Сергій Васильківський: його називають поетом українського малярства

Ім’я українського художника Сергія Васильків­ського добре відоме за межами нашої держави. Він був одним із найпопулярніших українських митців кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя. Його картини завжди привертали увагу, а критика давала схвальні відгуки. Васильківського, як і Шевченка, називають співаком України: те, що зробив Кобзар у галузі літератури, Сергій Іванович зробив у галузі мистецтва.

ПЕРШІ НАВИЧКИ

Майбутній художник народився 19 жовтня у 1854 році в сім’ї писаря, що мешкала в повітовому місті Ізюм Харківської губернії. Середовище, в якому зростав хлопчик, було надзвичайно благодатним для формування його творчої особистості. Дід-чумак походив із козацького роду. Саме він прищепив Сергійкові інтерес до української старовини, а мати – любов до народних пісень і фольклору. У 1861 році родина переїхала до Харкова, який вважався головним культурним центром Слобожанщини.

Перші мистецькі навички Васильківський отримав у Харківській гімназії від учня Карла Брюллова – Дмитра Безперчого. Навчаючись, юнак міг вільно користуватися бібліотекою родича, поета Володимира Александрова. На полицях було багато творів Котляревського, Шевченка і Гоголя, які справили на нього велике враження. Після закінчення гімназії Сергій, на вимогу батька, вступив до Харківського ветеринарного училища. Згодом був вимушений залишити навчання через неплатоспроможність і почав працювати у Харківському казначействі. Остаточне рішення не повертатись до ветеринарії, а присвятити себе малярству прийшло після важкої розмови з батьком, яка негативно позначилася на їхніх подальших стосунках.

АКАДЕМІЧНІ РОКИ

Упродовж 1876-1885 років Сергій Васильківський навчався у пейзажному класі Петербур­зької академії мистецтв у Михайла Клодта і Володимира Орловського. Навчання збагачувалося враженнями від виставок передвижників та поїздок на батьківщину. 1879 рік став особливим для Сергія: за етюд з натури він одержав першу академічну нагороду – малу срібну медаль. У студентські роки зазнавав нестатків, жив на академічному горищі у так званій «казьонці». Ділив житло з Порфирієм Мартиновичем, Опанасом Сластіоном, Геннадієм Ладиженським, Миколою Самокишем і Яном Ціонглінським, які згодом стали відомими митцями.

У 1881 році Васильківський здобув другу малу срібну медаль. Іще два роки поспіль, виконавши навчальну програму, почав подорожувати Україною і створив низку пейзажів – «Весна в Україні», «Влітку», «Кам’яна балка», «На околиці». Це дало йому можливість взяти участь у конкурсі на золоту медаль на всеросійській академічній виставці. За пейзажні етюди Васильківський отримав п’ять срібних і одну малу золоту медаль, а за картину «На Дінці», яка, на жаль, не збереглась, – велику золоту і право на поїздку за кордон для фахового вдосконалення.

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

З березня 1886 року він жив у Франції, подорожував Англією, Іспанією, Італією, Південною Африкою та Німеччиною, знайомився з колекціями художніх музеїв. Удосконалював власну майстерність, користуючись порадами відомих митців – Володимира Орловського та Івана Похитонова, які на той час жили у Парижі. Сергій не тільки багато працював, але й виставляв свої твори у Паризькому салоні. Перебування за кордоном підтвердило його рішення спрямувати свої здібності на розвиток пейзажного жанру в українському мистецтві.

Повернувшись в Україну, він пішки мандрував Харківщиною, Полтавщиною і спускався Дніпром до Запоріжжя. Малював у різні пори року ліси, левади, сільські хати і вулиці, додаючи жанрові мотиви, що вдало вписувалися в природу. Вплітав у сучасні образи української землі ліричні відступи, історичні пейзажі на козацьку тематику, які вдало передавали дух минулої епохи.

КОЗАЦЬКІ МОТИВИ

Художника завжди приваблювали історії сутичок козаків із татарами. Переважно його твори мали узагальнений характер, у них не було етнографічно-побутового сюжету, за винятком таких картин, як «Сутичка козаків з татарами» (вважається втраченою) і «Побачення». За настроєм вони були схожі з народним пісенним фольклором. Типовим сюжетом вважається озброєний козак-вершник у степу або група козаків на варті, в кінному поході чи на відпочинку, наприклад, «Козачий пікет». До цих творів близькі й краєвиди, в назвах яких народна пам’ять зберегла інформацію про історичне минуле («Козача гора» або «Козача левада»).

Найвизначнішою роботою Васильківського на історичну тему вважають картину «Вартові запорозьких вольностей». Два вершники, зупинивши коней, вслухаються в тишу степу, випаленого сонцем. На горизонті блищить смуга Дніпра, праворуч – курган, а над ними – хмарне небо.

РОЗКВІТ ТВОРЧОСТІ

За надзвичайну ліричність творів Сергія Васильківського називають поетом українського малярства. Розквіт його творчості припадає на останню третину XIX століття, коли в Україні діяли Емський указ та Валуєвський циркуляр про заборону україн­ського друкованого слова. Звернення художників до рідної історії, природи, етнографічних особливостей селянського або козацького побуту, звичаїв та обрядів було своєрідною формою боротьби за утвердження національної гідності. Саме на той період припадає інтенсивний розвиток історичного жанру, поява в українському живописі полотен, присвячених історії запорозьких козаків.

Умови заборони й переслідування громад, членами яких були такі видатні діячі україн­ської науки й культури, як Володимир Антонович, Павло Чубинський, Микола Лисенко, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, вимагали від митців особистої мужності. Сергій Васильківський також належав до тих, хто не стояв осторонь від життя народу і творчо відігравав власну роль у розвитку національної культури.

ТАРАСІВ ПОРТРЕТИСТ

Васильківський є автором відомого портрета Тараса Шевченка, на якому той зображений на повний зріст, сидячи, на тлі степу з низьким горизонтом та високим небом. Також художник створив портрет поета, спираючись або на один із тиражованих фотопортретів, автором якого був Микола Досс, або на портрет Шевченка, вміщений у виданні «Шевченко Т. Г. Кобзарь: С порт­ретом и автографом». Іще одне припущення – образ поета, створений Іллею Рєпіним за тією ж фотографією. Обидва творіння Васильківського зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. До того ж художник був у складі журі конкурсу на проєкт пам’ятника Шевченкові 1911 року.

НЕОЦІНЕННИЙ ВНЕСОК

Сергій Васильківський був прихильником творчої незалежності та, не зв’язуючи себе членством у якомусь одному об’єднанні, представляв свої роботи на виставках різних товариств Києва, Харкова та Петербурга. Відійшовши від Академії, організував у Харкові першу персональну виставку, в експозиції якої були 120 творів. Брав участь у різних акціях, наприклад, очолив оздоблення будинку Полтавського земства. Разом із Миколою Самокишем видав альбом «З української старовини» – розкішне видання, в якому тексти з історії України підготував Дмитро Яворницький.

З метою збору матеріалів до альбома і розписів будинку земства об’їздив всю Україну. Для будинку виконав три великі композиції, в яких у характерних сюжетах постав історичний образ Полтавщини. У 1912 році, на другій харківській персональній виставці митець представив серію акварельних зображень Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка та інших особистостей. Того ж року експонував 33 роботи на виставці українського образотворчого мистецтва в Києві. Його остання картина «Похід козаків», створена у 1917 році – абсолютна відданість козацькій історії України.

ЗАПОВІТ МИТЦЯ

Сергій Іванович Васильківський пішов із життя 8 жовтня 1917 року, не отямившись після інсульту, і був похований на Харківському міському цвинтарі поруч із батьками. Незадовго до цього він заповів Музею Слобідської України понад 1340 своїх робіт, а також значну суму грошей, які призначалися для створення у Харкові національного художнього музею.

Взагалі, українське мистецтво отримало від Васильківського гідний спадок – майже 3000 робіт. На жаль, велика кількість загинула чи була вивезена з України в роки Другої світової війни. У листопаді 2018 року німецька сторона Змішаної українсько-німецької комісії з питань повернення та реституції втрачених і незаконно переміщених під час та внаслідок Другої світової війни культурних цінностей передала Україні «Етюд з будинком» авторства Сергія Васильківського. У музеях і приватних збірках знаходиться близько 500 його творів.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)