Олеся Мудрак: «Коли не записую ідею — втрачаю себе»

Цими днями до рідного Дніпропетровська з презентацією своєї книги «ТЕКС-ТИ-ЛЬ & libido» навідалась еротична поетеса Леся Мудрак. Окрім поезії, вона організовує різні літературні конкурси для молодих авторів, а завдяки своїй невтомній енергії їй удалося відродити конкурс «Гранослов». Еротичні збірки нашої землячки стали лауреатами багатьох українських та зарубіжних літературних конкурсів, а вірші перекладено польською, німецькою, англійською та навіть албанською мовами. Перед тим як представити книгу публіці, Леся поспілкувалася з журналістами та розповіла про те, коли  від неї чекати прозового роману, які книжки вона читає своїй доньці та про своє знайомство з Надією Савченко.

Стильне ­лібідо

— Лесю, розкажіть, будь ласка, про свою нову книжку.

— У ній зібрані не лише вірші, а й прозові етюди, переклади, переспіви. Це тексти різних періодів.  За останні дев’ять років у мені відбувалися певні внутрішні зміни і цікаво було поексперементувати в жанровій літературі. Звичайно, прикро, що вже три роки я не пишу поезії, та в усіх творчих людей буває певне інтермецо. Можливо, за цей час я більше відбудуся у прозовому жанрі. А написати цю книжку мене спонукали такі знані люди, як Наталя Сумська, Тетяна та Юрій Логуші. Вони казали, що я часто організовую різні літературні заходи, проте своєю творчістю радую зрідка. Коли я впорядковувала написане, то мала 300 сторінок, потім іще раз передивилась і вибрала половину.

— Чому саме така назва — «ТЕКС-ТИ-ЛЬ & libido»?

— У книжці вміщено чимало прозових етюдів, англомовних перекладів. Це і текст, і стиль, але оскільки близько 60% книги — це любовні текс­ти, тому  вирішила, що тут обов’язково має бути лібідо.

— Не плануєте видати великий роман?

— У мене є таке в планах, і до цього спонукають дуже багато знайомих. Є задум, але не можу сконцентруватися. Весь час десь буваю,  не можу всидіти на місці. Я людина дуже динамічна і короткі прозові форми  для мене нормальні, оскільки можу їх записати десь у потязі, автобусі. А великі форми вимагають зосередженості. Сподіваюся, що вона  прийде. Ставлю собі завдання: видати років за п’ять роман.

Нереалізована­ енергія

— Що для Вас еротична поезія?

— Як на мене, це, швидше за все, гра; слово, яким бавляться і провокують. Можливо, еротична поезія народжується в період певної сублімації та якоїсь нереалізованої енергії.

— Ваші вірші по-різному сприймаються, коли людина читає їх самостійно, та коли чує, як Ви їх декламуєте. Чи не хочете видати аудіокнигу?

— Я розумію, що такі тексти досить складно читати на папері, коли ти не чув виконання автора, тому що я читаю так, як відчуваю. Людині, яка не посвячена в усі ці переноси, ці драбинки,  дуже складно розібратися. У 2006 році, коли я видала свою першу еротичну книжку «Оголена самотність», ми планували, що вона вийде разом із компакт-диском. На студії зробили запис,  але чомусь в останній момент я загальмувала. В одному примірнику цей диск існує і, сподіваюсь, що в майбутньому я до цього повернуся.

— Ви багато подорожуєте. На чому занотовуєте думки?

— Коли як. Я дуже транзитна людина: якщо натх­нення з’являється, то  намагаюся дуже швидко вхопити те, що є під рукою, — серветку, мобільний чи планшет, і починаю одразу все записувати. Буває, що не встигаю, і тоді розумію, що сама себе втрачаю, тому що не можу потім відтворити того, що прийшло в той момент. Одного разу було таке, що в потязі не було на чому записати, і я згадала, що в мене є панчохи, а там зазвичай бувають такі білі картонки. Я взяла цей папір і почала на ньому писати (сміється).

Пластичний ­танець

— Багато людей вважають, що любовна лірика сьогодні не на часі, зокрема тому, що в країні складна економічна ситуція, триває війна. А як Ви вважаєте?

— Які б часи не були, любов завжди є любов. Усі рани нею лікуються. Мені здається, що люди, навпаки, відчувають гост­ру проблему в нестачі любові. Перетворювати все на соціальний біль та трагедію — не зовсім правильно. До речі, в книжці є етюд, присвячений Надійці Савченко. Ми познайомилися з нею ще в 2006 році. Вона навіть створила пластичний танець для вечора, на якому я декламувала вірші.

— Розкажіть більше про це.

— Ми з Надією познайомились на одній із радіопрограм, присвяченій розмові про фемінне і маскулінне. Наша полеміка під час ефіру справила на мене неабияке враження. Після програми виявилось, що і вона, і я будемо на фестивалі «Купальські зорі». Тому ми домовились, що Надія, яка професійно займалася танцями, танцюватиме під мої еротичні вірші пластику. Для виступу вона пошила чорний балахон і виконувала в ньому пластичні рухи. Це було дуже цікаво і для мене, і для неї. Після цього потім іще кілька років час від часу ми зустрічалися і спілкувалися, також і в телефонному режимі. Тому, коли з Надійкою почали відбуватися такі події, я не могла не написати про неї.

Густа ­метафорика

— Чи є у Вас вільний час і як Ви його проводите?

— Я багато займаюсь організаційною та громадською діяльністю, до того ж у мене  є маленька доня. Доводиться все це поєднувати, тому з вільним часом у мене скрутно. Але коли видається вільна годинка, люблю втікати від світу і проводити її на самоті, бо з часом цієї самотності бракне, як повітря.

— Що  читаєте дитині?

— Моя дівчинка страшенно не любить вірші. Читаю їй багато казок та пригодницьку літературу, бо дитина — фантазерка. Вона більш схильна до музики та співів, тобто трішки іншого складу, ніж я, і це радує.

— Що Ви сама любите читати?

— Переважно прозу. Скажу чесно, дуже мало читаю поезії, тому що вважаю, що прочитані вірші підсвідомо починають накладати певний відбиток. І ти вже починаєш думати і перебувати в хронотопі того поета, який тобі подобається.  Аби не було ніяких впливів, нашарувань, намагаюся від поезії абстрагуватися. А прозу люблю переважно інтелектуальну, герметичну, щоб це була густа метафорика. Багато читаю зарубіжних авторів, бо вважаю, що всі напрямки та тенденції в україн­ській літературі все одно походять із Заходу.

 

Анастасія Нефретова,

фото зі сторінки Лесі Мудрак у Facebook

 

Добавить комментарий