Лев Писаржевський: винахідник йоду з водоростей та один із засновників ДНУ

Лев Писаржевський – видатний науковець-хімік, що доклав руку до створення вишів не тільки в Дніпрі, а й в усій Україні; організував станцію з виробництва йоду з водоростей; популяризував науку; писав вірші; малював картини. На його честь у Дніпрі названо вулицю та парк, в якому і знаходиться могила видатного науковця.

ДОЛЕНОСНА КНИГА

13 лютого (але за деякими даними 14) виповнилось 150 років із дня народження видатного вченого-хіміка Лева Писаржевського. Він народився у 1874 році в Бесарабській губернії (нині це місто Кишинів) у заможній родині. Його батько працював нотаріусом, але рано помер – на той час єдиному сину в родині було лише чотири роки. Лев мав ще три сестри. Після цього родина переїхала до Одеси – там мешкала родина матері майбутнього вченого. Навчаючись у гімназії, Писаржевському дуже подобались гуманітарні науки: філологія, філософія, література, він навіть мріяв про професію лікаря. Аби заробити грошей для родини, почав працювати вже у 14 років.

Юний Лев давав приватні уроки, де навчав гуманітарних наук і так заробляв гроші. Крім літератури, мови та хімії, цікавився ще й біологією. Але найбільше захоплювали хлопця останні дві науки, тож він довго не міг наважитися, на кого піти вчитися: хіміка чи біолога. Та все вирішив випадок: узявши до рук книгу «Основи хімії» Дмитра Менделєєва, він не міг відірватись і одразу зрозумів, що хоче стати хіміком. Для цього вступив до Одеського університету і майже з першого курсу став працювати в науковій лабораторії на кафедрі хімії. Спочатку був лаборантом, а потім – доцентом. Паралельно разом зі своїм учителем писав книгу «Досліди над перекисями». Праця була відзначена тодішньою державною Академією наук. Інших учених дивувало те, що одному з авторів на момент виходу книги було лише 25 років.

Лев Писаржев­ський одразу став відомим у наукових колах. До цього він устиг опублікувати майже 20 наукових праць у державних та іноземних спеціалізованих журналах. У 1903 році став викладачем в естонському виші у місті Дерпт, згодом викладав у Київському політехнічному інституті, але звільнився звідти в 1911 році на знак протесту проти державних репресій відносно революційно налаштованих студентів. У 1913 році він переїхав до Катеринослава.

АКТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Перед переїздом до Катеринослава Писаржевський захистив докторську дисертацію та став професором. У місті йому запропонували посаду професора і керівника профільної кафед­ри гірничого інституту (нині це «Дніпровська політехника»). Пізніше він кілька років очолював заклад як ректор та на базі вишу створив Український інститут фізичної хімії, який і нині належить до НАН України. Він же і став його першим директором. Іще у 1925 році в Гірничому інституті за його ініціативою було засновано хіміко-технологічне відділення, а в 1928-му воно стало окремим факультетом. Через 2 роки було реорганізовано в Дніпропетровський хіміко-технологічний університет. Перші два роки Писаржевський тут працював професором-викладачем, а також став академіком Академії наук.

Учений устигав відзначитись і за кордоном. У 1929 році за його ініціативою було засновано хімічний науково-дослідний інститут, названий на честь викладача Писаржевського – Петре Мелікішвілі, з яким вони написали працю «Досліди про перекис». Також видатному вченому належить ідея створення у місті хіміко-електротехнічної професійної школи та двох технікумів – коксохімічного й електротехнікуму. Нині вони стали одним закладом – індустріальним коле­джем.

ВИЩІ КУРСИ

У 1913 році, під час зборів ініціативної групи, членом якої був Писаржевський та інші професори і викладачі гірничого інституту, була висунута ідея про створення Вищих жіночих курсів. Улітку 1916-го вони були відкриті на базі двох факультетів закладу – медичного та фізико-математичного. Першими слухачками були жінки, що проходили курси медсестринства. У 1918 році факультети перепрофілюються в окрему структуру – Катеринославський університет (нині це ДНУ ім. О. Гончара). Спочатку заклад здійснював на­вчання на платній основі, але з 1919 року перейшов у державну власність та став безкоштовним.

У національному університеті Писаржевський викладав на кафедрі хімії з 1918 до 1934 року. У вченого вистачало сил на одночасну роботу в двох навчальних закладах, а також допомагати та організовувати кафед­ру хімії в медичному інституті міста. Серед перших викладачів на цих кафедрах були учні Лева Писаржевського. Зокрема, в ДНУ все життя пропрацювала і дружина академіка Мальвіна Розенберг, яка спочатку була його ученицею, а потім стала помічником. Вона народила вченому сина. А у 1938 році в нього з’явилась онука. У 2010-х роках вона мешкала на житловому масиві Парус, але чи жива нині – невідомо.

ВИНАХІДНИК ЙОДУ

Під час Першої світової війни Лев Писаржевський створив йодну станцію в Дніпрі. Тоді досить гостро стала проб­лема нестачі дезинфікуючих препаратів для солдат. Не вистачало перекису водню, уротропіну, і зовсім безнадійна ситуація склалася з йодом. До цього препарат надходив через Німеччину з Чилі, але з початком війни постачання припинилось. Хотіли налагодити його поставки через Норвегію, але Німеччина скупила все, що було. Промисловий спосіб отримання йоду для вчених воюючої країни був невідомий. Знали тільки, що його добувають із водоростей, а з яких саме – ні. Їм треба було не тільки дізнатись, які саме водорості потрібні, але й де можна знайти цю «рослину» у промислових масштабах та налагодити її переробку. Часу було обмаль. Як альтернативу, навіть винайшли спосіб видо­бутку йоду з використаних марлевих пов’язок та вати, але і цього не вистачало.

У 1914 році Лев Писаржевський із колегами винайшов спосіб видобутку йоду. За фармакологічними показниками він був навіть кращим, ніж той, що купували у Чилі раніше. У Дніпрі одразу була побудована йодна станція. Водорості для цього брали у Чорному морі, палили їх у печі, а з попелу виготовляли йод. Цікаво, що до станції їх підвозили на спеціальному трамваї. Згодом учений вивчив й інші водорості й визнав, що найбільше підходять для йоду ті з них, які нині ми знаємо як «морська капус­та». За добу на станції виробляли 50 кг йоду.

Такок у 1915 році за його ініціативою та розробкою в країні було організовано виробництво протигазів. Вони не були тими, якими ми знаємо їх нині. Це був простий варіант захисту, але, тим не менш, цей винахід дав змогу врятувати життя багатьох людей.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Лев Писаржевський був не тільки талановитим ученим, а й гарним тайм-менеджером. Він усе життя одночасно працював викладачем у декількох закладах. Спочатку в гірничому інституті та нинішньому ДНУ, а коли звільнився з посади ректора «Дніпров­ської політехники», то почав викладати в ДНУ та Політехнічному інституті в Грузії. Як йому це вдавалось – невідомо. Все життя Писаржевський переймався лише наукою. Заснований ним Український інститут фізичної хімії розташовувався прямісінько у дворі, поряд із будинком професора. Щоб дістатись до робочого місця, йому потрібно було пройти лише кілька кроків.

Учений також написав книги із хімії. Перша – «Введення у хімію», друга – «Неорганічна хімія», та виклав матеріал із хімії з точки зору електронної теорії будови атомів та молекул. До нього такого ніхто не робив. Він намагався популяризувати хімію та ратував за те, аби її викладали у вишах та школах як навчальну дисципліну. Аби пояснити людям походження різноманітних явищ у природі, які відбувались за допомогою хімії та інших точних наук, навіть деякий час працював редактором науково-популярного журналу «Природа». Як свідчать спогади колег, Писаржевський дуже полюбляв викладати та навчати. До кожної лекції готувався, розповідав студентам як відомі вже факти, доведені наукою, так і викладав свої ідеї, які на той час були доволі сміливими.

За згадками учнів, Писаржевський під час читання лекцій активно жестикулював, а його рухи були схожі, ніби він є диригентом оркестру. Розповідав про хімію натхненно і при цьому його очі сяяли.

Під час перерв між викладанням, науковими дослідами та заснуванням вишів учений полюбляв малювати та писати вірші. Нині у Музеї історії хіміко-технологічного університету в Дніпрі та університету «Дніпровська політехніка» зберігаються кілька його картин.

Про особисте життя родини Писаржевських відомо небагато. Вони мали сина, який загинув у 1942 році під час Другої світової війни. Довгий час родина вченого мешкала у старовинному будинку на вулиці Писаржевського, але в 1970-х роках будівлю знесли заради будівництва багатоповерхівки, а їх переселили.

Лев Писаржевський помер у 1938 році. Він хворів на туберкульоз, але до останніх днів продовжував працювати в лабораторії. Його поховали на Новому єврейському кладовищі у Дніпрі. Але місто розширювалось і у 1960-х роках було ухвалено рішення ліквідувати кладовище, а замість нього збудувати нові багатоквартирні будинки. На частині кладовища нині знаходиться парк ім. Писаржевського, на алеях якого можна знайти і могилу вченого. Також його іменем названа вулиця в Нагірному районі міста, на ній же знаходиться і будинок, де мешкав професор-хімік.

ТАМАРА БЄЛКІНА,
ФОТО З ВІДКРИТИХ ДЖЕРЕЛ,
ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ