Олександр Ігнатуша: «Щоб в Україні з’явилось якісне кіно, потрібно знімати»

4 лютого на телеканалі 2+2 о 20.30 стартує новий сезон детективного серіалу «Опер за викликом» про роботу Департаменту кримінальної розвідки. Глядачі більше року спостерігають за пригодами команди агентів, які в кожній серії беруться за розслідування заплутаних справ, проникаючи у світ кримінальних угруповань. Найстаршим та найдосвідченішим актором детективу став Олександр Ігнатуша, виконавець ролі керівника спецвідділу на прізвисько Дід. Він розпочав свою кар’єру ще в минулому столітті, весь цей час закохував у себе глядачів, але отримав звання заслуженного артиста лише три роки тому. Про акторство, досвід співака та українське кіно – Олександр Ігнатуша розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Вістям».

ШЛЯХ АКТОРА

Свого часу Олександр, як найзатребуваніший актор, покинув театр імені Лесі Українки та подався до Росії. Навчання в майстерні Ельдара Рязанова, пропозиції у кіно та нові знайомства – він міг залишитися у Москві та побудувати успішну кар’єру. Проте актор повернувся в Україну і саме тут зняв свій перший повномет­ражний фільм «Цвітіння кульбаби». Стрічка отримала схвальні відгуки критиків, тому Олександр взявся за нову роботу – фільм про Українську автокефальну православну церкву, який планував закінчити в Америці. Та за океаном режисера чекало розчарування – після закінчення зйомок Ігнатуша не зміг продати стрічку, втратив час і кілька років не міг повернутися на Батьківщину. Актор не любить говорити про цей період, але охоче згадує свої дебютні роботи та тих, хто колись відіграв не останню роль у його житті, а також про роль Діда у серіалі «Опер за викликом».

– Олександре, за Вашими плечима – роки роботи в театрі та кіно. В якому віці зрозуміли, що це – Ваше покликання?

– На першому курсі думав, що відрахують за професійну непридатність. Та викладач, мабуть, щось у мені розгледів.

– Ви отримали звання заслуженого лише кілька років тому. Хто або що посприяло не збитися зі шляху під час досягнення своїх цілей?

– Мій шлях як актора почався тоді, коли в мене повірила надзвичайна людина – викладач акторської майстерності, професор Леонід Олійник. Я провчився в нього чотири роки. Крім того, старші колеги в театрі російської драми ім. Лесі Українки ніколи не давали опустити голову. Згадую із вдячністю Валерія Бесараба, Анатолія Пазенка, Сергія Філімонова. Режисер театру Ірина Молостова стала підтримкою та орієнтиром для мене. Ада Роговцева вмовляла не йти з театру. Але я не послухав. Тепер часто думаю: чи правильно вчинив? Можливо, зробив помилку, та так уже склалося моє життя. А у той час я вирішив вступити на Вищі режисерські курси в Москві, до майстерні Ельдара Рязанова. Іспити були непрості, величезний конкурс, та мені пощастило.

– Ви вже згадали, що здобули професію не лише актора, але й режисера. Крім того, Ви співаєте. Як усі ці ролі вживаються в одній людині?

– Співак? Ну, це надто пафосно сказано. Швидше, шанувальник поезії та бардівської пісні. З музикою та гітарою я товаришую з дитинства. На 50-річчя зробив собі подарунок – записав альбом «Білий вовк».

ЗАЦІКАВИТИ ГЛЯДАЧА

– Пам’ятаєте свою першу кінороботу?

– Це був фільм «Цвітіння кульбаби». Минуло понад 25 років, але він не втратив актуальності й нині. Тому можу сказати, що мені не соромно за нього. Пізніше я зняв іще один повнометражний фільм «Мамо, я льотчика люблю». Головну роль у ньому зіграла талановита актриса Ольга Сумська. Коли підбирав акторку на головну роль, бачив тільки її. У фільмі знімалися й мої друзі та колеги – Сергій Калантай, Михайло Кукуюк, Ігор Пісний. Музику написав чудовий композитор Андрій Шусть. Приємно було працювати з професіоналами.

– Що для Вас ближче: комедія чи драма?

– Завжди намагаюся віднайти комедію в драмі, та навпаки. Ці два жанри не можуть існувати порізно, інакше нецікаво. Головне для мене – сюжет картини, який може заінтригувати глядача.

– Яку роль Вам так і не вдалося зіграти?

– Це мій улюблений персонаж – Сірано де Бержерак з однойменної п’єси Едмона Ростана. Там поєднані драма, комедія, кохання – все злилося воєдино.

ЦІКАВИЙ СЕЗОН

– Незабаром стартує четвертий сезон серіалу «Опер за викликом». Що очікувати від Вашого героя – суворого керівника Департаменту кримінальної розвідки Діда?

– Цей сезон дав змогу краще розкритися моєму персонажу. Було більше сцен із фізичною активніс­тю. Я мав можливість ловити злочинців, стріляти, і не тільки керувати з кабінету, але й брати участь у спецопераціях нашої команди. Одне слово, в четвертому сезоні «Опера за викликом» сповна відчув на собі всі непрості нюанси роботи оперативника. Знімали в дуже напруженому режимі, бракувало часу на сон, на відпочинок. Для створення серіалу доклали максимум зусиль всією групою. Хочу вірити, що очікуваний сезон буде цікавим.

– Можете привідкрити завісу і розповісти про залаштунки зйомок, чи були курйози на майданчику?

– Найцікавіші ситуації глядачі зможуть переглянути по телевізору. Головне – атмосфера, яка панувала на знімальному майданчику. Кожен підтримував один одного, завжди знаходили позитив у найнапруженіші моменти. Гумором у нас вирізнявся насамперед головний оператор Андрій Шкир, ну й, звичайно, колеги – молоді актори Артем Мартинішин, Павло Вишняков, Олександр Пожарський.

– Чи існують певні недоліки у професії актора?

– Звісно. Передусім залежність актора від режисера або продюсера. Але важливо вміти віднайти позитивні моменти в обраній тобою професії.

– Ваш акторський багаж нараховує близько ста кінострічок, серед Ваших шанувальників – глядачі різного віку. Чи важко справлятися з такою популярністю?

– Головне – не кількість, а якість. Звичайно, приємно, що є люди, які слідкують за твоєю творчістю роками. Якщо ж оцінювати свої недавні творчі досягнення, то найбільш значущою для мене є роль Леоніда Брежнєва у багатосерійному фільмі чеського телебачення «Чеське століття» про події 1968 року. Мене запросили в Прагу на зйомки зовсім несподівано. Часу для осягнення відомого історичного персонажа було обмаль. Але, мені здається, дещо вдалося. Особисто для мене було важливо досягти не лише зовнішньої схожості, але й внутрішньої, щоб переконливо відтворити характер радянського вождя.

– Багато хто говорить, що зараз українське кіно швидко розвивається, переживає своє відродження. На Вашу думку, чи можемо ми стверджувати про злет індустрії?

– Сучасний україн­ський кінематограф зараз, на жаль, знаходиться на низькому рівні. Для того щоб в Україні з’явилося якісне кіно, потрібно знімати. Процес становлення, мабуть, буде тривалий. Проте я вже бачу помітні зрушення щодо якості зйомки фільмів та серіалів вітчизняного виробництва. У нас зростають талановиті режисери, актори. Методом спроб і помилок потрібно досягати вершин. Настане час і для українського кіно. Вірю!

МАРГАРИТА СОПІЛЬНЯК,
ФОТО ЗІ ЗЙОМОК СЕРІАЛУ «ОПЕР ЗА ВИКЛИКОМ»