Пам’ять, що повертає дім: реалізація проєкту «Музей покинутих міст»
Війна вимірюється не лише квадратними кілометрами втрачених територій чи сухими цифрами у офіційних зведеннях. Вона залишає глибокі шрами на долях людей, змушених покинути власні домівки, вулиці дитинства та звичний уклад життя.
У липні 2026 року в Музеї історії міста Кам’янське стартував масштабний соціально-мистецький проєкт «Музей покинутих міст», який має на меті перетворити біль утрати на спільний культурний маніфест і простір терапії пам’яттю.
Ініціатива втілюється у життя Громадською організацією «Кам’янське. Історичний простір “Коло Мамая”» у тісній співпраці з Музеєм історії міста Кам’янського за фінансової та інформаційної підтримки Українського культурного фонду (УКФ) у межах конкурсної програми «Культура. Регіони». Про хід реалізації нової ініціативи, що викликала значний інтерес серед митців, науковців, діячів культури та громадських активістів як з різних куточків України, так і з-за кордону, розповіла авторка концепції та кураторка проєкту, кандидатка історичних наук, директорка Музею історії Кам’янського Наталія Буланова.
Офіційний старт і діалог із громадами
Про старт проєкту його організатори публічно оголосили представникам ЗМІ під час прес-брифінгу, що відбувся 8 липня. У ньому взяли участь директорка музею історії міста Кам’янське Наталія Буланова, художник-дизайнер Олег Кіналь, співкураторка Ганна Ярова, а також діячі культури й мистецтва з різних куточків України, які долучилися до брифінгу через Zoom-зв’язок.
Особливою складовою презентації стала участь представників переселенських об’єднань, зокрема Центру підтримки переселенців «ЯМаріуполь», Авдіївського ХАБу «ВПОраємось», гуманітарних ХАБів Добропільської та Очеретинської громад. Це підкреслило важливість головної наразі місії музею – слугувати своєрідним духовним притулком для майже 35 тисяч ВПО із тимчасово окупованих міст, зокрема з Донецька, Маріуполя, Лисичанська, Рубіжного, Авдіївки, Бахмута, Каховки, Соледара, Волновахи, Покровська та інших населених пунктів.
Вони знайшли прихисток у Кам’янському, і гостро потребують не лише даху над головою, матеріальної та правової підтримки. Їм життєво важливо отримати підтвердження того, що їхнє минуле, їхні спогади не зникли безслідно у обвуглених згарищах і купах битої цегли. Що міста, які приходять до них у снах – продовжують жити в серці нації. «Музей покинутих міст» стане цифровим домом, що рятує від забуття, допомагаючи новим мешканцям відчути зв’язок із рідним культурним середовищем, а приймаючій громаді – краще зрозуміти пережиту новими мешканцями трагедію та їх потреби.
Мистецькі візії та Open Call
Упродовж місяця команда проєкту проводила глибоку роботу з арт-спільнотою. Для створення майбутньої експозиції, що поєднає візії сучасного мистецтва проблем руйнування українських міст і звичного життя їх мешканців, включатиме мистецьку виставку, а також концептуальні інсталяції: «Двері в нікуди», «Скляний купол», «Насіння під руїнами», та автентичні предмети, вивезені з окупованих територій; відео, фото, аудіозаписи зі свідченнями людей, котрі втратили свій дім, – було оголошено всеукраїнський відкритий конкурс – Open Call. Митців закликали до 1 вересня представляти свої твори, виконані в будь-яких жанрах і техніках, які осмислюють досвід втрати дому; зберігають пам’ять про міста, що постраждали від російської агресії; сприяють суспільному діалогу, психологічному відновленню та єдності.
Ключовим моментом підготовки стали кураторські Zoom-зустрічі. Організатори наголошують: обговорення концепцій ще на етапі створення робіт є критично важливим, адже працювати з темами травми та втраченого дому потрібно етично й делікатно. Виставка, проведення якої планується з 15 вересня по 31 жовтня 2026 року, замислюється як єдиний духовний простір із власною драматургією, де фізичні артефакти переплітатимуться з творами мистецтва й концептуальними інсталяціями.
До проєкту вже приєдналися автори з різних куточків України та з-за кордону. Так, Ірина Кравченко з Вінниці передала полотно «Повернення додому», створене на початку повномасштабного вторгнення під впливом подій у Маріуполі. Микола Солом’яний з Харкова представляє серію робіт про вкрадене дитинство та незламність українських міст. Галина Шевцова, яка нині творить у Варшаві, надала колажі з історією врятованої з пожежі козулі Анни – символом стійкості та беззахисності жертв війни. Вікторія Тарабан із Сум долучилася із серією графічних щоденників «Поранені міста».
Голоси та реліквії: живий архів пам’яті
Окрім художньої експозиції, липень запам’ятався активним збором усних історій та пам’ятних речей від мешканців окупованих чи зруйнованих міст.
Своїми долями та пережитим досвідом поділилися екс-директорка Донецького художнього музею Галина Чумак, художники Анжела та Євген Прокоф’єви з містечка Кам’янське на Запоріжжі, Альона Степашко з Великої Олександрівки, що на Херсонщині, майстер вишивки Костянтин Діденко з Бахмута та громадська діячка з Очеретинської громади Ольга Бойко.
Справжньою окрасою майбутньої виставки стануть родинні реліквії. Так, нова мешканка Кам’янського Тетяна Сєчина передала на тимчасове експонування автентичний весільний рушник 1923 року своїх бабусі й дідуся, вивезений із Добропілля, дідусів «Кобзар» 1939 р. видання та давній керамічний посуд.
Що далі?
Команда проєкту 1 серпня завершила прийом заявок від митців, та продовжує фіксувати свідчення переміщених осіб. Черговий етап реалізації проекту засвідчив: «Музей покинутих міст» – не про споглядання трагедії. Це простір взаємодії, відродження та пам’яті, який єднає покоління й повертає віру в майбутнє відбудованої України.
Наталія Буланова,
Ілюстрації: ВІкторія Тарабан та її серія робіт
