Цікаве поряд: як на Дніпропетровщині зароджувалася «земля рибна»

На цих землях у різні часи мешкали скіфи, готи, гуни, праслов’яни. Займалися риболовним промислом козаки, а після руйнації Запорозької Вольниці тут розташувалася одна з найзаможніших в Україні німецьких колоній. Селище Рибальське можна назвати родзинкою Дніпра та Дніпропетровщини загалом. Величні пейзажі з широкими річковими рукавами, наповнені пташиним клекотом плавні, мальовничі острови, високі береги та кургани, на яких ніби вчуваються кроки пращурів… Дивовижна історія цих земель захопить найвибагливішого слухача. Мені пощастило народитися тут, зробити перші кроки, тож хочу розповісти про дива Рибальського та розкрити деякі маловідомі факти.

Є ДЕ ПОМІРКУВАТИ

Степи та байраки — одне з найбільших див Рибальського. Величні, розрізані посадками, мов вартові, вони зверху або, як кажуть місцеві жителі, «з гори», щодня споглядають не тільки на селище, але й на степи, що хитають головами пахучих трав, милують чудовим розливом Самари, місцем її впадіння у Дніпро, що знаходиться на самому початку селища, біля Рибальського кар’єру. З високої скіфської могили, що є одним з улюб­лених місць відпочинку рибальчан, добре видно Ново­московськ, Один­ківку, Олександрівку, Ігрень. Можна годинами споглядати за рухом життя, міркувати, мріяти, мислити… Одне погано: великий скіфський курган нині беззахисний перед волею людей. Неподалік утворилося штучне звалище, до того ж курган часто використовують для не­дбалих авторозваг, незважаючи на те, що пам’ятка старовини, яка подолала майже тисячу років життєвого шляху, вціліла у вогняному вирі Вітчизняної, може бути знищена сучасними недбайленками. Ще раніше зник із кургану старовинний камінь із написом «Тут поховано козаків». На жаль, ми втрачаємо свідків минулого, губимо з ними кращу частину себе.

ЧАС КОЛОНІСТІВ

Рибальське можна назвати селищем, що єднає нації, бо ця місцина стала рідною для представників багатьох народів. У тутешніх степах лишили свій слід скіфи, половці, готи, гуни, татари. І козаки-запорожці часто бували тут: мали зимівники й ловили рибу для потреб товариства на Самарці (нині — Самара), збирали мед диких бджіл у лісах. До речі, за часів запорожців ці землі ретельно охороняли. З курганів козаки вдивлялись у розлив ріки, схили балок, з боку яких могла з’явитися татарва. На жаль, прадавні ліси були вирубані під час колонізації земель. У 1762-1763 роках імператриця Катерина ІІ видала маніфести, якими запросила німців та євреїв «селитися на вільних землях України». Колоніс­там надали по 65 десятин землі на кожну душу, грошову підтримку, звільнили від податків та служби у війську, вони отримали ще й право на внутрішнє самоврядування колоній. Приїжджі заснували колонію Фішерсдорф, що перекладається як «земля рибна» чи Рибальське: мали коптильні, збудували кірху, розробили гранітний кар’єр. Працювала у колонії й власна риболовецька артіль, було зерно­сховище. Загалом, колонія здебільшого походила на містечко. Мешкали у Фішерсдорфі переважно послідовники реформатора католицької віри Мартина Лютера й передусім опікувалися освітою молоді. Тож близько 1800-1820 років тут звели школу. Згодом у ній навчалися не тільки німецькі діти, але й українці, поляки, греки, росіяни. Міцніли й родинні відносини між представниками різних народів.

НЕГАТИВНІ ЗМІНИ

Через так звану жовтневу революцію та подальші роки випробувань і колективізацію земель, люди, які тут мешкали, зазнали значного нищення. В 1930 році кірху пошкодили та закрили — на її місці з’явився клуб. Та цим зміни не завершилися: колонією ходили комісари, забирали у селян останнє. Сталін­ські часи довершили почате. За селом нескорених духом розстрілювали. Більшість німців та поляків, котрі тут мешкали, вагонами вивезли у Сибір і Казахстан. Під час Вітчизняної на території селища точилися запеклі бої. Про них нагадують рештки майже рівних ліній, що лишили окопи. Вони борознами розрізають гористий степ з лівого боку Рибальського (ближче до кар’єру). Кажуть, що на цих місцях виявляли багато загиблих, тож навесні, мов на згадку про них, земля щедро покривається квітами.

РАЙ ПІД СОНЦЕМ

Хочу згадати ще одну родзинку Рибальського — річку Самару. У різних народів вона вважалася «святою». На це натякала сама назва: «Сама-Ра» — себто «сама є Сонце» — ріка, де сходило сонце, чи яку яскраво осяває світило. А може так її називали через те, що в старі часи вона віддзеркалювала на сонці численними рибинами. За козаків та колоністів-німців у Самарі водилися навіть осетрові! Після Вітчизняної війни у водах теж було багато риби. Мій дід міг купити у рибалок за копійки одразу кілька відер.
Замість післямови можу додати, що досьогодні експедицій із глибокими дослідженнями цієї місцини в археологів, на жаль, не було. Вони обстежували місцеві кургани, але саме селище Рибальське та його прилеглі землі досі — біла пляма на архео­логічній мапі.

АНФІСА БУКРЕЄВА, ФОТО АВТОРА