Микола Вікторович Поляков: дорога успіху
Цьогоріч першого прекрасного травневого дня відзначає свій 70-літній ювілей ректор Дніпропетровського національного університету Микола Вікторович Поляков – доктор фізико-математичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент НАН України, лауреат Державної премії України в галузі освіти, повний кавалер ордена «За заслуги», Почесний громадянин міста Дніпропетровська, автор близько 500 наукових праць. 18 років поспіль він керує славним університетським колективом, і роки його ректорства – це по-особливому вагома, значуща сторінка в майже столітній історії славетного класичного вищого навчального закладу нашої держави.
За 50 років (від 1966 р.) свого перебування в університеті М.В. Поляков пройшов шлях від студента до його керівника, щоденною наполегливою працею створив свій неповторний світ достойної людини, непересічної особистості, знаного вченого, сучасного освітянина, мудрого й розважливого керівника, громадського діяча, справжнього громадянина, патріота своєї землі, своєї alma mater.
Пройдене й зроблене за ці роки в усіх сферах багатовекторної життєдіяльності університетського співтовариства переконливо доводить, як багато може досягти людина небайдужа, авторитетна, компетентна, високопорядна й архівідповідальна. Ставши першою особою в ієрархії управління неординарним університетським колективом, він на перше місце поставив важливість командної гри і, залишившись у ній індивідуальністю, цілеспрямовано, з ентузіазмом та особливим завзяттям осучаснює навчальний процес, зберігає й підтримує унікальні наукові школи, шукає нові підходи до розширення міжнародної діяльності, переймається модернізацією інфраструктури, прагне до партнерського діалогу з тими, кого вчимо, дбає про духовну гармонію молодого українського покоління.
Прикметною особливістю діяльності М.В. Полякова на посаді ректора є те, що до навчального процесу в університеті долучено фахівців вищої кваліфікації, спеціалістів-практиків: медиків, письменників, художників, журналістів, юристів, релігієзнавців, конструкторів, що значно додає до процесу навчання наших студентів, розширює можливості їхньої практичної підготовки.
Основоположним у його планах, рішеннях і діях був, є й залишається принцип, що лише конкретними ділами повниться майбутнє нашого університету, а відтак результативність у будь-якій справі постає для Миколи Вікторовича тим маркером, який визначає доцільність перебування кожного з нас в університеті. У колективі дорожать його думкою, давно переконалися, що він ніколи не діє вузькоколійно, висвітлює позицію відверто, голосно, виразно й завжди хоче бути почутим. Водночас ніколи не вивищується над тими, з ким поряд пліч-о-пліч працює, і, зберігаючи свою інакшість, дуже дорожить належністю до великої університетської родини й дбає, аби підтримати все найкраще, що роблять колеги.
Кожним прожитим днем на найвищому університетському посту М.В. Поляков засвідчує свій щирий, дружній респект нам, його однодумцям, соратникам, а ми навзаєм віддаровуємо його високою довірою. І це незаперечна істина.
Успішну академічну, наукову, освітню, громадську, міжнародну діяльність М.В. Полякова на посту ректора достойно поцінувала держава – реєстр його відзнак і нагород складає 149 позицій. Утім, він не тішиться славою, а продовжує щоденно реалізовувати безліч мрій і планів. Він служить рідному університетові і його людям, а це нелегка місія, і отже, дивовижно глибока думка відомого французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері про відповідальність за тих, кого ми приручили, у житті та справах М.В. Полякова набуває нового прочитання. Він вибудував винятково людиноцентричну конфігурацію нашого спільного університетського дому всупереч негараздам, ’’експлуатуючи’’ свою незмінну схильність до діалогу, послідовно сповідуючи найвищі людські чесноти: відкритість, порядність, толерантність, виправдану вимогливість, честь, совість, правду й наполегливу працю. Таким був завжди, таким залишається й у вирі буремного сьогодення.
Особлива енергетика добротворення, приязні, які стали магістральними в ректорських діях та вчинках, і визначили загальну стилістику взаємин у нашому колективі, що є чесною, принципово-вимогливою, але водночас і доброзичливо – товариською.
Для нього, справжньої, чесної людини, керувати, мати владу – це зовсім не привілей, а щоденна копітка праця, непроста, відповідальна місія служити іншим людям. Протягом багатьох років він блискуче виконує цю свою життєву й творчу місію, запросивши нас, університетських, до співдумання, співтворчості й солідарної відповідальності. Виконує успішно, бо інакше не проходив би своє життя по висхідній. Сьогодні він, поза всяким сумнівом, активна дійова особа українського наукового та освітнього процесу, що, своєю чергою, убезпечує нашій університетській спільноті достойний шлях до єдиного науково-освітнього європейського та світового простору.
Шановний Миколо Вікторовичу, дорогий наш ректоре! Ви зробили багато. Шануючи традиції, ламаючи стереотипи, досягли вершин людської й професійної діяльності, але ми знаємо, переконані, віримо, що найвагоміші Ваші вікторії ще попереду. У цьому процесі ми, Ваші колеги, друзі, соратники, однодумці, завжди поряд.
У світлі ювілейні дні бажаємо Вам міцного здоров’я, добра, удачі, надії, оптимізму, довгих і щасливих років життя!
І.С. Попова,професор, декан
факультету української й
іноземної філології
та мистецтвознавства
