Дніпровське селище стало улюбленим місцем кіношників (Фото)
Степи та яруги, величні кургани – це одне з найбільших див селища Рибальського, що є колишньою німецькою колонією. Степи хитають головами пахучих трав, милуються чудовим розливом Самари, устям її впадіння у Дніпро, що знаходиться на самому початку селища, біля Рибальського кар’єру. У давні часи ці місця полюбляли козаки і скіфи. Ось і цигани тут часто таборувалися. Оцінили красу тутешньої природи й кінематографісти.
Циганська доля
Ще й після Вітчизняної війни в ярах, поруч селища Рибальського (лівий берег м. Дніпро), полюбляли таборуватися цигани. Їхній приїзд завжди був зворушливим для селян. З одного боку, цигани могли обікрасти, з іншого – вони вносили додатковий колорит у життя селища. Ромали розбивали свої табори біля річки, у великому яру (нині на частині цього яру облаштували автотрасу, поруч – залізничний міст). Зводили кузню та запрошували господинь приносити відра, інший інвентар на ремонт.
Подписаться на наш Telegram-канал можно здесь t.me/vestidpua
А вечорами тут завжди буяло свято: пісні, танці, смачно пахтіло юшкою, смаженою рибою, м’ясом… Дітей із села не відганяли, тож уся молодь Рибальського тривалий час проводила у таборі. Цигани доброзичливо ставились до малечі місцевих жителів: годували їх, навчали співати, танцювати, навіть ворожити. Майже щовечора селянські діти, попри батьківські заборони, проводили з ромалами. А найактивніші були як справжні циганчата: навчилися ворожити, співати та навіть на животі та спині танцювати, що вважалося верхівкою вмінь циганської дітвори.
Траплялися водночас і неприємні випадки у селищі. Якось одну дівчинку мало не вкрали роми. Посадили біля себе на бричку, як уже їхали з табору (циганська родина була бездітна), та й гайда у степ. Але хтось із селян вчасно помітив, що цигани забирають дитину та повідомив її матір. Тоді люди були дружні, тож швидко зібралися – наздоганяти бричку вирушило майже усе селище: хто біг, хто їхав на конях… Зрештою, ромам нічого не лишалось, як майже на ходу висадити дівчинку поруч місцевого кургану, а самим гнати коні «світ за очі».
Після того випадку цигани вибачалися за скоєне, казали, що «дитину не крали, а катали», але довгий час уже табір обходив селище. А за рік-другий була прийнята заборона від влади на кочове життя. Так історія циганських таборувань у селищі Рибальське завершилася.
Як під Дніпром море знімали
Відомий за радянських часів фільм «Оптимістична трагедія» зняли у Рибальському! Якось у 60-х роках у селище приїхали знімати кіно. Моїй матусі тоді було десь 13-14 років. Зйомки – знаменна подія для сільських людей, особливо для молоді, тож і діти, й дорослі багато часу проводили біля кіношників. Тим більше, що зйомка проходила в балках, де зазвичай пасли корів, та біля устя річки Самара – поруч нинішнього Рибальського кар’єру. Раніше там були високі береги, величні валуни. Тож досить мальовничо виглядали ці місця. У зйомках брала участь ціла зіркова команда: Маргарита Володіна, Борис Андрєєв, Вячеслав Тихонов, Всеволод Санаєв, Орво Бьєрнинен, Всеволод Сафонов, Іван Жеваго, Ераст Гарин, Олег Стриженов та інші видатні актори.
Під час роботи над картиною буяло літо, у степу стояла спека, тож актори добре засмагли: були запилені, втомлені. А місцевим жителям Андрєєв запам’ятався «вередливим» характером. «Усе щось він скаржився на життя та сварився з якимось худеньким чоловіком, з-під запиленої панами якого визирали величенькі окуляри», – згадують старожили. Потім уже дізналися, що той маленький чоловічок був режисер Самсон Самсонов.
Знімали у масових сценах і місцевих. Зокрема, мого прадіда, Івана Михайловича Третяка через колоритний вигляд (мав 2 метри 10 см зросту) запросили грати якогось незадоволеного заможного куркуля.
Дід повинен був щось суворо говорити, розмахувати шапкою. За це йому потім досить непогано заплатили. Однак, на жаль, до картини цей кадр так і не потрапив, як і багато чого, що за кілька місяців зйомок було зафільмовано (потім бачили фрагмент із дідом Іваном уже в іншій картині).
Знімали біля Рибальського, в Ігренській та Чаплинській балках, поруч гранітного кар’єру на березі річки Самара. Працювали здебільшого у похмуру погоду, аби створити образ моря – наша річка тоді була дуже бурхлива й схожа на море. От і залізничний потяг, який ввійшов до картини «Оптимістична трагедія», знято біля Рибальського кар’єру. Багато кадрів, де йдуть степом чи наче горами моряки, – то теж пейзажі наших байраків та частини кар’єру, з велетнями-валунами на березі Самари, яка тоді ще пам’ятала не тільки часи революції, а й скіфів та козаків.
Анфіса Букреєва-Стефко,
фото автора та з архіву кіно
