Справжня вишиванка – це та, в якій є жива душа людини, що її створила
21 травня відзначається День вишиванки – свято, яке об’єднує українців у всьому світі. Цього дня за доброю традицією ми надягаємо національний одяг – на роботу, навчання, зустріч з друзями. «Колись я думала, що вишиванка – це просто красивий український одяг. Але життя навчило мене іншого», – каже Маргарита Біла та ділиться з читачами «Вістей Придніпров’я» своєю зворушливою історією.
Переосмислення почалося ще у 2014 році, коли Маргарита навчалася у Севастополі. Після окупації Криму перед нею постав складний вибір — залишитися або виїхати на підконтрольну Україні територію.
«Я обрала Україну. Обрала, навіть не до кінця розуміючи, наскільки важливим стане це рішення для мене через роки», — згадує вона.
Згодом дівчина перевелася до Львова. Саме там, за її словами, вперше по-справжньому відчула силу української ідентичності.
«Після Криму, де все українське намагалися витіснити, Львів здавався мені чимось нереальним. Люди носили вишиванки просто так — на навчання, на роботу, на прогулянки. І тоді я зрозуміла: вишиванка — це не тканина й нитки. Це наша ідентичність. Наша пам’ять. Наша тиха боротьба за право бути українцями», — говорить Маргарита.
Ще глибшого сенсу вишиванка набула для неї після початку повномасштабної війни. У 2022 році на фронті загинув її наречений. Втрата стала важким ударом, із яким було складно впоратися.
«Були ночі, коли я просто боялася залишатися наодинці зі своїми думками. Тоді я брала до рук голку, нитки й починала вишивати. Хрестик за хрестиком. Ніч за ніччю. Щоб не зійти з розуму від болю», — ділиться жінка.
Вишивка стала для неї способом пережити найтемніший період життя. За цей час Маргарита створила кілька вишиванок для себе та рідних, а також вишила сорочку для дружини загиблого військового.
«У кожну свою вишиванку я зашивала сльози, спогади й любов, яка нікуди не зникла», — каже вона.
Сьогодні Маргарита не носить машинної вишивки. Переконана: справжня вишиванка повинна мати душу людини, яка її створила.
«Коли кожен хрестик пройшов через серце — тоді це справжня вишиванка», — говорить вона.
Особливе місце у її житті займає чорна вишиванка, яка стала символом пам’яті та пережитого болю.
«Але навіть чорна вишиванка – це все одно про любов до України. Про пам’ять. Про тих, кого ми втратили. І про силу жити далі, навіть тоді, коли здається, що сил уже немає. І я щиро вважаю, що кожен українець повинен мати свою вишиванку. Не як модну річ у шафі, а як символ того, ким ми є. Бо поки ми пам’ятаємо своє — нас неможливо знищити», — зазначає Маргарита Біла.
У День вишиванки її історія звучить як нагадування про те, що українська вишивка сьогодні — не лише елемент культури чи традиції. Для багатьох вона стала символом пам’яті, внутрішньої сили та незламності народу, який продовжує боротися за свою країну й право залишатися собою.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини
