Двадцять перша річниця Конституції України

Сучасна Конституція України була прийнята 28 червня 1996 року та проголосила якісно новий статус особи, суспільства і держави, втіливши в Основному Законі національну ідею українського державотворення, визначила пріоритетні форми безпосередньої демократії, передбачила принципово нову систему державної влади і місцевого самоврядування, підбила підсумок у розвитку українського суспільства і держави та стала програмою їх подальшого оновлення.

Конституція — це базовий Закон будь-якої сучасної демократичної держави. Своїм походженням термін зобов’язаний латинському слову «constitutio», що вживалося для постанов і розпоряджень, зокрема законодавчих актів імператорів часів  Стародавнього Риму.

Процес творення

Історія української Конституції у часовому просторі нараховує декілька століть. Серед її джерел такі відомі науковому світові пам’ятки вітчизняної правової культури, як «Руська Правда», «Литовські статути», акти періоду козацької держави Богдана Хмельницького (зокрема «Березневі статті»), що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами. Особливе місце у цьому переліку посідає Конституція Пилипа Орлика 1710 року, в якій задекларовано основні засади розбудови демократичної держави.

5 квітня 1710 р. було затверджено «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким», що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою більш відомий сьогодні, як «Конституція Пилипа Орлика».

Документ передбачав створення незалежної української держави в межах етнографічної національної території (державні кордони України описували територію, визнану як територію української козацької держави Зборівською угодою, 1649 рік), детально окреслював тріаду державної влади (законодавча — Генеральна Рада, виконавча — гетьман та його уряд і судова — Генеральний Суд), визначав склад, повноваження, порядок функціонування державних органів, правовий статус громадян, принципи виборчого права.

«Конституція Пилипа Орлика» ввійшла в історію як одна з перших державних конституцій в Європі та перша державна конституція України.

На початку ХХ ст. українську конституційно-правову думку було представлено проектами Конституції Миколи Міхновського («Основний Закон самостійної України — Спілки народу українського», 1905 р.) та Михайла Грушевського («Конституційне питання і українство в Росії», 1905 р.).

У період Української революції 1917-1921 рр. конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. УНР проголошувалася суверенною державою, «самостійною і ні від кого незалежною». Державотворчі процеси цього періоду були припинені тривалою окупацією українських земель східним сусідом.

За, так званого, радянського періоду існування української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937 і 1978 рр.), але ці документи, з точки зору вимог теорії конституціоналізму, можна вважати конституціями досить умовно, тому що конституції України радянського періоду мали повністю відтворювати структуру та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких посідали ідеологічні настанови щодо суспільного ладу, диктатури тощо.

Процес творення нової Конституції розпочався із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. Справу прискорив розпад СРСР та Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р.

Часи незалежності

Починаючи з червня 1991 р., Конституційна комісія зайнялася розробленням проекту Основного Закону, що було складним і дуже відповідальним процесом, який тривав понад п’ять років. Поряд із розробленням нової Конституції України також вносилися зміни у чинну на той час Конституцію 1978 року.

У 1992 році відбулось усенародне обговорення проекту Конституції України і 26 жовтня 1993-го вироблено її остаточний варіант. У листопаді 1994 р., після дострокових президентських і парламентських виборів, було створено ще одну Конституційну комісію. Черговою віхою стало підписання 8 червня 1995-го Конституційного Договору між Президентом і Верховною Радою про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період прийняття нової Конституції України.

Попри локальні успіхи, процес затягнувся. Україна була останньою із держав колишнього СРСР, яка не мала власної Конституції.

Ситуація загострилася наприкінці червня 1996-го. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям Конституції. Президент призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня Верховна Рада прийняла Постанову «Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні». І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 — без будь-якої перерви. О 9.18 ранку 28 червня 1996-го країна отримала нову Конституцію.

Конституція 1996р. стала першою Конституцією незалежної України, закріпивши правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-та стаття Конституції, згідно з якого «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».

Власне, конституційний процес не завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 р. Він триває весь час, поки існує держава і розвивається суспільство.

До Єдиного Дня інформування