Наталка Карпа: «Музика — мій ритм життя»

Наталка Карпа нещодавно побувала на Дніпропетровщині, де взяла участь у патріотичному етно-рок-фестивалі Kozak Fest. За лаштунками співачка трохи непокоїлася, адже вона представляла діп-хаус — напрямок сучасної танцювальної музики, який не зовсім підходив до формату заходу. Проте вже з першого виступу гості фесту зустріли співачку тепло і неодноразово викликали на біс. Журналіст «Вістей» мала змогу не лише оцінити виступ артистки й потанцювати під запальні ритми, але й поспілкуватися з нею. Наталка Карпа ексклюзивно розповіла про творчі плани, музику, улюблених виконавців, коханого чоловіка та свої ідеальні ранки.

Обмін ­енергетикою

— Наталко, як Ви ставитеся до фестивалів?

— Дуже позитивно, адже це не просто концерти. Мені здається, що це обмін своєю енергетикою, особливо, коли вони тривають кілька днів. Це моменти, які єднають людей, дарують їм дружбу на решту життя. Це спогади, можливо, їх дітям і не розкажемо, але точно буде що згадати (сміється).

— Які, на Ваш погляд, найкращі фестивалі в Україні?

— Із тих, в яких я брала участь, хочу відзначити і «Золоту жар-птицю». Мені було приємно стати причетною до відновлення легендарної премії. Також довелося трошки проїхати Європою і взяти участь у місцевих фестивалях. Один із них, неподалік Гданська, особливо запам’ятався. Усе відбувалося на полі з піску, заставленому лежаками. Це було яскраво і по-літньому. В Україні тенденція розвитку таких заходів набирає більшого масштабу. Так, в Славську, щороку на день міста з’їжджається багато артистів. І ми знаємо, що це будуть не лише виступи, але й класний відпочинок.

Перша пісня

— Чи сприймаєте життя через музику?

— Я взагалі без музики не уявляю себе і свій ритм життя. Це той елемент, який допомагає сприймати все, що є. Якщо тобі кепсько, ти включила улюблену мелодію, і трохи легшає; коли тобі гіпервесело — теж вмикаєш, аби додати ще більшого драйву.

— Чи є виконавці, на яких хотілося б рівнятися?

— Є співачка, яку з упевненістю можу назвати найулюбленішою. Це Квітка Цісик — канадійка україн­ського походження. Мій батько мав її записи ще на бобінах. Це українка, яка отримала Гремі. Це рівень, приклад. Найбільше мене в ній зачепило те, що коли вона мала можливість записати анг­ломовний альбом, який би популяризував її в Америці, то вибрала саме українські пісні і таким чином уві­йшла в історію нашої країни. Навіть нинішнє покоління, коли чує її композиції, розуміє, що вони актуальні й сьогодні.

— Пам’ятаєте свою найпершу пісню, яку виконали на сцені?

— Найперший мій виступ як співачки відбувся на стадіоні. Утім, не я його зібрала (сміється). Це був пам’ятний момент, адже моя вчителька вокалу, яка виховала цілу плеяду зірок, обрала мене для виступу під час звітного концерту. Вона казала, що я підкупила її тим, що сама створюю  пісні. Тоді я написала «Любов врятує світ», і вона їй дуже сподобалась. Ми місяць над нею працювали і ще над однією жартівливою композицією. І саме з цими творами я вперше виступила перед глядачами. Дуже тоді хвилювалася. Не знала, куди себе подіти.

— Що Вас надихає на творчість?

— Ті речі, які ми інколи просто не помічаємо. Наприклад — гарні фільми, класні подорожі, кохана людина, родина, батьки, племінники, переїзди, моя команда… Все, що мене оточує.

— Над яким кліпом було найважче працювати?

— Над кліпом «+1». Це коли ми з чоловіком знімалися в Парижі під час нашої весільної подорожі. Поїздку нам подарував Ігор Захаренко. Я запропонувала чоловікові: «Уявляєш, як буде класно, коли на цю пісню у нас будуть такі відеокадри». І ми вирішили взяти із собою професійну команду. Я думала, що якщо все це не складеться у повноцінну роботу, то ми просто матимемо своє лірик-відео. Але треба було працювати і знімати кліп. Мені здається, відео вийшло дуже чуттєве. Зараз, коли його переглядаю, із усмішкою пригадую весь процес зйомок.

Розправляються крила

— Я знаю, що Ви були відмінницею у школі. Чи допомагає це в житті?

— Ні, шкодить. Я взагалі дуже обережна людина, боюсь ризикувати, але від цієї переляканості треба позбавлятися. Синдром відмінниці завжди спонукає показувати, що ти маєш бути кращою, а люди, які ризикують, не бояться — упадуть, так упадуть, але вони пройдуть цей шлях. Мені здається, вони більшого досягають. Одного такого ризикового я маю (посміхається) — мій чоловік тягне усю нашу сім’ю.

— Як відновлюєтеся після концертів?

— Глядач усієї картинки не бачить. Насправді, це важко. Наприклад, вчора я відпрацювала концерт у Київській області, а сьогодні від самого ранку поїхала сюди, завтра вже мушу бути у Львові. Це морально складно. Реалії українського шоубізу засвідчують, що ти маєш адаптуватися до будь-яких ситуацій і нюансів. А  відновлююсь я завдяки коханій людини. Мені в цьому взагалі пощастило.

— Ідеальний ранок — це…

— Він у мене однаковий уже два роки. Це обійми, поцілунки, гарні слова… Це дає впевненість на цілий день. Мене називають красунею, королевою, коханою, найкращою в світі жінкою — і від цього розправляються крила.

— Що найбільше цінуєте у чоловікові?

— Надійність, доброту. За ним, реально — як за стіною. І ще  я дуже ціную речі, які нас поєднують. Так, наприклад, ми обоє віримо в Бога,  щонеділі ходимо до церкви.

— Які, на Вашу думку, три правила щасливого шлюбу?

— По-перше, жінка завжди має бути мудрою. Яка б ситуація не склалася, але треба залишатися леді, бути на рівні, не втрачати себе. По-друге, кожна людина, кожна жінка має на цьому світі свою половинку. Я у цьому впевнена. Якщо ви її ще не зустріли, то не втрачайте надії. Можливо завтра ви зайдете за кут будинку та зустрінете її. По-третє, над стосунками треба працювати. Якщо щось не вдається, сідайте і спілкуйтесь, з’ясовуйте, у чому проблема. Мудра жінка дає чоловіку впевненість, вона може стати тим оазисом, з якого він питиме і розумітиме, що таким чином стає сильнішим.

— Можете поділитися творчими планами на цей рік?

— Усередині червня планую випустити альбом «Сонце­залежна». Хочемо зробити серію концертів міс­тами України, і наприкінці літа поїдемо виступати у діаспорах Європи. У мене є альбом етнопатріотичних пісень «З любов’ю до України!» і він власне — для усіх тих українців, котрі проживають за кордоном. Пам’ятаю, коли я понад місяць перебувала у Бразилії, то вовком вила за Україною.

— Що для Вас означає патріотизм?

— Це насамперед не слова, а дії. Ти прокидаєшся, йдеш на роботу, робиш її якісно, любиш свою сім’ю. Ти не виїжджаєш кудись, не працюєш десь за кордоном. Ти працюєш тут, аби ця країна розвивалася.

Штрихи до портрета Наталки Карпи:

Улюблені міста: Львів, Київ, Дніпро.

Остання книга, яку прочитала: Остап Дроздов «Вибух №1».

Останній фільм, який вразив: комедія «Красуня на всю голову».

Людмила Русанова,
фото Юлії Бабич