Сергій Зіневич: «У кожного з нас життя лише одне, і саме його треба цінувати»

У травні 2023 року в один із медичних закладів Дніпропетровщини прилетіла ворожа ракета, знищивши ­будівлю вщент. Саме там працював психотерапевтом дніпрянин Сергій Зіневич. Чоловік іще у підлітковому віці ­захопився медициною, а упродовж 5 років – психотерапією. Рятував людей на психологічному рівні, ­підтримував морально і піклувався про їхнє ментальне здоров’я. Та через ворожий приліт опинився під завалами ­лікарні і дивом залишився живим. Як бореться із численними травмами та чи планує повертатися до професійної ­діяльності, Сергій розповів у ексклюзивному інтерв’ю «Вістям».

МЕНТАЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я

– Пане Сергію, розкажіть, будь ласка, як ви пов’язали своє життя з медициною?

– Медициною я захопився ще у підлітковому віці, коли мені зробили в 14 років апендектомію (хірургічне втручання, яке виконується в разі гострого апендициту). Перебуваючи вперше у своєму житті в лікарні, я був вражений роботою медичного персоналу, ставленням до пацієнтів, організацією лікувального процесу. Мене це дуже захопило… Моя мама все життя пропрацювала на швидкій допомозі, і саме вона навчила мене робити різноманітні маніпуляції. Вже у старших класах я був упевнений, що хочу стати лікарем.

– Чому обрали саме психотерапію?

– Психотерапію я став досконало ви­вчати з 2018 року. До цього упродовж тривалого часу працював психіатром із пацієнтами, які скоїли тяжкі правопорушення. Одноманітна рутинна праця наштовхнула мене на думку, що треба щось змінювати в своїй професійній діяльності. До мене як до лікаря зверталось досить багато людей, які потребували саме психо­терапевтичної допомоги. Я став помічати, що після моїх консультацій пацієнти відчували покращення свого стану, навіть без медикаментозного втручання. Я зрозумів: у сучасному мінливому світі людям не вистачає «довірливого спілкування» з людиною, яка в окремій проблемній ситуа­ції може вислухати, допомогти й підказати.

– На вашу думку, у чому полягає особливість цього методу?

– Психотерапія – це передусім комп­лекс вербальних і невербальних психологічних впливів на психіку, а через неї – на людський організм. Метод спрямований на допомогу людям, які потерпають від психологічних, психічних, психосоматичних, соціальних проблем.

– Із якими життєвими проблемами людей ви стикаєтесь? Як вдається вирішувати їхні запити?

– До мене звертаються пацієнти з різними нуждами, як-от: тривож­ні стани, обсесивно-компульсивні розлади, фобії, посттравматичні стресові розлади, депресії, хронічний біль, проблеми у відносинах тощо. Кожний пацієнт потребує індивідуального підходу та визначення тактики психотерапії. З погляду медичної етики я не можу ділитися клінічними випадками і розповідати історії людей, але зазначу, що психотерапії я присвятив останні 5 років.

– Як нині розвивається психотерапія в Україні? Які нові підходи з’являються?

– Це динамічна наука. На сучасному етапі розвитку психотерапії існує значна кількість психотерапевтичних напрямів, у межах яких викорис­товують різні методи. Саме я у своїй роботі використовую когнітивно-поведінкову терапію. За цим принципом виявляються негативні стереотипи мислення пацієнта. Поступово звільняємо людину від них, заміню­ючи думки на позитивні. Цей підхід дає можливість пацієнту критично переосмислити його сприйняття реальності та свою поведінку в ній. На сьогодні в Україні приділяється достатньо уваги ментальному здоров’ю на державному рівні.

– Чи передаєте свої знання студентам або молодим спеціаліс­там?

– Я постійно спілкуюсь із колегами, обміню­ючись досвідом. Зі студентами в мене немає змоги контактувати. Їх навчають досвідчені фахівці у вишах. Успіх кожного психотерапевта залежить від власного досвіду.

– Який ваш головний принцип у роботі?

– Мій головний принцип у роботі – повага і чесність. Вважаю, що до кожного пацієнта треба, насамперед, ставитися з належною увагою та поважати його як особистість.

РАКЕТНИЙ УДАР

– Упродовж року ви працювали в одному з медзакладів Дніпра, куди у травні 2023 року, на превеликий жаль, прилетіла ворожа ракета. Чи могли б ви описати ті найстрашніші хвилини й емоції? Чи одразу ви зрозуміли, що трапилося?

– Усе сталося несподівано і миттєво. Сигналу «повітряної тривоги» не було, тому я спокійно працював. За лічені секунди почув дуже гучний гул і сильний удар. Відразу зрозумів, що стався «прильот». Найстрашніше, що я усвідомлював, – не можу рухатись і мені нічим дихати… Чимало емоцій, зовсім неприємних і сумних, які я нині не хочу згадувати. Перше, що було в голові – «ну ось і все»… Став подумки прощатися з сім’єю і думав: як же вони дізнаються, що «мене вже немає»?.. Першими я побачив свого колегу-лікаря і молодшу медичну сестру, кілька рятівників…

– Після того, що відбулося, ви перебували під завалами. Найголовніше, що ви живий, і точно народилися в сорочці. Як про цей жахливий день дізналися ваші рідні?

– У машині швидкої допомоги я попросив лікаря зателефонувати дружині і сказати, що я живий… А насправді в телеграм-каналах дуже швидко поширювали відео, де мене дістають із-під завалів. Тільки не всі мене одразу впізнали, я на відео не дуже був на себе схожий… Мені діагностували складну мінно-вибухову травму: відкрита черепно-мозкова трамва. Забій головного мозку. Стороннє тіло у лобовій ділянці, рана лобової ділянки ліворуч. ВОСП м’яких тканин обличчя. Контузія, гіфема, гемофтальм лівого ока. Стороннє тіло у виличній ділянці та зовнішньому слуховому проході ліворуч. Перфорація барабанної перетинки ліворуч. Перелом передньої стінки лівої верхньощелепної пазухи. Закрита травма грудної клітки, перелом ребер ліворуч, лівобічний пневмо­торакс. Перелом шийки стегна ліворуч, закритий перелом лонних кісток з обох сторін (праворуч із переходом на вертлюгову западину) та обох сідничних кісток.

– Як тривало ваше лікування? На якому етапі ви перебуваєте зараз і що прогнозують лікарі?

– Лікувався я у лікарні Мечникова. Спочатку перебував у реанімації політравми, потім – у відділенні травматології. Я безмежно вдячний кожному спеціаліс­ту і співробітнику лікарні, які мене лікували і подарували мені «друге» життя! Після установлення протеза кульшового суглоба я пройшов курс реабілітації у лікарні швидкої медичної допомоги. На сьогоднішній день медики дають сприятливий прог­ноз. Я вже впевнено пересуваюсь із підтримкою милиць, продовжую приймати в амбулаторних умовах призначені ліки.

– Під час ракетного удару травмування отримали 9 співробітників лікарні, де ви працювали. Чи підтримуєте з ними зв’язок? Як складаються їхні справи?

– Ми спілкуємось телефоном, підтримуємо один одного. Майже всі потерпілі вже повернулись до роботи. Сподіваюсь, і я вже скоро повернусь в улюблений дружний колектив.

– В одному інтерв’ю ви зазначали, що дуже хотіли б побачити ту лікарню, де все відбулося. Чи відвідали ви те місце?

– Так, зовсім нещодавно відвідав місце подій. На жаль, від лікарні залишились тільки руїни, сама будівля відновленню не підлягає. Але ж усі співробітники працюють на території філії для надання психіатричної допомоги дорослому та дитячому населенню, та забезпечують належну допомогу в повному обсязі.

ЖИТТЯ – ЦІННІСТЬ

– Під час таких складних випробувань люди відчувають певну переоцінку цінностей. Чи відбулося це у вас?

– Цінності, напевно, залишились ті ж самі. Я зрозумів, що в кожного із нас життя лише одне, і саме його треба цінувати.

– Ви допомагаєте людям справлятися з життєвими переживаннями. Хто морально підтримував і підтримує вас? Звідки черпаєте сили?

– У мене не вистачить сил пере­рахувати всіх, хто підтримував і підтримує надалі мене. Дуже велика кількість людей відгукнулась допомогти мені, підтримати. Я всім безмежно вдячний!

– Чи плануєте повернутися до роботи? Які маєте надії на 2024 рік?

– Сподіваюсь, що зовсім скоро я повернусь до улюбленої роботи. Планів на майбутнє безліч, які я мрію здійс­нити в цьому році. Оприлюднювати їх не стану, а коли мрії здійсняться, тоді і повідомлю вам (усміхається). У 2024 році усім українцям бажаю скорішої ПЕРЕМОГИ!

МАРГАРИТА СОПІЛЬНЯК,
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ СЕРГІЯ ЗІНЕВИЧА