Шанувати пам’ять: на Дніпропетровщині музей розкриває маловідомі факти
Минуло понад 80 років з часів проведення масових репресій серед населення, під які потрапили й робітники заводів України. У постійно діючій експозиції музею відображено віхи будівництва та розвитку заводів кінця ХІХ століття – Брянського, Олександрівського, Шодуар, Гантке, Дніпровського, Юзівського; сучасних – ВАТ «ДМК», ВАТ «НТЗ», ВАТ «Азовсталь», ВАТ «Запоріжсталь», ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Приділено увагу життю та діяльності видатних металургів – засновників заводів, яких було репресовано: директору Криворізького заводу Я. І. Веснику (1931-1937роки), директору Дніпровського металургійного комбінату Й.П. Манаєнкову (1928-1931,1933-1937роки), головному інженеру ДМК В.І. Жданову (1933-1937роки), В. Я. Чубарю та іншим. У 1931 р. було підписано наказ щодо будівництва Криворізького заводу, згідно з яким він мав запрацювати до кінця 1932року.
Перший директор
Очолив будівництво, а потім і завод Яків Ілліч Весник. Саме з нього починається розповідь в експозиції ДЗ «МДМУ». Він народився в Пінську у купецькій сім`ї. Після служби в армії у віці 19 років вступив до Лозанського університету у Швейцарії й отримав блискучу освіту. З початку Першої світової війни розподілився у Коломенський 119-й піхотний полк. Під час буржуазно-демократичної революції 1917 року 23-річний Яків Весник очолював загін червоногвардійців, був комісаром пошти і телеграфу Виборзького району. З першого дня заснування Червоної армії служив у її рядах. Після закінчення громадянської війни Яків Ілліч став одним із провідних керівників мирного будівництва, відновлював Ридеровські рудники, працював віце-президентом Амторгу в США, заступником торгпреда СРСР у Швеції. Його трудові досягнення були відзначені двома орденами Червоного Прапора та орденом Леніна. Пройшовши бойовий та трудовий шлях, маючи досвід керівника, Яків Весник енергійно взявся за будівництво заводу, але під час репресій поплатився за це життям. У 1937 році був заарештований і за тиждень – розстріляний. Син Якова Ілліча, Євген Весник, згадує: «Когда родители входили в театр, зрительний зал благодарно вставал. Не только отец, но и мать имела награды. Их арестовали и я стал сыном «врагов народа». Євген Якович проніс крізь своє життя пам’ять про них, намагаючись бути гідним своїх батьків. У 19 років пішов на фронт Великої Вітчизняної, пройшов її шляхами до кінця, після чого працював у Малому театрі і був його «легендою».
Продовжили справу
Йосип Петрович Манаєнков розпочав свій трудовий шлях робітником на Юзівському заводі. У 1924 році очолив Макіївський металургійний завод, у 1926 році став заступником директора Дніпропетровського заводу ім. Петровського, а у 1927 році отримав призначення на посаду директора ДМК. Проявив себе принциповим, ініціативним, знаючим фахівцем. Під його керівництвом із 1933 року працював головним інженером Всеволод Іванович Жданов, теж професійний фахівець. Він був вихідцем із дворянської сім’ї, в дореволюційні часи закінчив Петербурзький гірничий інститут, об’їздив усі металургійні заводи світу, які заслуговували уваги, набрався досвіду. Крім того, володів англійською, німецькою, французькою мовами, постійно читав технічну іноземну літературу. Перші репресії почалися на заводі у 1925 році: 22 інженерно-технічних працівників звинуватили, як «ворогів народу», незважаючи на те, що Й.П. Манаєнков виступив на їхній захист. У 1928 році був репресований Жданов: розстріл йому замінили 10 роками табірного заслання, але він залишився у тюремній камері і згодом отримав завдання – спроєктувати перший у СРСР блюмінг, який був успішно впроваджений на Макіївському заводі.
Вже в 1928році ДМК вийшов на дореволюційний обсяг виробництва. В 1931 р. завод виплавляв 10% усього чавуну СРСР (у тяжких умовах, спричинених голодом в Україні). Після призначення головним інженером В.І.Жданова була проведена величезна робота. Стали до ладу аглофабрика, киснева станція, переобладнані цехи: ДМК перетворився на одне з передових підприємств СРСР. Якби не хвиля репресій, керівництво й робітники зробили б ще більше. У 1937 році Й.П. Манаєнков, В.І. Жданов, головний калібровщик заводу Є. Крікер були заарештовані та розстріляні. Найкращими пам’ятками цим видатним металургам є збудовані ними заводи – нині підприємства ГМК сучасної України.
Нові «обличчя»
Сьогодні Криворізький завод – ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» є найбільшим підприємством гірничо-металургійного комплексу України, унікальним за своїми можливостями з виробництва металопродукції, яка використовується в Україні та інших країнах світу. Зокрема, тут виробляють та реалізовують на внутрішньому і зовнішньому ринках арматуру, чавун, заготовки, стальну катанку, прокат сортовий, фасонний, гарячекатаний з вуглецевої сталі. На підприємстві пам’ятають про свого першого директора Якова Ілліча Весника, який віддав йому всю свою енергію та знання.
ПАО «ДМК» – велике підприємство нашої країни з повним металургійним циклом щодо випуску 5600 т агломерату, 4350 т чавуну, 3850 т сталі , 3829 т готового прокату. У народному музеї ДМК підготовлена та постійно проводиться діюча експозиція, яка розповідає про виробництво ПАО «ДМК» та видатних металургів, репресованих у 30-ті роки.
Людмила Белікова,
директор ДЗ «Металургійний державний музей України» (ДЗ «МДМУ»)