Дніпропетровському обласному радіо виповнилося 95 років (фото)

23 лютого 2021 року Дніпропетровському обласному радіо виповнилося 95 років! «Ефір, як небо, гоїть і втіша!» — так сказала заслужена журналістка України, ветеран обласного радіо Наталя Старюк. У справедливості цих слів переконалися тисячі людей, які наповнювали ефір професійністю і чуттєвими голосами від далекого тепер 1926 року. Саме тоді було здійснено перші пробні передачі з Катеринослава на хвилях 690 метрів удень і 575 метрів увечері.

Газета «Зірка» (нині «Зоря») повідомляла: «23 лютого, вдень, Катерино­славська передавальна радіостанція провела перші пробні передачі … Вечірні проби дали ще кращі результати, ніж денні. Крім катерино­славських радіоаматорів, вечірню передачу прийняли і криворіжці. Чутність нашої станції, за відгуками з Кривого Рогу, хороша. З метою виявлення найбільш вигідних умов для роботи станції передачі триватимуть і надалі».

Облрадио

Перша міська радіостанція розташувалася у тодішньому приміщенні обласного виконкому. Тут на другому поверсі обладнали студію й апаратну. В ефірі звучали уривки з літературних творів, газетні повідомлення і новини. У студії працювали два диктори і піаніст, а трансляцію забезпечували інженер, два техніки і моторист. З другої половини 1927 року мовлення почалося у приміщенні клубу на вулиці Полтав­ській (нині проспект Олександра Поля). Потужність передавача складала два кіловати. А за рік запрацювала вже чотирикіловатна станція. Того ж року була організована радіодраматична експериментальна студія.Першою прозвучала вистава «У тієї Катерини» за твором Тараса Шевченка.

У другій половині 60-х завершується зведення нового радіобудинку на вулиці Івана Сірка, 43. Радійці отримали у своє розпорядження нові оснащені апаратно-студійні комплекси, що давали змогу вести програми різного рівня складності. Дві мовні, камерна та концертна студії використовувалися для ведення програм у прямому ефірі, а також для запису ансамблів, оркестрів, хорових колективів, радіопостановок. Із 1998 року почалася плано­мірна комп’ютеризація творчо-виробничого процесу.

Облрадио

Із двохтисячних років Дніпропетровське обласне радіо працює і на II каналі у діапазоні середніх хвиль (873 кГц) 18 годин на добу. Звучать інформаційні, мистецькі, пізнавальні, суспільно-політичні передачі, є програми для дітей, розважальні. Постійно транслюються літературні твори та радіоспектаклі. У 2006 році радіо перейшло на цифрові носії.

1 серпня 2016 року розпочато мовлення у FM-діапазоні на частоті 87,5 МГц у Дніпрі, 106 МГц у Нікополі, 92,4 МГц у Кривому Розі. Це 3 години10 хвилин на добу.

Облрадио

«Говорить Дніпропетровськ!», «Говорить Дніпро!», «В ефірі Дніпро!», «Ви слухаєте Українське радіо Дніпро!», «На хвилях Суспільного Дніпро!» — які б позивні не звучали упродовж 95 років, це зв’язок поколінь, який залишається поза часом. Це постаті, які творили історію нашого краю, мають світлі професійні спогади і святкують 23 лютого як свій день народження.

Легендарний Голос Дніпропетровського радіо, заслужений працівник культури України, член НСЖУ Володимир Пасічник свій день народження відзначає разом із днем Українського радіо. У далекому 1976 році він почав працювати диктором на обласному телебаченні, а з 1996-го — на обласному радіо. Пам’ятає кожного, з ким доводилося бути в студії.

«Пам’ятаю, як наш редактор новин Микола Стрільчук поїхав до колгоспу записати передачу. Ходив-ходив поміж фермами… А тут бугай назустріч — як кинувся на Миколу! А той навтіки. Журналіста б’є бугай! Скандал! Той від бугая, а за ними і завфермою, і доярки, і запрошені. І тут Микола падає в коров’ячий гній, піднімає очі, а бугай на нього дивиться, ніби каже: ні, туди, де ти лежиш, не піду… На що зреагував бугай, невідомо, чи то на Миколину червону сорочку, чи на розірване кільце в своєму носі?! Ось така бувальщина! А якщо серйозно, то не знаю більш складнішої роботи журналіста, ніж на радіо. Газету можна перечитати, на теле­баченні переглянути відеоряд, а на радіо — тільки голос. Якщо немає внут­рішньої посмішки перед мікрофоном, то нема чого на радіо робити. Для того щоб перед мікрофоном працювати, потрібно любити того, хто тебе слухає. Заходиш у студію, зачиняєш двері і лишаєш за ними все своє: проб­леми, негаразди, сварки… І це правило працює!»

У Ліни Костенко є такі слова: «При майстрах якось легше. Вони — як Атланти. Держать небо на плечах. Тому і є висота». Оцю висоту в радіоефірі завжди тримала ветеран обласного радіо, заслужена журналістка України Наталя Старюк. Ця висота, можна сказати, є нематеріальною культурною спадщиною радіо. Наталя Старюк якось розповідала: «У мене в житті було телебачення, були різні школи, художні музеї, і нарешті радіо. На кожному з цих місць були незабутні люди, люди справжньої творчості. Але якщо я сьогодні кажу, що вдячна саме радіо (найбільше, мабуть, вдячна радіо), то, повірте, що це не є слова суто етикетні. Усі ці роки, поки я працювала на радіо, то були люди, які вміли цінувати і співчувати, підтримувати, і навіть прос­то вміли повертати до життя. Коли вже все закінчено, все втрачено, повертали до життя. Я дуже люблю радіо».

Професор університету митної справи та фінансів Валерій Дрешпак очолював Дніпропетровське обласне радіо з 1995 року до кінця 2005-го, з річною перервою на роботу в обласній адміністрації.

Облрадио_Дрешпак

З нагоди 95-річчя радіо він згадує: «На радіо я прийшов студентом-практикантом. У мене була практика і на телебаченні, і в газеті. Але радіо мене зачепило. Саме тут можна експериментувати, щось робити із використанням техніки, і водночас тексти писати, гратися зі словом, з тоном, звуком — це цікаво з точки зору творчості. Була можливість розвиватися і конкурувати з тими новими радіостанціями, які з’являлися. Тоді це був дійсно один із найпотужніших творчих радійних колективів в Україні. Всі профі! За це я вдячний усім тодішнім колегам… У мене й досі залишається сукупне загальне враження позитиву. Чесно скажу, мені той будинок радіо на вулиці Івана Сірка, 43 часто сниться… Я отак розмірковував: а в чому сенс рахувати ці роки? Мабуть, у тому, щоб ті, хто приходить після нас, розуміли, настільки це цінно, і що вони не прийшли на порожнє місце. 95 років — це ентузіазм. Безмежний. Тих людей, які пробували, експериментували і намагалися зробити краще… Я завжди говорю, що ми колективом у середині 90-х управляли поведінкою 1,5 мільйона слухачів. Це показник. Тому сьогодні бажаю колективу, щоб ви управляли поведінкою, емоціями, життям, ну, якщо не мільйона, то як мінімум 950 тисяч людей, якраз на 95-річчя».

За спогадами досвідченої ексрадійки Таїси Ковальчук, її батько у 50-60-х роках зробив саморобний приймач і слухав Українське радіо через навушники. Одного разу пішов на роботу і сховав усе те радіоприладдя на високій шафі, а коли повернувся, то страшенно здивувався. Його мала 7-річна Ася все те розкопала, під’єднала і слухала вперше своє радіо. Так воно і залишилося з нею на все життя. А перший свій радіозапис зробила у літню спеку, у туфельках на високих підборах на прутчастих сходах металургійного гіганту тодішнього заводу імені Петровського.

До речі, саме радійці Таїса Ковальчук із Іваном Поправкою першими записали і зберегли народний спів фольклорного гурту «Криниця». Хто тоді думав-гадав, що через роки козацькі пісні Дніпропетровщини у народному виконанні 80-літніх жінок цього колективу стануть Всесвітньою нематеріальною культурною спадщиною ЮНЕСКО!

І кожен із сьогоднішніх радійців може повторити слова Таїси Ковальчук: «Радіо — це люди. Я йду на роботу, як у добрий осередок однодумців. Завдяки цим людям моє життя наповнюється змістом».

«Нинішній формат Суспільного радіо Дніпро видозмінений, програми націлені на суспільно-політичний напрям, аби радіослухачі разом із нами мали змогу розібратися в практичних питаннях. Чи це оновлення пішохідних переходів, чи встановлення на вулиці опор освітлення, або надання земельних ділянок воїнам АТО/ООС. Вагомим здобутком є те, що тепер «UA: Українське радіо. Дніпро» можна не тільки слухати, а й читати. Налагоджена тісна співпраця з новинним порталом Суспільного, де радійні матеріали адаптують для регіонального сайта.

І ще про одне слід сказати, про радіоклімат. Від нього залежить активність і ефективність співробітників. Ми серйозно активізувалися з приходом до філії нового продюсера Влада Зінкевича. Високі вимоги, нові радіопроєкти, програмні стандарти, навчання в Академії Суспільного — все це додає бажання змінювати себе і радіо. Недарма нещодавно один із слухачів телефоном сказав: «Я люб­лю слухати радіо, бо це зберігає мені зір». Тому усім бажаю добре бачити і завжди нас чути!» — говорить редакторка «UA: Українське радіо. Дніпро» Вікторія Сидоренко.

ЇЇ ГОЛОС: ДУШЕВНИЙ, ЩИРИЙ…
Хто ж не знає гомінкого, як бурхлива вода, голосу народної журналістки Таїси Ковальчук — так її назвали слухачі. Вони впізнають Таїсу Миколаївну скрізь: на літературно-мистецьких заходах, в магазині… Візитівкою обласного радіо став її голос: душевний, щирий, по-справжньому український.

Облрадио_Ковальчук

Своїми спогадами ділиться Таїса Ковальчук:
«40 років на радіо відпрацювала, і дуже шанувала кожне слово, сказане людиною, а різних людей на своєму віку за часи роботи я зустріла дуже багато. Я дорожила їхньою думкою, це для мене була і своєрідна школа життя. Інколи навіть мені ніяково робиться, коли, наприклад, їду на відому «Озерку» і питаю у продавчині: «Скільки коштують ваші черешні?», на мене жінка дивиться і каже: «О, а я вас знаю!» Я собі думаю, коли я її записувала, чи де ми могли по роботі з нею зустрітися, а виявляється, вона просто знає мій голос. І лише від одного мого запитання впізнала мене. І коли людина каже оце «А я вас знаю!», воно мене якось сильніше збирає, організовує. Вже і не працюю на радіо, а все одно відчуваю велику відповідальність за роботу обласного радіо.

Я дуже хочу, щоб у цього молодого колективу, який зараз формується, підростає, працює, все ладилося, і щоб наше радіо слухали. Слухали його і в ютубі, на фейсбуці. Я маю тітку, їй 90 років. Думаю, що вона стала постійним дозвонювачем до нашої центральної апаратної, бо радіо в неї ще збереглося, дроти ще не встиг ніхто на околицях Дніпра зрізати. Вона слухає наше радіо. Вона знає ваші голоси, вона називає ваші прізвища, і я дуже тішуся, що ви до них достукуєтеся, до цих слухачів. Так само, як свого часу ми намагалися достукатися до сердець, до розуму наших слухачів.

А ми — це і моя обожнювана і шанована Наталя Старюк, моя колега. Я дуже щаслива, що майже 20 років ми з нею пропрацювали в художньому об’єднанні обласного радіо. Як наша Тетяна Дацева, режисер. Я згадую Наталку Нікуліну, мою однокурсницю і поетесу. Це гордість України, і мені пощастило з такими людьми працювати на обласному радіо.

А найпершим моїм учителем і моєю підтримкою був мій чоловік Семен Ковальчук. Журналіст, якого запросив тоді голова комітету по телебаченню і радіомовленню Петро Зіновійович Шаповал, як студента на роботу. Він із 4-го курсу почав працювати на обласному радіо. Тоді це була сільгоспредакція. Це постійні відрядження. Жодного району не минув, стільки їздив, стільки знав добрих людей… Так що він мене підтримав, він мені багато дав, як спеціаліст, як професіонал. І за це йому я дуже вдячна.

А потім я училася в усіх. Я 12 років пропрацювала в редакції новин. Старшими редакторами там були Василь Микитович Головач і Володимир Якович Радзецький. Так само я в них вчилася, вчилася скрізь. Читала багато газет, журналів, які постійно передплачувала. Я слухала радіо, дивилася телепрограми, тому щаслива тим, що потрапила на роботу туди, де мені подобалося. Згадую, як ми їздили з нашим інженером Іваном Григоровичем Поправкою записувати фольклорні колективи, об’їздили всю область. Як ми там мерзли, у сільських клубах серед літа замерзали… Але коли поспілкуєшся з тими співучими жінками, тоді відчуваєш, що є для чого жити, бо такі прекрасні люди. Мало того, що наробляться на роботі, вдома, але прийдуть, заспівають, пожартують, і тоді крила в мене самі собою виростали.

Я з радістю ділилася з усіма слухачами тими надбаннями, тими записами, які ми робили з Іваном Григоровичем Поправкою. Я любила бувати у центральній апаратній, де працювали наші технічні працівники, які видавали програми в ефір. Вони теж слухали наші передачі, теж наші слухачі, і мені важило їхнє слово. Коли їм подобалися наші програми, то теж літаєш, ніби на крилах, і думаєш: «Буду ще робити!»

КОСТЯНТИН КОВЗАН