Нива Трудова – мальовничий край ентузіастів

У Дніпропетровській області є чимало мальовничих сіл, із цікавою історією та працьовитими людьми. За 35 км від Кривого Рогу знаходиться село, яке заснували колишні мігранти з Канади та Америки. Його назва – Нива Трудова. «Вісті» побували там і почали своє знайомство зі школи та дитячого садочка.

КОМУНА В СТЕПУ

Така назва зовсім невипадкова. Село досить молоде – йому виповнюється 90 років. І що найцікавіше – його заснували у 1926 році реемігранти з Північної Америки та Канади, своїми коштами придбали деякий сільськогосподарський інвентар і повернулися в Україну комуною.

На той час у колишніх емігрантів була неабияка техніка – автомобіль, два трактори, снопов’язки, а ще три пари коней та дві корови. Тож біля Апостолового їм надали вільний степ, де 40 сімей почали будувати нове життя. Так виникло село. Його основний розвиток відбувся в 70-ті роки, коли розпочалося будівництво одного з найбільших в Україні свинокомплексів. І саме тоді тут стали з’являтись багатоповерхівки для робітників, які, за переказами місцевих, з’їжджалися сюди зі всього Радянського Союзу.

Тож Нива Трудова в цьому плані досить незвична і нагадує один з районів невеличкого міста. У центрі компактно розташована основна інфраструктура села – сільська рада, комунальне підприємство «Нивотрудівське», спорткомплекс, Будинок культури, сільська амбулаторія, школа естетичного виховання, трохи подалі стадіон, загальноосвітня школа та дитячий садочок.

ШКІЛЬНІ БУДНІ

«На початку 90-х у нашій школі навчалися 1460 дітей, – розповідає директор Нивотрудівської ЗОШ Іван Настенко. – Це була одна з найбільших сільських шкіл в Україні. А зараз у нас навчаються 400 учнів».

Іван Васильович запрошує нас на просторе подвір’я закладу: «Цього року після об’єднання в громаду ми отримали значні кошти на ремонт, – каже він, і додає: – Замінюємо старі вікна на енергозберігаючі та реконструюємо санвузли».

Іван Настенко – колишній випускник школи, 5 років вже її очолює, а тому завзято розповідає про свій дружній талановитий педагогічний колектив, про учнів, заводить до класів, де вітаємося з вчителями та їхніми вихованцями. Бачимо затишні просторі аудиторії, сучасні дошки, утеплені стільці… Стіни школи прикрашені національними орнаментами, що власноруч майстерно намалювали тутешні педагоги, вишитими рушниками та скульптурними композиціями.

«Цього року сіли за парти 43 першачки. Це найбільше по району», – з гордістю зазначає Іван Васильович, і показує родзинку навчального закладу, його душу – музей. Тут бачимо архівні документи з історії села та фото першої будівлі школи. Різні випуски, різні епохи на чорно-білих та перших кольорових світлинах. Темно-брунатна сукня з білим фартушком та червоною краваткою викликають спогади і про своє шкільне минуле. На стендах – фото із зустрічей випускників, тематичні експозиції – професії колишніх учнів, географія міст, куди вони розлетілися. Все це зібрала, оформила та зберегла вчитель Валентина Баришникова.

ЗАТИШНИЙ І ДОМАШНІЙ

Неподалік школи розташований дитсадок «Сонечко». Стандартна, збудована ще в радянські часи будівля. Але те, що тут працюють ентузіасти, помітно по майданчику. Ні, тут немає сучасних гойдалок чи дорогих лабіринтів. Тут усе зроблено руками вихователів і батьків із підручних матеріалів – герої з мультиків, казкові будиночки, млин, садок, спортивний майданчик… Усе дуже яскраве і цікаве. Розумієш, що садочок – по-домашньому затишний будинок дитинства.

Нас зустрічає вихователь старшої групи Олена Таран. Вона радо показує кімнати, розповідає про роботи, які провели минулого року. Завдяки ним у садочку – нові вікна, в деяких групах і меблі та відремонтований дах. Тут виховуються понад 100 маленьких мешканців, працюють 12 вихователів. Останні – ще й майстрині з Петриківського розпису, квілінгу та інших технік. Для занять фізкультурою, спортивних змагань та розваг – просторий зал, де є різноманітний сучасний інвентар. Далі Олена Іванівна заводить до справжньої української світлиці – такий собі міні-етнографічний музей. Тут і піч, і дитяча люлька, й інтер’єр у національному стилі. «Ми намагаємося робити все своїми руками», – зазначає вихователь.

І Іван Настенко, і Олена Таран сподіваються, що їхня новоутворена територіальна громада та саме село розвиватимуться, адже вже є перші позитивні зміни, а тому і в садочку, і в школі буде більше вихованців. Дарма кажуть, що дитсадки та школи в провінції гірші, ніж міські. Особисто я вже не вперше переконуюся в протилежному. І Нивотрудівські заклади – тому підтвердження.

ЛЮДМИЛА КОПИЛЕНКО

Залишити відповідь