Олександра Матвійчук: «Ми документуємо людський біль»
Розвінчувати сповнені брехні й ненависті до українців російські наративи може лише одна сила у світі – незалежні журналісти й чесні медіа. На цьому наголосила під час зустрічі в Національній спілці журналістів України Олександра Матвійчук – голова «Центру громадянських свобод» – організації, яка стала лауреаткою Нобелівської премії миру. Упродовж багатьох років правозахисниця використовує право для захисту людини, її гідності та свободи. Однак, зазначає юристка, вже 9 років триває ситуація, коли ця прерогатива не працює.
– Українці борються за свободу в усіх її сенсах, – наголосила Олександра. – За свободу бути незалежною державою. За свободу мати власну ідентичність. За свободу мати демократичний вибір. Тобто будувати суспільство, в якому права кожної людини захищені, де влада підзвітна, суди незалежні, а поліція не б’є мирних демонстрантів студентських зібрань. Зараз ми платимо за це найвищу ціну.
«Центр громадянських свобод», який очолює Олександра Матвійчук, засновано 2007 року. На той час Україна була одним із небагатьох винятків серед держав, які утворилися після розпаду срср.
– Наша організація засновувалась для роботи на двох рівнях одночасно: національному і міжнародному, – пояснила очільниця «Центру громадянських свобод». – Ми розуміли, що всі виклики, з якими ми зіштовхуємося, – це відображення негативного тренду, де законодавцем цих авторитарних моделей є росія. Тому ми тісно співпрацювали із правозахисниками з росії, Польщі, Грузії та інших країн, щоб на міжнародному рівні укріпити систему захисту прав людини.
Але в Україні, на жаль, почалися негативні процеси.
– Для нас євроінтеграція – це не просто приєднання до якоїсь міжнародної організації, – зазначила Олександра. – Звичайні люди не знають, що таке євроінтеграція та Євросоюз. Це ціннісний вибір. Це була амбіція людей – повернутися до європейського цивілізаційного простору. Тоді ми командою створили ініціативу Євромайдан SOS і працювали 24 години на добу, надаючи допомогу переслідуваним учасникам протесту.
Підтримку від ініціативи Євромайдан SOS отримали сотні людей. Юристи опрацювали близько 16 000 запитів про допомогу.
– З того часу я знаю, що звичайні люди мають набагато більше впливу, ніж вони уявляють. Усю подальшу роботу ми будували на масовому залученні пересічних громадян, – додала правозахисниця.
У 2014 році «Центр громадянських свобод» був першою організацією, яка скерувала мобільні групи в Крим, Луганську та Донецьку області. Відтоді й донині її члени документують воєнні злочини і найсерйозніші порушення прав людини. Роблять це незалежно від сторони конфлікту.
– Для нас, як для правозахисників, у центрі уваги – людина, права якої порушено, – заявила Олександра Матвійчук. – Права людини не вимірюються у відсотках, і їх порушення навіть стосовно однієї людини треба розслідувати. Тому, якщо ми документуємо такі кейси, наші партнери подають відповідні звернення до державних органів. І тут іще одна величезна різниця, – пояснює вона. І додає, що Україна перебуває на шляху побудови правової держави та створення ефективних державних інституцій. Але українці мають усі інструменти для цього, а відтак і шанси домогтися справедливості.
Особливу увагу Олександра приділила інформаційному виміру російсько-української війни. Вона підкреслила: більшість повідомлень про так звані звірства українських військових є спеціально вигаданими фейками, які поширюють російські ЗМІ. І навела конкретні приклади зі своєї практики.
Юристка торкнулася й такої чутливої теми, як порушення в українській армії. Вона зазначила, що у світі не існує ідеальних армій, тож відхилення від правил трапляються скрізь. Однак українські військовослужбовці, чиї права було порушено, мають можливість звернутися до наших журналістів, щоб «підсвітити» ці проблеми й домогтися справедливості.
– В Україні тільки 9 років тому впав авторитарний режим. Нам іще треба багато зробити, щоб і армія, й інші державні інституції діяли згідно із законом і поважали людську гідність. Але ми на правильному шляху, – сказала вона.
Як фахівчиня, яка працює у сфері захисту прав людей із 2007 року, Олександра Матвійчук бачить суттєві позитивні зрушення в цій царині. З іншого боку, вказує вона, у нас дуже амбітні цілі: «Ми розуміємо, що на наше покоління випала історична відповідальність. Тому маємо завершити демократичну трансформацію і не передавати це завдання у спадок нашим дітям».
Вона розповіла історію, коли приїхала в Осло на церемонію вручення Нобелівської премії. Біля літака її зустрічав спеціально приставлений охоронець. Це розсмішило українку, яка приїхала до безпечної Норвегії з країни, де щодня від рук окупантів гинуть люди.
– Ну яка загроза може очікувати в Осло на мене – людину, яка живе в Києві, лишалась тут у лютому-березні 2022-го, коли російські війська намагалися взяти Київ у кільце?! Людину, яка задовбалась ходити в бомбосховище, а тому спить у коридорі?.. Ми ніколи не знаємо, в який будинок цієї ночі влучить ракета, – констатувала вона.
Коли охоронець проводжав Олександру до літака перед поверненням в Україну, він сказав, що, напевно, був би більше потрібен їй у Києві…
Облишивши жарти, юристка знову стала серйозною. Сказала: я звичайна людина. До вручення Нобелівської премії миру багато українців не знали її імені, бо правозахисники – це не селебріті, як-от зірки спорту чи артисти.
Олександра наголосила: будь-які премії, які зараз отримують українці, це насамперед відповідальність. Це можливість, яку треба використати, щоб зменшити смерті людей на фронті, окупованих територіях і в тилу.
– Ця премія зробила голос правозахисників почутим. До цього 8 років розсилали наші звіти в усі міжнародні організації. Ми говорили, що люди в окупації живуть у «сірій» зоні, вони не мають жодної можливості захистити себе, свою свободу, свої права, своїх найрідніших. Але нас не чули. Повномасштабне вторгнення рф стало першим моментом, коли нашою думкою почали цікавитись. А Нобелівська премія миру відкрила нам двері в ті зали, де ухвалюють рішення, – розповіла Олександра.
Вона поділилася своїми планами на майбутнє, зокрема й особистими: «Я завжди хотіла мати дітей. Але тривалий час відкладала материнство, бо 9 років займаюся справами людей, які пережили катування. Мені здавалося, що це безвідповідально і може вдарити по здоров’ю майбутньої дитини. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, я раптом зрозуміла, що в мене може не бути завтра. Тому, можливо, найближчим часом повернуся до цього питання. Бо ми ніколи не знаємо, скільки в нас є часу…».
Наостанку Олександра сформувала своєрідний сьогоднішній маніфест української нації: «Ми хочемо вижити. Нам потрібна зброя, щоб захистити себе, свою країну, свою свободу, своїх людей і свій демократичний вибір, щоб наші діти жили в мирній і демократичній державі».
P. S. Під час зустрічі в Національній спілці журналістів України відбулася «правозахисна сесія». Очільник спілки Сергій Томіленко наголосив, що головна загроза свободі слова і правам журналістів – це окупанти. Він підкреслив велику подвижницьку роботу наших колег із місцевих газет, які видають їх для земляків із деокупованих чи прифронтових територій, особливо журналістів із Бахмута, Лимана, Херсона, Оріхова та Снігурівки.
– В Україні є сильні традиції свободи слова, – зазначив Сергій Томіленко. – І про своє вільне майбутнє мріють у мирній Україні українські журналісти.
ПІДГОТУВАЛА ЛЮДМИЛА МАКЕЙ,
ФОТО НСЖУ