Сергій Танчинець: «Ми хотіли грати різний рок»

Нещодавно до Дніпропет­ровська та Кривого Рогу приїздив український рок-гурт «Без обмежень». Хлопці – часті гості в зоні АТО та військових шпиталях, де вони дають концерти для наших захисників. Після одного з таких виступів вокаліст гурту Сергій Танчинець поспілкувався з корес­пондентом «Вістей» та розповів про назву колективу, що слухає його донька та чим він захоп­люється, крім музики.

Колективна творчість

– Сергію, ви приїхали до нас з альбомом під назвою «Дихаю тобою». Розкажіть  про нього.

– Він містить 10 треків. Назва походить від пісні «Налий мені вина», яка, на наш погляд, є своєрідним лейтмотивом усієї платівки, тому що пронизана чуттєвіс­тю і ніжними почуттями як до коханої жінки, так і до матері. В альбомі є пісні, присвячені людям, про яких думаємо. А оскільки ми про них думаємо, то можна це перефразувати як ­«дихаємо ними».

– У цій збірці також є пісня, присвячена Небесній сотні.

– Так, вона називається «Мамині слова». Це історія – ніби відчуття матері після втрати сина на Майдані. Більша час­тина пісні була написана хвилин за 15, а потім я попросив дружину прочитати текст і висловити свою думку. Через де­який час, переглянувши написане, жінка її дописала. «Слова» – напевно, найважливіша композиція з нашого репертуару, і ми її сприймаємо дуже серйозно.

– Хто у вас пише текс­ти, а хто – музику?

– Слова здебільшого пишу я, інколи допома­гають моя дружина і дружина нашого гітарис­та. А музику складає весь гурт, переважно на репетиціях.

– Чому вирішили назвати гурт «Без обмежень»?

– Коли ми зібралися, то слухали різні рок-напрями, кожен хотів грати музику у своїй стилістиці. Виникали суперечки щодо цього. Аби їх позбутися, вирішили виконувати різну рок-музику, і після цього з’явилася назва.

Інший антураж

– Ви часто даєте концерти в зоні АТО. Як сприймають ваші пісні на передовій?

– Це люди, які вміють слухати. Вони чекають, щоб до них приїхали, і з повагою ставляться до тих, хто до них завітав. Але скажу відверто: на передовій хлопці радіють дівчатам і доб­ре, що разом із нами туди їздять представниці прекрасної статі. Над­звичайно мило виглядає, як воїни ніжно до них ставляться. Особисто мені дуже подобається атмосфера  спілкування з цими людьми. Хочеться, щоб усе швидше закінчилось і ми зустрілися з ними в іншому антуражі.

– Чи є Ви в соцмережах та чи спілкуєтеся там із фанатами?

– Звісно. В мене таке правило: завжди відповідаю людям, які мені пишуть. По собі знаю – ніколи не написав би відомому музиканту, мені було б важко сформувати думки і пересилити себе. Якщо людина наважилась і звернулась до виконавця, музику якого вона любить і слухає, це вже крок. Не можу не відповісти. Більше того, часто перевіряю за хештегом «без обмежень» статті про гурт, усе лайкаю, коли бачу пост – інколи френджу сам. Вважаю, що чим ближче ми зі слухачами, тим більше користі і для них, і для нас.

Рідна скрипалька

– У Вас є маленька донечка Анастасія. Що вона слухає?

– Поки що дитячу музику. Я не буду їй нав’язувати якийсь певний стиль, але намагатиму­ся при ній слухати виконавців світового рівня, щоб мимоволі формувати гарний смак.

– Чи має вона бажання займатися музикою?

– Нещодавно їхав зі своєю дівчинкою в машині та слухав одну з наших нових пісень. Там є дуже ніжна і красива скрипка. Вона почула, їй сподобалось, і донечка попросила на день народження подарувати їй цей інструмент. Звісно, ми його купимо та віддамо дитину до музичної школи.

– Чим ще захоплюєтеся, крім творчості?

– Мотоциклами. Не люблю це слово, але я – байкер із дворічним стажем. Мені  дуже подобаються мотоцикли в такому ретро, брутальному стилі, коли все іржаве і майже побите, але гарно їздить і чудово звучить.

Анастасія Нефретова,

фото з мережі Інтернет