Поліна Осипенко: виконала свою обіцянку літати вище за всіх дівчат світу

Ім’я української льотчиці Поліни Осипенко відоме в усьому світі. На той час вона була однією з перших жінок, гідних звання Героя Радянського Союзу, встановила п’ять світових авіарекордів. Нещодавно в Україні відзначили 118 років з дня її народження.

«ПІДШТОВХНУВ» ЧОЛОВІК

Поліна Осипенко народилася 8 жовтня 1905 року в селі Ново­спасівка Катеринославської губернії (нині Осипенко Бердянського району Запорізької області) в багатодітній селянській родині Дениса та Феодосії Дудників. Під час хрещення дівчинка отримала ім’я Пелагія. До речі, є версія, що біографію їй трошки «підправили», аби виглядала більш «правильною»: безземельного батька-селянина «перетворили» на чоботаря-середняка. Коли підросла, пішла навчатись до початкової школи, а після закінчення – на курси птахівників.

Здобувши професію, очолила колгоспну птахоферму і навіть досягла успіхів у цій справі. Цікаво, що до 20 років майбутня льотчиця не мала жодного уявлення про літаки. Вперше зацікавилась, коли біля села сів один із них і з нього вийшла жінка. «З’явилась думка – невже й жінки можуть літати?» – згадувала Осипенко.
Вирішальну роль у тому, що вона остаточно обрала авіацію, відіграв її перший чоловік – односелець, військовий льотчик, капітан Степан Говяз. Щоб запропонувати Поліні руку і серце, прилетів до рідного села на невеликому літаку. Після того, як молода жінка пере­їхала з Новоспасівки до Качі, де служив чоловік, він почав готувати її до вступу в Качинську школу військових пілотів.

Пізніше Степан потрапив під репресії й опинився в концтаборі. Всі документи щодо його існування були знищені. Спроби дізнатися про подальшу долю результатів не дали. Лише у 2001 році Степан Говяз був посмертно реабілітований: ні дата смерті, ні місце поховання невідомі. Другим чоловіком Поліни став її однополчанин Олександр Осипенко, який за участь у війні в Іспанії отримав звання Героя Радянського Союзу.

НЕВДАЧА НЕ ЗЛЯКАЛА

Перша спроба Поліни вступити до Качинської школи льотчиків не мала успіху, але це її не злякало. Спочатку вона працювала в їдальні школи, яка розміщувалася на кількох майданчиках: сюди до 12-ї години літаком У-2 привозили стартовий сніданок. Льотчики-інструктори дозволяли Поліні потриматися за керування: так вона навчилася керувати літаком до того, як отримала освіту. Її зарахували до училища: на той час у списку рекордсменів радянської авіації не вистачало жіночих імен і цілеспрямована молода жінка ідеально підходила на роль героїні.

Після випуску з «Качі» у 1933 році Осипенко направили до Бобруйської авіабригади, де вона служила льотчицею, командувала ланкою винищувачів і водночас розпочала підготовку до майбутніх звершень. 22 травня 1937 року підкорила на гідроплані висоту 9 100 м, що було найвищим досягненням на той час.

За два дні встановила подвійний світовий рекорд – подолала на гідролітаку висоту 7 009 м спочатку з вантажем 500 кг, а потім – тонною. 2 липня 1938 року Поліна Осипенко в складі екіпажу встановила ще одне авіадосягнення – політ по прямій без посадки понад 3 000 км, із Севастополя через Київ і Новгород до Архангельська.

ПОТРАПИЛИ ДО БОЛОТА

У вересні 1938 року Валентина Гризодубова, Поліна Осипенко і Марина Раскова мали здійснити безпосадковий переліт за маршрутом «Москва – Далекий Схід», протяжністю близько 6 000 км, літаком АНТ-37 «Родіна». Однак через складні погодні умови вони збились із маршруту й опинилися з порожніми баками неподалік від узбережжя Охотського моря. Гризодубова, як командирка літака, ухвалила рішення про жорстку посадку. Раскова, за її наказом, вистрибнула з парашутом, а сама Гризодубова з другим пілотом -Осипенко приземлилися на болоті у тайзі.

За 10 днів усіх трьох, на щастя, знайшли живими. За виконання цього перельоту та виявлені мужність і героїзм кожну з них було удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Щоб повідомити матері Поліни новину про її порятунок, парашутис­ти Дніпропетровського аероклубу вилетіли до Запорізької області, де приземлилися просто на подвір’ї будинку, де мешкала Осипенко. Під час розслідування аварії розглядали три версії: складні погодні умови; втрата польотної мапи, яку «вирвало» вітром із рук Марини Раскової в астролюк, і нестача пального.

ОСТАННІЙ ВИЛІТ

11 травня 1939 року в газетах з’явилось повідомлення, що Поліна Осипенко загинула в авіаційній катастрофі під час навчально-тренувальних зборів, пілотуючи новий літак УТІ-4, який намагалася приземлити. Згодом, за розсекреченою інформацією, виявилося, що все було інакше. Того дня відпрацьовували польоти «наосліп». Напарником Осипенко був начальник головної льотної інспекції ВПС РСЧА Анатолій Сєров. Злітали двічі. Під час першого злету літаком керувала Поліна, яка із завданням справилася на відмінно.

Трагедія сталася після другого злету, коли «наосліп» керував Сєров. Саме він припустився фатальної помилки, внаслідок якої машина «звалилась» у штопор і врізалась у землю поблизу села Високе Рибновського району Рязанської області. Виявилося, що льотчиця попереджала про збої у роботі індикатора повороту й ковзання, неправильні показники якого призводять до штопора, але її ніхто не послухав. У зв’язку з цією трагедією у країні було оголошено жалобу. Прах Анатолія Сєрова та Поліни Осипенко було поховано у Кремлівській стіні на Червоній площі.

ПАМ’ЯТНІ ФАКТИ

• На честь легендарної льотчиці названо десятки населених пунктів, мікрорайонів, площ та вулиць; установлено меморіальні дошки та пам’ятники в багатьох містах колишнього Союзу. Зокрема – в Україні.
• Ім’я Поліни Осипенко було присвоєно Одеській військовій авіаційній школі, Дніпропетровському обласному аероклубу, Бердянському вчительському інституту (педагогічному інституту, пізніше університету).
• Назву «Поліна Осипенко» має сорт бузку, виведений селекціонерами.
• У 1940 році в Криму заснували «іменний» радгосп-завод. З мускатних сортів винограду, що ростуть на його землях, Інкерманський завод марочних вин виготовляє біле вино «Мускат Осипенко».
• Іменем льотчиці названо одне з вантажних суден і кратер на Венері.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)