Реформа+Влада = Майже Канада

або Як децентралізація сьогодні впливає на сільгоспвиробництво Дніпропетровщини та навпаки  

Реформа триває вже четвертий рік, але у 2017-2018-му її користь та перспективність, нарешті, можна побачити неозброєним оком. Причому не чиновника чи політика, а найпересічнішого українця. Гасло «Нові громади – нові можливості» з гучних слів повільно, але дуже впевнено перетворюється на навколишню повсякденність.  

Перш за все, це стосується села. Принаймні, у нас.

Мова не лише про реконструйовані школи й дитсадки, модернізовані амбулаторії чи створена «з нуля» (водогін або вуличне освітлення, якого багато де ніколи в житті не існувало, при всьому бажанні не відремонтуєш) комунально-побутова інфраструктура. Декларована одним з наріжних каменів децентралізаційних перетворень, якість життя на селі має (та що там має – повинна!) підтримуватися можливістю заробляти саме там, де мешкаєш. А з цим багато років існувала (і продовжує існувати) величезна проблема.

Паростки зацікавленості у робочих місцях на селі до недавнього часу існували хіба що у аграрних «лендлордів»:  чим краще організував власний виробничий процес – тим більше заробив. Коли почали створюватись об’єднані територіальні громади, довелося активно долучатися місцевій владі, у першу чергу обласного рівня. Її зацікавленість не є таємницею – ще на етапі передоб’єднавчого розгляду документів найголовніша умова – фінансова спроможність майбутньої ОТГ. Треба було щось вирішувати, хоча б дружньо потиснути українську руку по той бік Атлантики.

…Колись здавалося, що кооперативна форма власності давно відійшла в минуле. Та завдяки децентралізації вона знов повертається в аграрному секторі. Як така, що успішно працює в багатьох країнах світу. Зокрема в Канаді, уряд якої став головним донором реалізованого менше ніж за рік проекту будівництва першого в Україні кооперативного елеватора, відкритого наприкінці весни-2017 у Васильківці. З 115 мільйонів гривень, витрачених на будівництво його першої черги, заокеанські партнери виклали  112 мільйонів гривень, українські фермери – лише 3 мільйона.

На відміну від багатьох міжнародних інституцій, які періодично надають кошти на «розвиток», «підтримку» або «реформування» канадці  з грішми розлучаються виключно під конкретні проекти. Значна їх частина стосується саме аграрного сектору. Більш того – вони не в змозі фінансувати всі вітчизняні галузеві «дірки», тому намагаються перш за все змінювати психологію тих, хто працює на землі. Таким чином і впроваджується аграрно-кооперативна модель.

Дивіться самі. Засновниками Першого кооперативного елеватора виступили СК «Зерновий» та дніпровське об’єднання кооперативів «Господар». «Зерновий» засновано 53-ма дрібними та середніми фермерами переважно Васильківського та Покровського районів. Тобто тими, хто сплачує податки та по-справжньому створює реальні робочі місця для своїх земляків.

Уявляєте, наскільки складно було домовлятися півсотні самодостатніх людей? У кожного свої управлінські погляди, бізнесові моделі, різний досвід. Але вдалося переконати — тільки так можна мінімізувати індивідуальні видатки та у підсумку протистояти «великим» на ринку. І модель вже доводить свою спроможність!А ринок сільгосппродукції в Україні чималенький, експортний потенціал ще більший…

Ще один приклад – у сусідньому Покровському районі . Надсучасна, побудована за допомогою тих самих канадців демонстраційна тваринницька ферма у селі Олександрівка. Розвивається без зайвої помпи, природнім шляхом. Її головна мета – продемонструвати ефективність спільної роботи міжнародних організацій та перспективність проекту технічної допомоги. Але, беззаперечно, поруч є й вагомий прикладний аспект.

Адже недарма серед донорів бачимо «Данон Екосистем Фонд». Знайома  назва, що збігається з брендом транс’європейської молочної корпорації. Виробництва номінальних представників Франції в Україні постійно розширюються. Тож, потрібна сировинна база, потрібне якісне молоко. Чим більше – тим краще. Де ж його взяти у достатній кількості — якщо радянська тваринницька галузь знищена, про що у кожному другому або третьому селі країни нагадують напіврозвалені або взагалі розібрані до фундаментів будівлі колишніх колгоспних ферм?

Саме тут на сцені з’являється місцевий молочарський кооператив «Добробут Андріївки», організований з кількох десятків сімейних господарств, які хазяйнують на підґрунтях канадського досвіду. Який гарантує французам виконання стандарту молока, необхідного для сучасного виробництва. Звичайно, його закупівельна ціна значно вища тієї, що пропонують селянам-одинакам водії обшарпаних цистерн, які вештаються обласними шляхами. Ось вона, реальна економіка.

Тому в нагоді стає для місцевих аграріїв також допомога влади — якщо не фінансова, то організаційно-мотиваційна. Наприклад, 2 роки  тому урядовці України та Канади підписали угоду про нарощування багатогалузевої співпраці, згодом голова Дніпропетровської облради Гліб Пригунов разом з представницькою делегацією регіональних аграріїв вирушив за океан. Потім очільник головного представницького органу Дніпропетровщини неодноразово обговорював шляхи й конкретні етапи  співпраці з  Надзвичайним та Повноважним Послом Канади в Україні (та «за сумісництвом» — етнічним українцем) паном Романом Шевчуком. Після цього менше ніж за рік у «з нуля» був побудований вже згаданий васильківський елеватор. Як там кажуть: «Співпадіння? – Не думаю!»?

До олександрівської демо-ферми це, начебто, не має стосунку. Але тільки якщо не дивитись «у коріння». Ті, у кого з зором все гаразд, розуміють, що так само, як у Васильківці, мова йде про кооперативне об’єднання дрібних та середніх підприємців. Нові сучасні  корпуси для утримання шляхетних голштинів чи джерсеїв, клітки з племінним молодняком, системи доїння чи годування за останнім словом сучасної науки – лише похідна від цього. Як і жовтневе уточнення облрадою щорічної програми підтримки сільгоспвиробників, згідно якої «Добробут Андріївки» отримає з обласного бюджету 500 тисяч на придбання новенького молоковозу…

Бачите, прикладів вистачає. Тож добре римується «кооперативна – перспективна». Ще два-три роки тому обов’язковим було додати – «поки що з іноземною донорською підтримкою». Але зараз зацікавилися й вітчизняні інвестори.

Тобто, якщо ці паростки зійдуть рясно, у середньотерміновій перспективі сьогоднішні кооператори стануть на ноги. Вони ж «підтягнуть» догори бюджети ОТГ, на території яких працюють. Погодьтеся, це вже не ефемерна «можливість», а  ледь не стовідсоткова гарантія.

Андрій БОГАТИРЬОВ