Легенди Дніпропетровщини: звідки пішли назви міст та селищ

Дніпропетровщина багата на цікаві, а іноді і незвичні назви міст чи населених пунктів. Звідки пішли деякі з них і чому міста перейменовували розбиралися «Вісті Придніпров’я».

Місто, яке найчастіше змінювало назви

Днепр

З давніх часів Запорізької Січі місто Дніпро мало вже 6 назв. Першою була Половиця, другою Катеринослав, потім — Новоросійськ, а четвертою — знов Катеринослав. А потім місто стало Дніпропетровськ, а згодом – Дніпром.

Офіційна історія Катеринослава розпочалась у 1776 році, коли було затверджено план будівництва міста на річці Кільчень при її впадінні у ріку Самара. Цей Катеринослав опісля називався Першим (Катеринослав І), Лівобережним, Кільченським. Але незабаром з’ясувалося, що місце для губернського центру було обрано досить невдало: під час весняних і осінніх повеней все заливалося водою, що призводило до спалахів епідемій, а найголовніше — місто знаходилось далеко від початку порогів Дніпра. Це призвело до того, що наказом Катерини II від 22 січня 1784 р. Катеринослав перенесли на правий берег Дніпра на підвищену місцевість слободи Половиця. У 1798–1802 за бажанням імператора Павла І місто носило назву Новоросійськ, проте після отримання імператорського трону Олександром І, онуком Катерини II, у 1801 році, місту була повернена стара назва.

Січеслав – красива і найсуперечливіша назва. Вона пропонувалася у 1918 році Центральною Радою, проте через її усунення не була реалізована. В часи української революції 1917–1921 років цю назву використовували пронаціональні українські сили, та представники української інтелігенції.

20 липня 1926 року Катеринослав було перейменовано на звичне нам «Дніпропетровськ». А от 19 травня 2016 року, у день вишиванки, Дніпропетровськ було перейменовано на Дніпро в рамках процесу декомунізації.

Місто козака Рога

Кривий Ріг

Місто Кривий Ріг на Дніпропетровщині відоме не лише тим, що є індустріальним і промисловим центром, а також найдовшим містом в Україні: відстань між крайніми точками по прямій — 66 км.

Популярна міська легенда стверджує, що місто назване на честь свого засновника. Перше поселення — зимівник — у цій місцевості заснував кривий (без одного ока) козак на ім’я Ріг. Відомий також козак Іван-Жадан Ріг, котрий був кошовим атаманом Запорізької Січі у 60-70 роки ХVII століття.

Інша варіація легенди стверджує, що той козак мав шинок на Кодацькій дорозі, що йшла аж у саму Січ. І кожний подорожній завертав в шинок до кривого козака Рога. Кажуть, було: «Чи ще далеко нам їхати?» — «Та їдьмо аж до кривого Рога, а там щось перекусимо та й спочинемо». То згодом і все поселення, яке з’явилося на цьому місці, назвали Кривим Рогом.

Реєстри Запорізького Коша згадують урочище Кривий Ріг ще до заснування постійного поселення. У цій місцині злиття річок Саксагані і Інгульця утворює довгий кривий мис — «ріг».

Ще один Ріг

Село Мишурин Ріг знаходиться у Верхньодніпровському районі Дніпровської області. Його населення складає близько 1 945 осіб. Однозначних тверджень щодо часу заснування не має. Відомо, що «ріг» походить від високого гранітного рогу або мису, що вдається в Дніпро, на якому знаходилось в давнину укріплення. За переказами, на цьому розі оселився запорізький козак Машура, або Михайло, за прізвиськом Миша-ура, звідки походить назва Мишурин.

В XVI ст.. про Мишурин Ріг та Переволочну слободу, розташовану на лівому березі Дніпра, згадується як про місце переправи через Дніпро. Далі село стало прикордонною фортецею запорізького козацтва. Окрім, військової справи, населення займалось також тваринництвом, бджолами та риболовлею.

Місто з курганами

Никополь

Невеличке місто у Дніпропетровській області під назвою Нікополь розташоване у південній частині області на правому березі Каховського водосховища. У Нікополі проживає наразі близько 114 911 чоловік. У давні часи вважалося, що Ніко — це Микита, а поль — це поле. Сучасні історики і краєзнавці трактують інакше: Ніко — перемога, а Поль — місто. Існує ще одна версія (народна, гумористична) походження назви міста. Ніко — перемога, а поль – це пил. Назву місту дали влітку, а в той час у Нікополі було дуже пильно. Якщо б назвали восени назва була Нікогрязь. Але це, звичайно, не серйозна версія.

Промисловий гігант

Каменское

Кам’янське – місто обласного значення в нашій області. Промисловий комплекс міста становлять 48 основних підприємств, які належать до 10 галузей промисловості, переважно металургійної і хімічної, а також машинобудівної, виробництва будівельних матеріалів, електроенергетичної, деревообробної, харчової, легкої, поліграфічної та інших галузей народного господарства.

Село Кам’янське вперше згадується у 1750 році у зв’язку з будівництвом церкви. Назва походить від слова камінь, оскільки в ті часи береги Дніпра були кам’янистими. Назви ж Карнаухівки і Тритузного походять від їхніх засновників — козаків Семена Карнауха і Данила Тритуза (Трейтуза). 1 лютого 1936 року Кам’янське перейменоване на Дніпродзержинськ на честь одіозного засновника ВЧК-КДБ Фелікса Дзержинського. У 1938 році до складу міста включені села Романкове та Тритузне. У 2016 році, згідно із законом про декомунізацію, місту повернено історичну назву — Кам’янське.

Найвідоміше українське селище у світі

Петриківка

Відоме на увесь світ своїм чудовим розписом селище Петриківка. За усним переказом заснував Петриківку запорізький козак Петрик. У 1766–1775 роках Петриківка була у Протовчанській паланці. Перенесення у 1772 році до петриківської слободи з Курилівки (зимівник останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського) дерев’яної церкви на честь Георгія Побідоносця, деякі історики називають датою заснування Петриківки.

На сьогодні у Петриківці збереглася Церква Різдва Богородиці, побудовою якої опікувався сам Петро Калнишевський ще в 1772 році. На жаль, сьогодні ця культова споруда, що є пам’яткою архітектури України національного значення, знаходиться в доволі занедбаному стані та потребує реконструкції. У XIX — першій чверті століття містечко було другим за кількістю мешканців населеним пунктом Новомосковського повіту та центром Петриківської волості.

Петриківка пишається своїм Центром народного мистецтва «Петриківка», створеним у 1991 році, де народжується українське декоративно-орнаментальне народне малярство. 5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Перлина Присамар`я

Новомосковск

Новомосковськ —  місто козацької слави, місто металургів. Засноване у 1576 році на правому березі р.Самари, лівої притоки Дніпра. На такій назві для міста наполягав намісник краю граф О.Потьомкін. Рішенням № 431 від 7 вересня 2005 року чергової сесії Новомосковської міської ради офіційно була визначена дата заснування міста — 31 серпня 1576 року.

Троїцький собор у Новомосковську відомий далеко за межами України. А все тому, що величну споруду побудували без жодного цвяха. Троїцький собор також є винятковим мистецьким твором дерев’яної архітектури України. Це єдиний збережений в Україні дев’ятидільний храм, який належить до 100 найкращих дерев’яних споруд світу. Він побудований у стилі українського бароко (був поширений на українських землях Війська Запорізького у XVII–XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко).

Місто Павла

Павлоград

Павлоград розташований між Запоріжжям, Дніпром, Донецьком і Харковом на відстані від 78 до 200 км. Місто Павлоград назване в честь ім’я князя Павла. За проектом забудови міста були передбачені основні вулиці: Полтавська, рівнобіжна їй Харківська, а центральна між ними – Олександрівська. У 1784 році у Павлівській слободі населення за фахом поділялося на селян, ремісників і торговців, тому слобода одержала назву Павлівського посаду міста. У цьому ж 1784 році у Павлівську слободу за розпорядженням Потьомкіна були спрямовані переселенці з острова Мінорка на Середземному морі. Саме місто у 1784 році з Павлівки було переведено у нову слободу – Луганську. З північної сторони цієї слободи було заплановане і надалі заселене місто Павлоград.

Сьогодні у місті працюють підприємства вуглевидобувної промисловості: шахта «Павлоградська», шахта ім. Героїв Космосу, шахта «Благодатна».

Жовта угловина Дніпропетровщини

Царичанка

Царичанка — селище міського типу, центр однойменного району на Дніпропетровщині. З 1784 по 1797 рік мала назву Алексопіль. Вона розташована на правому березі мальовничої річки Орелі — лівої притоки Дніпра, за 78 км від обласного центру. Виникла Царичанка у ХVII столітті. За часів гетьмана Самойловича тут оселилися козаки Гаврило Сало та Олексій Кочерга. В 1673-1674 рр. До них приєдналися переселенці з Умані та інших місцевостей Правобережжя, які потерпали від нападів кримських татар.

Уже в 1677 році Царичанка згадується як сотенне містечко Полтавського полку. Щодо походження назви Царичанка існує кілька версій. У тритомному словнику Брокгауза — Єфрона це слово трактується як похідне від «царина», тобто, простір родючої землі, на якому випасають худобу. «Топонімічний словник — довідник Української РСР (автор М. Т. Янко) назву Царичанки пояснює від молдавського «царицина». Краєзнавець І. Савельєв вважає, що це слово утворилося із двох тюркських слів «сари» і «чан» — «жовта улоговина». Кочівники так могли називати долину біля підніжжя г. Калитви, звідки дощові й талі води розмивали глину. Окрасою Царичанки є Свято-Покровський храм. Чотири заповідні зони: гора Калитва (400 га лісу), озеро «Довге» біля с.Бабайківка (5,8 га), урочище «Лелія» у с.Турово (З0 га) та декоративний сад у с.Ляшківка приваблюють чисельних екскурсій та відвідувачів.

Підготувала Дарина Сухоніс (за матеріалам Інтернет-джерел)

Добавить комментарий