Справжній господар з Дніпропетровщини гордиться своїм найвищим титулом (Фото)

Так вважає Віктор Анатолійович Дубовик, голова СФГ «Україна-2000» Васильківського району,  депутат Дніпропетровської обласної ради трьох скликань і нині діючий депутат від 39-го виборчого округу.  Він гордиться своїм найвищим титулом селянського сина і що народився у рідному селі Дубовики, звідки пішов увесь його великий рід працелюбів-Дубовиків.

«Нашому селу виповнюється 254 роки, і кожну його роковину ми відзначаємо на велике релігійне свято — Покрову, якраз по закінченню усіх польових робіт. — Так розпочав свою мову Віктор Анатолійович. — Сьогодні, на жаль, занепадають наші українські села і за це болить душа. Я, насправді, зрадів, коли до мене звернулися три роки тому Зеленогайська, Добровільська і Миколаїв­ська сільські ради допомогти об’єднатись у єдину територіальну громаду. Так утворилася Миколаївська ОТГ із центром у селі Дубовики і керівником Миколою Володимировичем Карнаухом. Ми побудували в сучасному стилі і будівлю  для роботи керівництва і спеціалістів новоствореного об’єднання. Усі великі сільгосппідприємства стали головними інвесторами громади. Для цього ми дбаємо про нашу рідну землю, щоб вона давала високі врожаї.

Уже пішов тридцятий рік, як я очолив колись колгосп «Україну», куди повернувся ученим агрономом після закінчення Дніпропетровського сільгосп­інституту. Хоча до цього були восьмирічка, технікум електрифікації сільського господарства, армія і служба на Байконурі. Так-от, посада головного агронома, старенький «уазик», польові дороги і безкраїй степ — земля моїх предків, де все своє трудове життя орав, сіяв, збирав хліб мій батько Анатолій Олексійо­вич Дубовик (світла йому пам’ять), нагороджений орденом «Знак Пошани», і від якого я отримав у спадок чесність і добросовісність; тут працювала ланковою на вирощуванні цукрових буряків моя мама Галина Михайлівна Дубовик (світла їй пам’ять), нагороджена орденом Трудової Слави. І таке не забувається. А ще від неї ж мені перейшли як найвищі ознаки людяності — доброта і співчутливість до хворих та немічних людей. У 1992-му мене обирають головою колгоспу «Україна», потім КСП «Україна», а в 2000-му — головою селянського фермерського господарства «Україна-2000».

Тепер, через роки, все частіше згадується наше босоноге дитинство, шкільна юність, хороші вчителі, яким і сьогодні вдячний за доброту і мудрість, хоча й самому вже 56 і багато чому навчило мене саме життя. Моїй школі, де навчалися і мої старші діти, діти й онуки моїх колег по роботі, наше господарство безвідмовно допомагає, аби тільки сільська малеча з радістю йшла до школи, вивчала світ через розумне слово вчителя.

Працюємо зрання допізна усі разом: спеціалісти, механізатори, різноробочі, і всі сили та знання спрямовуємо на урожай. Цього року порадували ранні зернові, особливо пшеничка, яка дала по 72 ц з 1 га, як ніколи, якось весна благоволила нам. А от із пізніми культурами, найбільше із соняшником, не пощастило — невмолимо гаряче літо спалило обнадійливий із весни урожай, коли ми вже досягли урожайності до 30 ц з 1 га, маючи демонстраційні поля різних гіб­ридів соняшнику та кукурудзи, співпрацюючи з науковцями, з фірмою «Сингента», де закуповуємо високоякісне насіння та засоби захисту рослин. Але з нашими пайовиками, незважаючи на жодні природні негаразди, розраховуємося чесно, згідно з укладеними договорами.

Скажу ще про таке: клімат змінюється шалено швидко, в сільській місцевості повисихали ставки, вода понизилась до критичного рівня — верхнього горизонту вже немає, другий — на глибині до
40 метрів, насосні дістають ледь-ледь воду і подають селянам. Мрію почистити ставки, відкрити джерела, відродити їхню живильну силу і тим самим довести рівень води до природного наповнення. Думаю, що недалеко той час, коли господарям доведеться повертати забуте зрошення земель, якщо хочемо, щоб наші нащадки не знали, що таке голод.

Тож мрію здійснити і цю добру справу. За всі свої роки відданої служби землі і людям я вдячний долі за те, що маю гарну дружину Світлану Борисівну Дубовик, з якою виростили трьох наших дітей грамотними і хорошими людьми. Усі вони поруч зі мною, у нашому СФГ «Україна-2000». Старша дочка Олена Вікторівна Дубовик-Костенко разом зі своїм чоловіком Костянтином Анатолійовичем Костенком, головою СФГ «Хуторське-2015», виховують двох донечок і синочка, наших онучат, на радість нам із нашими сватами — Анатолієм Сергійовичем Костенком, головою СФГ «Хуторське», та Любов’ю Віталіївною Костенко. Старший син Олександр Вікторович Дубовик, учений агроном, займається насінництвом, його дружина Юлія Олександрівна Дубовик — головний бухгалтер СФГ «Україна-2000». Швидко підріс і наш молодший син Владислав Вікторович Дубовик, теж учений агроном за фахом. А я вже мрію, щоб і онуки наші, які є і які ще будуть, дасть Бог, не залишать прабатьківську землю без турботи і догляду. Хоча, спостерігаючи за усім, що діється в моїй державі, душу кожного небайдужого селянина тривожить доля україн­ського родючого чорнозему, замішаного на крові наших вільнолюбних предків. Моя партія — Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» — найбільше вболіває і з трибуни Верховної Ради України відстоює законне право українських господарів — годувальників нації працювати на рідній землі, а не відбирати її у селян і торгувати нею, щоб нажитись на людських сльозах. І сказав мудрець: «Та всього ж із собою не забереш…» До цієї простої істини пора прислухатись усім можно­владцям, бо я знаю думку простого народу, який мене обирав своїм депутатом і своїм захисником уже тричі.

А в основі нашої політичної сили — ВО «Батьківщина» — це і є допомога передусім сільським жителям, які вирощують хліб на землі, а не в крамницях, і шанують його, як найдорожчий скарб широких українських степів. Хочу сказати, як нині діючий депутат, що усі кошти, які виділяє Дніпропетровська обласна рада, 90% їхніх надходжень через казначейство та управління соціального захисту населення спрямовуються на лікування тяжкохворих жителів мого виборчого округу №39.

Щомісяця проводжу прийом громадян і намагаюся по фінансових можливостях усім допомогти. Хоча частина коштів пере­адресовується школам, медзакладам, і це теж важливо.

Депутатська робота нелегка, бо людські проблеми зачіпають і власне серце. Але вважаю, хто, якщо не я, найбільше знає проблеми своїх виборців за всі роки, що вони мене обирають своїм представником до законодавчого органу Дніпропетровщини. Наш лідер Юлія Володимирівна Тимошенко всі 20 років існування ВО «Батьківщина» мало не щодня підкреслює найголовніше — дбайте про простих людей, їм зараз найважче. Низькі зарплати і пенсії, високі тарифи ЖКГ, подорожчало життя, села обезлюднюють, молодь не залишається працювати на землі — це велика біда сучасності. Цими днями до нашого регіону приїздив народний депутат України від ВО «Батьківщина» Вадим Євгенович Івченко, спілкувався з виборцями, з нашими селянами, обговорював різні проблеми і серед них — про розподіл платежів окремо за транспортування газу і сам газ, як паливо. Селяни не можуть зрозуміти, чому наші батьки свої гроші платили за підведення газогінних шляхів до власних будинків, а тепер держава в образі нинішніх правителів вирішила віддати усю газовідвідну систему приватним фірмам, котрі не вклали жодної копійки, а прагнуть ще й на цьому відмивати мільйони. І наша партія ВО «Батьківщина» подала позов до суду, щоб зупинити чергове знущання над прос­тим народом. Так-от, саме простим людям прагну я і надалі допомагати за велінням свого серця і поглядів. Тому вирішив теж балотуватися в депутати Дніпропетровської обласної ради від 39-го виборчого округу. Моя партія мене підтримує, бо її ідеалів не зраджував усі 20 років, як ніколи не зраджував надій і сподівань моїх селян. У народі здавна кажуть так: щасливий той, хто з радіс­тю йде на роботу і з радістю повертається додому. Я ж люблю свою роботу і в цьому теж моє щастя. І допоки прості люди йтимуть до мене, як керівника і депутата, я буду йти до них і допомагати».

Лілія Данилюк,

заслужена журналістка України