Перейти Рубікон: як у Дніпрі виступав «Бумбокс»

Восени минулого року гурт «Бумбокс» випустив новий альбом «Таємний код: Рубікон». До новорічних свят колектив зіграв 16 концертів. Музичний тур триває, і нещодавно «Бумбокс» виступав у Дніпрі. Попереду — ще 10 концертів Україною та міжнародні гастролі. Детальніше про новий альбом та зміни у складі колективу соліст гурту Андрій Хливнюк розповів журналістам.

ПЕРЕЙТИ РУБІКОН

— Андрію, що спонукало Вас до створення нового альбома?

— Зі мною відбувалися різні події, які, так чи інакше, вплинули на тематику альбома, тональність записів. Хотів записати ще одну платівку. Тоді я переживав певні емоції — і вийшла ось така нова збірка музичних композицій. Часто запитують у музикантів, акторів, режисерів: «Чим цікава Ваша нова робота, і що спонукало Вас на її створення?» Передусім це фізично: автор існує. Це перше, що мене спонукало (посміхається). По-друге, завдяки фанатам, слухачам, журналістам записувати нові альбоми — можливо. Будь-хто може сказати: «Це мені не подобається, а це подобається». І то є дуже важливо для музиканта.

— Який головний сенс об’єднує пісні у новому збірнику?

— Новий альбом — це лірична платівка. Посил такий: хоч би що з вами сталося, які б перешкоди не зустрілись у житті, ви можете їх здолати. У моєму випадку так: я пишу пісні, а потім саме вони допомагають мені позбутися певних емоційних станів та дають змогу жити. Якщо сталося щось гнітюче, потрібно з цим воювати, боротися і повернути у позитивний контекст. Я, наприклад, це зрозумів приблизно 15 років тому. Коли мої пісні, написані колись та комусь, дали змогу гурту гастролювати. Пісні дали те, про що тоді  ми не могли мріяти. Я зараз не кажу про безтурботне життя у фінансовому плані, маю на увазі емоційний стан. Також я часто думаю про те, що, крім фізичної війни, нам усім слід звернути увагу на якість товарів та послуг, на свободу слова, на права людини тощо. Мені не подобається гасло: «Понад усе». Має бути так: «Права живої істоти — понад усе».

— Розкажіть про пісню «Плющ», що ввійшла до нового альбома.

— У цій композиції є рядки з вірша Лесі Українки. Я вважаю, що нині Леся Українка й інші класики — дуже актуальні. Адже те, що люди переживають зараз і про що писали класики, чудово «лягає» у пісню. І це є сьогодення. Їхня творчість — сучасна крізь роки. Це для мене цікаво. На пісню «Плющ» також був випущений кліп. Однак я не люблю свої кліпи, тому що там показують мене (посміхається).

— «Перейти Рубікон» — це ухвалення безповоротного рішення. Які зміни відбулися у Вашому колективі?

— У нашій творчості сталася певна стилістична зміна. Також ми змінили студію. Відбулась остаточна зміна й у колективі. У 2019 році склад команди оновився бас-гітаристкою, звукорежисером та двома гітаристами. Я вважаю, все це — на краще. Нові люди у команді — нова кров. Звісно, що я не замінюю професіоналів на дилетантів. Намагаюся знайти тих людей, у яких можу чомусь навчитися.

— Ваші нові композиції вийдуть також на касетах, подвійному вінілі та CD-версії. Чи є попит на таку продукцію?

— Альбом я записував в Україні, Франції та США, адже на кожній студії пісні мають своє неповторне звучання. Значна кількість людей слухає музику на CD-дисках, незважаючи на те, що є телефони та навушники. Такі музичні носії — це більш сувенірна продукція. Ось вам історія: один знайомий сказав мені, що його донька — моя фанатка. У мене в машині була касета і я підписав її для дівчинки. Через тиждень знову зустрічаю цього чоловіка і він мені каже: «Ти не уявляєш, що зі мною зробив?!» Чоловік пішов у гараж, знайшов касетний магнітофон «Весна», відремонтував його та показав доньці. Після того, як вони увімкнули та послухали пісні на касеті, його донька сказала: «Так воно зовсім по-іншому грає». Діти здатні почути те, про що ми забули. Наприклад, я дуже полюб­ляю слухати вініл або касету, у дорозі найчастіше слухаю CD-диски; коли немає можливості, або «на швидку руку» слухаю музику через телефон у навушниках.

ХОЧЕТЬСЯ — ТАНЦЮЙТЕ

— Що очікуєте від концерту в Дніпрі?

— Звичайно, я очікую, що він розпочнеться та закінчиться чудово, що глядачі отримають насолоду,  що ми «не лажатимемо» і буде непогане афтепати (посміхається). Будь-який концерт, театральна вистава чи похід у галерею — це насамперед обмін емоціями. Коли на певний час ми можемо забути про буденність та різні справи.

— Як зберегти баланс між тими слухачами, які хочуть почути старі пісні, й тими, хто прийшов на концерт за новими композиціями?

— Ви — журналісти, творчі особистості, тому зможете мене зрозуміти. По-перше, уявіть собі ситуацію. Припустимо, ви пишете досить давно і вже кілька поколінь читають ваші твори. Вас пам’ятають, цитують. І ось, коли ви написали щось нове, люди запитують: «А чому ви так мало пуб­лікуєте своїх старих статей?» По-друге, коли я йду на концерт своєї улюбленої групи, також іноді бажаю почути їхні старі пісні. Однак неможливо догодити усім. Є композиція та її правила, є часові межі концерту, є новий матеріал та певна кількість пісень, які можна зіграти, аби композиційно концерт був цілісним. Звичайно, деякі пісні увійдуть, інші — ні. Однак усі 80 моїх композицій я фізично не зможу зіграти на одному концерті. Хтось хоче спокійної музики, а дехто — веселої та драйвової. Усім не догодиш.

— Зала з сидячими місцями чи відкритий стадіон: де Вам більше подобається грати концерти?

— Одні з кращих моїх концертів — виступи на вулиці. Це було ще до створення гурту «Бумбокс».  Коли слухачі  не сиділи і не стоя­ли — їх узагалі не було. Хтось постояв, послухав — і пішов далі. Однак головне, що нам було класно. Відверто кажучи, якщо ви хочете танцювати на моїх концертах — танцюйте (посміхається). Зазвичай я розділяю концерти на два типи: коли зал — це ще один музикант, і коли зал — це акваріум. Та нічого поганого у цьому немає. Хтось полюбляє співати і танцювати, а інший — спостерігати за артистом, слухати кожний звук або удар барабанщика.

ЙТИ ДО МРІЙ

-Які плани на міжнародні ­гастролі?

— Зазвичай ми граємо у 8 країнах. Наприклад, одного року після українського туру ми вирушаємо до США та Канади, а наступного — до країн Євросоюзу. Зараз  планувати зарано, адже попереду 10 концертів Україною — у лютому та березні.

— Як Ви вважаєте, чому одні музиканти досягають успіху, а інші — ні?

— Одні припиняють займатися тим, чим хотіли, інші — наполегливо працюють. Хтось вірить у свої мрії та рухається до них, інші — просто чекають.

— Творчі люди час від часу зустрічаються із творчою кризою. Чи було таке у Вас?

— Знаєте, є вислів в одному фільмі: «У Вас же творческий кризис!» — «Ну, это нормально. Я же художник!» Я вважаю, що творчої кризи не буває у тих, хто не має до творчості жодного відношення. Чи нормально це? Це дуже добре. Це нормальний аналіз, пошук нового, робота над собою. У мене був такий момент, коли я не хотів займатися написанням творів. Мені здавалося, що у піснях було багато тавтології, схожих тем. Тоді довелося щось допрацювати, дістати словники. Однак ця праця для мене цікава. Щось шукаєш, пишеш, мов бабуся, яка в’яже шкарпетки (посміхається).

Маргарита Сопільняк,

фото з особистого архіву Андрія Хливнюка