Ігор Кирильчатенко: «Допомагаємо ветеранам адаптуватися до життя через театр»

Інклюзивні проєкти для ветеранів війни – це місток між фронтом і мирним життям. Творчість допомагає бійцям відновити внутрішню рівновагу, відкрити нові сенси й повернутися до суспільства не лише як герої, а як натхненні творці. Ветеран АТО та російсько-української війни, режисер, актор театру та кіно, уродженець Черкащини і мешканець Дніпра Ігор Кирильчатенко у 2020 році заснував Патріотичний театр «Арт-Фронт».

На власному досвіді розуміючи важливість цього проєкту, режисер створив майданчик, де бійці та їхні родини можуть говорити про війну через мистецтво. Нова інклюзивна вистава «Гучна тиша війни» стала повністю доступною для  ветеранів, котрі втратили слух. В ексклюзивному інтервʼю «Вістям» керівник театру пан Ігор розповів про свої особливі вистави, режисерський шлях та повернення воїнів у звичне життя через творчість.

МИСТЕЦЬКА БОРОТЬБА

– Пане Ігоре, коли ви захопилися акторською майстерністю та театральним життям?
– Це сталося ще в юності, коли брав участь у художній самодіяльності, а вже після 10-го класу, у 1991 році, вступив до Дніпропетровського театрального училища на акторське відділення. У 2017 році я закінчив Київський національний університет культури і мистецтв за спеціальністю «режисер».

– Як зародився театр «Арт-Фронт» та що символізує його назва?

– Театр “Арт-Фронт” зародився у 2020 році, коли ми з дружиною разом залишили державний театр і заснували власний патріотичний театр. Після повернення у 2015 році з АТО я відчув гостру потребу говорити про війну через мистецтво. Назва “Арт-Фронт” символізує поєднання мистецтва (Арт) і боротьби (Фронт), підкреслюючи, що культура може бути такою ж зброєю, як і військова техніка.

– На якого глядача розраховано ваші вистави ? Яка цільова аудиторія?

– Театр орієнтований на широку аудиторію, але особливу увагу приділяємо ветеранам та їхнім родинам, а також молоді. Мета – не тільки розважити, а й викликати роздуми про патріотизм, війну, мир та людські цінності.

– Яка основна мета театру? Чи помічали ви, як змінюються хлопці та дівчата після фронту? Чому маєте щире бажання їм допомогти?
– Наша  основна мета  – допомогти ветеранам адаптуватися до мирного життя. Через мистецтво ми прагнемо показати, що ветерани – це не жертви, а Герої, які мають величезний потенціал. Я маю щире бажання їм допомогти, оскільки сам пройшов цей шлях і знаю, наскільки важливо відчувати підтримку та розуміння. Хлопці та дівчата після фронту змінюються: вони стають більш чутливими, але водночас сильнішими, і саме через творчість вони можуть знайти новий шлях у цивільному житті.

– Вистави для військових та їхніх родин відбуваються  безкоштовно? Хто вас підтримує у реалізації нових проєктів та допомагає  розвиватися?

– Так, вистави для військових та їхніх родин, як і для всіх інших глядачів,  безкоштовні.. Це і була головна  ціль створення такого театру. Наш глядач відвідує вистави не  для того, щоб розважатися, а думати, переживати, хвилюватися та реабілітуватися через мистецтво. Адже теми, які ми порушуємо, є гостро соціальними, тому брати за таке ще й гроші було б неправильно… Театр існує завдяки грантам від українських мистецьких фондів (здебільшого це  Український Культурний Фонд). Це дає можливість реалізовувати нові проєкти та розвиватися, а глядачам – відвідувати вистави безкоштовно.

– Які головні проблеми військових ветеранів і людей з інвалідністю ви прагнете розв’язувати через театр?

– Я намагаюся з’ясовувати  такі проблеми ветеранів, як-от: психологічна травма, соціальна ізоляція, нерозуміння з боку суспільства та відсутність сенсу життя. Вистави стають майданчиком для обговорення цих питань, допомагають ветеранам висловити свої емоції та відчути, що вони не самотні.

– Скільки вистав напрацьовано театром? Яка з них, на вашу думку, є найсильнішою?

– Наш театр іще відносно молодий.Крім того, була вимушена перерва на мої гастролі в театрі під час бойових дій. Тож напрацьованих повноцінних реалізованих проєктів 2. Це
«Інклюзивна моновистава «#НЕЗЛАМНИЙ» і «Вистава без бар’єрів «ПОЛОН». Зараз продемонстрували  роботу над новим проєктом – «Пластична вистава-катарсис «ГУЧНА ТИША ВІЙНИ», прем’єрні покази якої відбулися 22 і 23 серпня в КДЦ “Дніпропрес” за адресою: м.Дніпро, вул.Василя Сліпака, 35. Кожна вистава різна,  сильна, тому порівнювати їх, а тим паче виділити кращу – неможливо!

ІНКЛЮЗІЯ У ТЕАТРІ

– Серед останніх вистав ви  показали  «Гучна тиша війни». Про що вона і для кого?
– Пластична вистава-катарсис «ГУЧНА ТИША ВІЙНИ» присвячена викликам, з якими стикаються ветерани, котрі втратили слух через бойові дії. Цей інноваційний мистецький проєкт поєднує фізичний театр, пантоміми, сучасні технології та інклюзивні практики для створення глибокого діалогу між ветеранами та суспільством.

Вистава, створена на основі творів письменника-добровольця Бориса Гуменюка, розповідає історію бійця, який отримав тяжку мінно-вибухову травму та перебуває поміж “двох світів”  – реальністю та містикою. Єдиними підказками, як вибратися із цього лабіринту, для нього є листи від побратима, а можливо, і від нього самого – самому  Собі… Чим усе закінчиться, глядач побачить сам, але фінал для кожного, хто  присутній у залі, буде різний. Режисер – Олександр Глумов. Керівник проєкту та виконавець головної ролі – я, Ігор Кирильчатенко – ветеран АТО та російсько-української війни. Ключові особливості проєкту – це інноваційна інклюзивність. Вистава доступна для людей, котрі  втратили слух повністю чи частково. Завдяки унікальній технології музичного супроводу із низькочастотними вібраціями звук можна  відчути тілом. Текст головного героя дублюється субтитрами, а візуальний ряд посилюють динамічні проєкції. Ментальне відновлення: проєкт має на меті допомогти постраждалим від війни пройти шлях морального очищення і піднесення душі через мистецтво. Це важливий крок для соціальної адаптації та психологічної реабілітації ветеранів, ВПО та їхніх родин. Освітня місія: перед кожним показом відбувається безкоштовний майстер-клас з української жестової мови, який проводить професійний сурдопедагог. Це дає змогу глядачам краще зрозуміти світ людей із порушеннями слуху та навчитися базових жестів для повсякденної комунікації. «Гучна тиша війни» – це не просто театральна постановка, а потужний соціальний інструмент, що має на меті об’єднати суспільство навколо проблеми інклюзії та віддати шану незламності українських Захисників.

– Які ще інтерактивні або інклюзивні проєкти реалізуються у театрі?
– Також ми проводимо майстер-класи та інтерактивні тренінги з акторської майстерності для ветеранів, осіб з інвалідністю, їхніх сімей та родин загиблих Героїв, що допомагає їм у психологічній реабілітації. Театр “Арт-Фронт” активно реалізує інклюзивні проєкти, висвітлюючи проблематику осіб з інвалідністю.

– Де можна ознайомитися з репертуаром театру та розкладом вистав? Чи відкритий він для цивільних громадян?

– На жаль, через моє поранення, отримане на фронті, ми не в змозі грати всі поставлені вистави. Але готується прем’єра, тож її покази та усі новини театру можна відслідковувати на нашій інтернет-сторінці в фейсбуці “Патріотичний театр Арт-Фронт”. https://www.facebook.com/share/1ZzPXPPTRa/

Театр відкритий для всіх громадян, оскільки я вважаю, що діалог між ветеранами та цивільними є ключовим для побудови сильної країни!

ПОЗИВНИЙ “АРТИСТ”

– Розкажіть про свою театральну трупу, яка створює проєкти? Яка основна тематика і жанри ваших вистав?

– У театрі немає постійного штату, весь творчий склад та технічний персонал підбирається на конкретний проєкт. Постійними є  я та моя дружина (сміється), а також команда, яка пише та виграє гранти для проєктів, іще мій друг – старший технік Владислав Федорченко (на ньому тримається вся технічна частина театру). Основна тематика вистав зосереджена на війні, суспільних проблемах, патріотизмі та психологічній реабілітації. Жанри варіюються від драми до трагікомедії.

– Де розташований театр? Чи гастролюєте іншими містами або країнами?
– Театр немає постійного місця розташування. Зараз ми працюємо у КДЦ “Дніпропрес”із  новим проєктом, а раніше нам надавали безкоштовну залу в Дніпровському Будинку мистецтв за погодженням Департаменту гуманітарної політики та відділу культури Дніпровської міської ради.

– Ви – ветеран АТО та російсько-української війни. Коли прийняли вольове рішення стати на захист країни?
– Моє рішення піти на війну було усвідомленим. Іще у 2014 році я, не вагаючись, став на захист країни, приєднавшись до добровольчого руху. У 2022 році знову з перших днів  був на фронті. Ці рішення були продиктовані розумінням, що захист Батьківщини – це найважливіше завдання.

– Ваш позивний «Артист». Що означає він  для вас?

– Позивний «Артист» має для мене особливе значення, оскільки  поєднує моє мирне життя, присвячене мистецтву, з бойовим досвідом. Це не просто псевдо, а символ того, що я залишаюся творчою людиною навіть у найскладніших обставинах, і що мистецтво є невід’ємною частиною моєї особистості.

– Чи допомагала ваша професія на фронті? Можливо, таким чином морально підтримували побратимів, реалізовували творчі задуми?

– Моя акторська професія допомагала на фронті неодноразово, оскільки я використовував свої навички, щоб підтримувати бойовий дух побратимів. Я організовував імпровізовані виступи, складав вірші, переспівував пісні, знімав відео і робив гумористичні кліпи, що допомагало відволіктися від суворої реальності війни і підтримувало морально.

– Як фронт вплинув на ваше бачення театральної та режисерської справи?

– Фронтовий досвід кардинально змінив моє бачення театру. Тепер для мене театр – це не просто розвага, а потужний інструмент для психологічної реабілітації та суспільного діалогу. Я прагну створювати вистави, які не лише показують війну, а й допомагають ветеранам та цивільним зрозуміти одне одного, долати травми і знаходити сенс у житті.

– Чим жив театр, коли ви перебували на службі, як  це  допомогло вам повернутися до життя після фронту?
– Коли я був на фронті, театр не працював, адже я не тільки керівник, а ще й постійний актор усіх вистав. Після повернення театр “Арт-Фронт” став для мене місцем реабілітації після отриманих бойових травм. Він допоміг мені адаптуватися до мирного життя, надавши можливість знову займатися улюбленою справою, ділитися своїми переживаннями через мистецтво і відчувати себе потрібним.

– Яка ваша мрія або найвища ціль на найближчі роки?

– Моя найвища ціль –  це перетворити театр “Арт-Фронт” на центр психологічної реабілітації ветеранів через мистецтво. Я мрію про створення стаціонарної платформи, де ветерани зможуть не лише грати на сцені, а й отримувати професійну допомогу та розвиватися.

– На вашу думку, яким український театр буде після війни?

– На мою думку, після війни український театр стане глибшим і більш соціально відповідальним. Він буде говорити не лише про розваги, а й про важливі суспільні проблеми. Український театр стане платформою для переосмислення історичних подій, героїзму та людських цінностей, відображаючи національну ідентичність.

Маргарита Сопільняк,
фото з особистого архіву Ігоря Кирильчатенка

 

Цей матеріал створено в межах проєкту НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією», який фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.