діятиме у Дніпрі в історичному музеї ім. Яворницького до кінця березня.

Думаєте, парфуми з’явилися за доби так званого «технологічного прогресу»? Помиляєтеся. Вони вже давно поруч із людиною… Їх історія охоплює чималий проміжок: від найдавніших часів до сьогодення, й добре відома співробітнику музею, автору виставки Олені Нелюб. Пані Олена – надзвичайно цікава оповідачка, тож ми захоплено її слухали. Дещицю почутого й побаченого переказуємо читачам.

«СЛЬОЗНИЦЯ» ЛЕВЕНСОНА

Іще жінки античної доби серед аксесуарів мали чимало звабливих пахощів, і тримали їх у спеціальних ємнос­тях, які можна побачити на виставці в історичному музеї. З-поміж них – «амфориски» – давньогрецькі посудини, схожі на маленьку амфору. Амфориск використовувався саме для зберігання олій, ароматичних і косметичних засобів. Ці майже сучасні за розмірами пляшечки з пахощами завжди були під рукою в античних красунь. Мали в числі духмяних знарядь тодішні пані й «лекіфи» – це теж невеличкі за розмірами ємності для пахкої олії та масел.

Іще одна мініатюрна посудинка (з довгим носиком) – «сльозниця». Нею постійно користувалися для зберігання різноманітних пахощів у античні часи жінки та дівчата (а можливо – й чоловіки). Подібний експонат є не в кожному музеї, а дніпровському пощастило. До того ж наша «сльозниця» має подвійну історію – вона з власної колекції славетного катеринославського мільйонера Вільгельма Левенсона. Коли дивишся на цю мініатюрну давню пляшечку – одразу уявляєш собі обличчя усміхненого багатія, який у вільну годину милується зовні дуже простенькою, не золоченою, не покритою смарагдами античною «сльозницею». Спадає на думку: чи є тепер такі багатії?

ПОТРЕБИ ІМПЕРАТОРА

Та мова нині не про заможність – передусім про пахощі. Хоча, як витікає з розповіді Олени Нелюб, у всі часи аромати коштували недешево. Тож жінки та чоловіки, які ними користувалися, таким чином додатково підкреслювали свій панівний статус.

У Європі ж парфуми стали з’являтися значно пізніше – приблизно в ­ Х столітті, після того як в Італії отримали виноградний спирт, що став основним парфумерним компонентом. У Франції на межі XVII – XVIII століть почалося промислове виробництво парфумерії та косметики. Найпопулярнішим таким товаром тоді став одеколон («Кельнська вода»). Він з’явився в 1709-му. До речі, пахтитися дуже полюбляв імператор Наполеон, який, подейкують, замовляв собі по кілька десятків флаконів одеколону. Так, за 1812 – 1813 роки на потреби Наполеона відвантажили 108 коробок товару – по шість флакончиків у кожній. Тобто, за місяць той використовував 27 флаконів по 120 мл.

Навіщо імператору стільки? Справа в тому, що Наполеон не тільки щедро викорис­товував одеколон як парфуми, а й як засіб дезинфекції, для розтирання в разі ударів. Він також капав його на цукор, який потім смоктав, додавав у воду, коли мився. Тож, як бачимо, парфуми досить популярні не лише серед жіноцтва.

БРОКАРІВСЬКЕ ДИВО

А чи були парфуми у жителів України за часів козаччини та колишньої Катеринославщини? Науковці вважають, що заможні козачки здавна використовували пахощі, олії, і тримали їх, швидше за все, у скляних пляшечках (подібну має й експозиція музею Яворницького). Але парфуми тих часів були іноземного походження, здебільшого «дарунки Сходу», пізніше ж пахощі доправляли з Європи.

А ось найвідомішою фабрикою парфумів на території колишньої Російської імперії була компанія «Брокар». Історія цього підприємства почалася ще в середині XIX століття, коли син відомого францу­зького парфумера Атанаса Брокара, Генріх, у 1861-му приїхав сюди шукати щастя, і через три роки заснував власну миловарну справу. Згодом його фабрика почала виготовляти відомі у всьому світі парфуми. Компанія «Брокар» була неабияк популярна в імперії, і навіть мала статус «постачальника двору його Імператорської величності», отримавши його недаремно. Всенародна слава знайшла Брокара після того, як він винайшов легендарний одеколон «Квітковий». Для реклами цього парфуму на промислово-художній виставці 1882 року збудували фонтан, з якого замість води били струмені нового парфуму. Така рекламна кампанія мала ще той успіх: тогочасна преса буквально вибухнула статтями про «брокарівське диво».

А вже у 1913 році соратник Брокара, парфумер Мішель, з нагоди святкування 300-річчя дому Романових, створив нові духи – «Улюблений букет імперат­риці». Цей аромат дуже сподобався імперат­риці Олександ­рі Федорівні, тож не кожна світська левиця мала його у власній колекції.

Після Жовтневої революції фаб­рика Брокара була націоналізована й отримала назву «Нова Зоря», але й надалі виробництво парфумів тривало, продукція користувалася популярністю серед жінок та чоловіків. А «Улюблений букет імператриці» перейменували на «Червону Москву». Цими ароматами, за іронією долі, активно користувалися спочатку дружини комуністичних лідерів, а згодом вони поширилися й серед героїнь Соцпраці, доярок та інших активісток виробництва. До речі, особливого вибору парфумерії у радянських модниць не було, адже дістати духи з Польщі чи Франції було досить складно. Одначе й ці «духмяні родзинки» купували через посередників. Це був дивовижний подарунок жінці! Так, у 70-ті роки в СРСР французький парфум Climat був справжнім хітом. Цікаво, що у фільмі «Іронія долі» Іполит дарує Наді саме його…

АНФІСА БУКРЕЄВА, ФОТО АВТОРА