Повість про чотирьох щасливих жінок Дніпропетровщини (Фото)

Їх може сміливо назвати щасливими жінками кожен, хто побачить, як вони ось так разом (як на цьому фото вчотирьох) виходять із приміщення Васильківської селищної ради після якоїсь наради або просто ділової зустрічі з нашим мером, так із 2002 року у нас називають голову виконкому і територіальної громади Сергія Володимировича Павліченка. Колись, тепер уже в давній дитячій телепрограмі академік Антонов (літак АН, пам’ятаєте?) відповів на дитяче, традиційне тоді запитання так (у перекладі на рідну мову дослівно): «Щастя – це коли з радістю йдеш на роботу і з радістю повертаєшся додому». Така проста житейська істина. І цих чотирьох жінок об’єднує одне щастя – віддавати своє серце вихованню дітей, а отже, отримувати щодня радість від улюбленої роботи.

Знайомтесь:

Мирослава Федорівна Дєлова, директор закладу дошкільної освіти «Зернятко»:

– В освіті уже 40 років. Доля моя мене далеко не відпускала. Тут народилася, тут народились мої син Андрій і дочка Оля, тут живу і працюю, не шкодуючи, віддаю час­точку серця іншим дітям. Починала з піонервожатої, здобула педагогічну освіту, працювала методистом райв­но, директором дитячого будинку, а ось уже 7 років разом із колегами виховую маленьких жителів Васильківки. У нашій роботі використовуємо елементи фольклору, вирощуючи патріотів української держави.

З радістю йдемо на роботу, бо маємо підтримку і батьків, і нашого Сергія Володимировича, і це не тільки тому, що він сам педагог і розуміє нас, як ніхто, а ще й тому, що він має людяне серце. Це дуже важливо у нашому непростому житті. До нього приходимо за підтримкою без запису. Так і він може прийти у наш заклад, коли завгодно. А головне, що це треба тільки побачити, як покрасивішало наше «Зернятко», і дітки уже не плачуть, йдучи сюди. Усе відремонтовано, нове устаткування, харчування дітей – відмінне.

Мрія моя – щоб моя онучка Олечка продовжила мою долю вихователя. Це теж було б моє щастя.

Людмила Григорівна Бондарь, директор закладу дошкільної освіти «Мальва»:

– Росла одна в сім’ї, тому й тяглася до сусідських дітей, дружила з ними, і з тої пори мріялось мені бути у великому дитячому гурті та ще й допомагати усім. Так з’явилось на шляху педучилище, потім Бердянський педагогічний університет. Спочатку був колгоспний дитсадок, а після народження синочка Максимчика забирають на роботу в «Мальву». Так і приросла до цих стін, до свого колективу, до діток, яких багато пройшло через моє серце з того тепер далекого 92-го. У своїй роботі ми піклуємося про високий імідж нашого закладу, але тільки через прищеплення нашим вихованцям гордос­ті за нашу рідну землю. Ми завжди знаходимо можливість прийняти дитину без так званих попередніх списків, хай тільки молоді жінки народжують здорових і красивих діток. Ми усім їм дамо раду. Наш Сергій Володимирович завжди з гордістю говорить про усі заклади дошкільної освіти Васильківської ОТГ, що йому не соромно показати будь-якій комісії чи делегації, бо скрізь порядок. А коли настає чи день вихователя, чи жіноче свято, Сергій Володимирович завжди приходить із подарунками і привітаннями, щирими і сердечними.  І коли нашій «Мальві» виповнилося 50 років, ми отримали у подарунок капітальний ремонт і сучасне обладнання на зразок європейського. І я теж щаслива жінка, бо маю улюблену роботу, хорошого чоловіка, сина і невісточку, сватів, сусідів, друзів і колег. А коли буває чомусь важко на душі, йду в якусь групу, обійму діток, поспілкуюся з ними, і враз відлягає тривога. Вони нагадують моє дитинство; думаю, згодом приведу сюди і своїх онуків. Це теж буде  продовження мого щастя.

Алла Василівна Василенко, директор закладу дошкільної освіти «Ромашка»:

– Пам’ятаю, як ще в школі нас запитували, ким хочемо стати, і я сказала – вихователькою. І було найкраще педучилище в Дніпрі, де обрала на все життя «дошкільне виховання». Одружилася з однокласником і повернулася в рідну Манвелівку і в дитсадочок «Ромашку» виховувати сільських дітей з любов’ю в серці. Тут і служу уже 35 років, з яких 25 – директором. Поруч із моїми вихованцями виростали і мої діти – дочка Таня і син Ігор. Тепер уже маю і двох онучат – маленького Максимчика і старшенького Степанка, який дуже любить дитсадочок. Дбаємо про виховання кожної дитини, як особистості і патріота України. Нашому закладу було 40 років і до нас із подарунками прийшли наші фермери В. Г. Машир, В. Р. Тімм, а сам наш мер Сергій Володимирович допоміг обновити усі кімнати красивими меблями, кольоровим  парканом тепер оторочене все подвір’я. Хочеться якнайдовше працювати разом з моїми колегами і радіти за своїх вихованців, які стають розумними громадянами України. Це теж називається простим земним щастям.

Ірина Володимирівна Кущевська, директор закладу дошкільної освіти «Золотий півник»:

– Вихователем мене виростила моя вулиця у Васильківці, я гуртувала біля себе сусідських дітей. Тож і після школи був тільки один вибір – педучилище. Пригодилася наука вчительки української мови Людмили Пилипівни, яка навчила правильно говорити і висловлювати власну думку. Зараз ще вивчаю психологію як науку у Запорізькому університеті. У моєму колективі усі майже одного віку, любимо свою професію, виховуємо діток добрими, мирними, патріотами, щоб знали рідну мову, українську культуру і через спадщину Василя Сухомлинського. Єдине і головне правило нашого закладу – це людяність. А ще скажу: як це важливо, коли є і моральна, і матеріальна підтримка Васильківської громади і нашого Сергія Володимировича Павліченка. Нас, чотирьох директорів, називають з тих пір щасливими, бо нам хочеться йти на роботу, бо нас цінують, і це правда. А про себе скажу: маю сина і рідну матусю, які мене теж дуже-дуже підтримують.

Я вслухалася в розповіді цих красивих і особливих жінок і згадала своє інтерв’ю з голландцями, один із яких тоді сказав: «Українські жінки – найкрасивіші у світі». І це правда. А тепер запрошую до слова Сергія Володимировича Павліченка, голову виконкому Васильківської селищної ради і ОТГ.

– Вважаю, що стабільне керівництво і стабільні колективи – запорука успіху. Із 2002 року я працюю на виборній посаді, і головне правило в моїй роботі – це порозуміння і відповідальність. Сформована команда професіоналів, що так потрібно в нашій роботі. Ці щасливі жінки і керівниці – гордість нашої громади, бо вони першими навчають наших дітей бути добрими і розумними особистостями, щоб знали вони історію землі, на якій народилися, наші українські традиції й обряди. Багато вже встиглося зробити для наших дошкільних закладів за кошти громади. А ще, і це дуже важливо, маємо відчутну допомогу від держбюджету регіонального розвитку, співпрацюємо і з міжнародною програмою «DOBRE». Тож тепер мені хочеться привітати і цих жінок, і всіх жінок Васильківської громади зі святом і побажати щодня бути щасливими – і в роботі, і в житті. Ми всіх вас цінуємо, знайте про це.

P.S. А чотири щасливих жінки з нашої короткої повісті через нашу улюблену газету вітають Сергія Володимировича з його днем народження 5 березня з побажаннями всенародної любові в об’єднаній громаді і хай приїжджають до нього за досвідом усі громади Дніпропетровщини. Не пошкодують, бо є чому повчитися.

Лілія Данилюк,

фото автора та з архіву