Світлана Олендер: “Якщо працювати по совісті – то буде задоволення від праці”

Змінити професію після 25 років роботи в одній сфері – крок, на який наважуються не всі. Та життя засвідчує: почати новий етап ніколи не пізно. Головне – не боятися змін, вірити у власні сили та бути відкритим до нових можливостей. Саме так вчинила Світлана Олендер, яка після багаторічної педагогічної діяльності у жовтоводських школах обрала зовсім інший професійний шлях і вже 14 років успішно працює на уранопереробному виробництві. Вона –  дозиметрист 6-го розряду Центральної пилогазодозиметричної лабораторії ДП «СхідГЗК».

Перший вибір професії

Згадуючи шкільні роки, Світлана Олендер розповідає: «Я навчалася у жовтоводській школі №1. До вивчення хімії ставилася з цікавістю: отримувала корисні знання, добросовісно виконувала лабораторні роботи. Але  найбільше захоплення у мене викликали уроки української мови та літератури, які майстерно проводила Олександра Гаврилівна Шевченко. Непересічна особистість, талановита вчителька, яка вміла чудово грати та співати, душевно проводити виховні заходи. Тому я вирішила вступати до Дніпропетровського державного університету на спеціальність «Філологія». А у 1985 році розпочала свій трудовий шлях як учитель української мови та літератури».

Світлана Олендер працювала у жовтоводських школах №9 та №11 («Дивосвіт»), із задоволенням навчала дітей, була класним керівником. Швидко промайнули 25 років, і досвідчена вчителька вирішила скористатися законним правом піти на заслужений відпочинок за вислугою років. Але довго сидіти без діла не змогла – не той характер! Коли  колишні учні побачили  свою вчительку на заводі, вони були здивовані.

«Цікаво, що хімія як наука зацікавила мене, коли її вивчала донька Олена, – ділиться Світлана Олендер. – Під керівництвом талановитої вчительки Ольги Миколаївни Касяненко донька почала поглиблено вивчати хімію, здобувати перемоги на різних конкурсах, брала участь у МАН. Велика підтримка відчувалася і від учительки біології Валентини Миколаївни Сокол, яка теж давала ґрунтовні знання та підтримувала у виборі професії. Тож, зрештою, Олена вступила до хіміко-технологічного інституту. Але ж іронія долі така, що я вивчила дитину «на хіміка», а пішла працювати за цією професією сама. Тим часом донька жила у сільській місцевості, де працювала землевпорядником.

А щодо мене – згадую, як завідуюча канцелярією Лариса Миколаївна Добровольська сказала мені, що на “СхідГЗК” потрібні діловоди та запропонувала звернутися до кадрової служби. Мене прийняли на роботу діловодом у Центральну пилогазодозиметричну лабораторію (ЦПГДЛ). Так із 4 квітня 2012 року почався новий цікавий етап мого трудового шляху.

ЦПГДЛ забезпечує постійний контроль умов праці на робочих місцях, проведення санітарно-гігієнічних досліджень та вимірювань факторів трудового процесу, радіаційно-екологічний моніторинг об’єктів навколишнього середовища ДП «СхідГЗК», радіаційний контроль морських контейнерів із готовою продукцією, яка відправляється на експорт. Під час пуску та роботи сірчанокислотного виробництва гідрометалургійного заводу працівники лабораторії забезпечують безперервний контроль якості атмосферного повітря в найближчих населених пунктах.

Згадую комедійну ситуацію. Наша лабораторія розташована на території гідрометалургійного заводу, де працюють і мої колишні учні. Коли вони побачили мене, то спочатку засумнівалися, чи нічого не переплутали? Згодом розповідали: «Бачимо, йде по заводу жінка, в руках –  папка, якісь папери. Наче наша Світлана Жоржівна з пачкою зошитів іде по коридору до класу перед контрольною! Дні три до Вас придивлялися! Повірити очам не могли!» Ось так довелося працювати разом зі своїми учнями.

Але ж у перші тижні і я почувалася ученицею. Працювала під керівництвом потужних спеціалістів своєї справи – Володимира Петровича Новодранова, Лариси Вікторівни Завізіон, Світлани Гаррівни Мастакової – у кожного був свій напрям роботи. Доводилося опановувати нові знання: роботу на комп’ютері, нюанси закриття табелю тощо. Після проведення реорганізації на підприємстві, коли посаду діловода скоротили, певний час працювала комірником. Освоїти тонкощі цієї роботи мені допомагала Людмила Валеріївна Порохненко. Розповідала, як оформлювати лімітки, допомогала орієнтуватися на складі. А у 2019 році я вирішила спробувати себе  як дозиметрист. Моє бажання підтримала Лариса Вікторівна Завізіон та пояснила, що мені потрібно буде розпочинати з 4-го розряду, освоювати знання та навички, а згодом рухатися вперед, поступово підвищуючи свій рівень. Я дуже вдячна, що вона в мене повірила та підтримала! Тож я доросла до 6-го розряду».

Опанування навичок дозиметриста

Світлана Олендер згадує, що опановувати нову професію було складно, але підтримка колективу допомогла здолати труднощі. «У роботі дозиметриста кожна дрібничка важлива, – каже наша співрозмовниця. – Треба бути скрупульозною, уважною. Почала здійснювати заміри з приладами на ГМЗ, їздити на шахти. Це ціла наука: як правильно заміряти, зробити аналіз, занести дані у журнали. Дуже старалася, щоб виконувати все чітко, не підводити колег, які вірили в мене. Є багато чудових людей, яким я дуже вдячна. Серед них: Олена Тимченко, Маша Кислова, Таня Петриченко, Ігор Гаврилов, Юрій Каширний, Олександр Степанов та інші. Допомагали, підказували. Я безмежно радію, що працюю в ЦПГДЛ! Колектив лабораторії для мене – це друга родина!»

Особисте життя

Цікавий професійний шлях та постійне прагнення до розвитку Світлана Олендер гармонійно поєднує з особистим життям. Вона щаслива дружина (чоловік – також працівник ДП «СхідГЗК», працює у ремонтно-механічному цеху), турботлива матуся та любляча бабуся двох онуків та двох онучок. Найбільше уваги зараз – найменшому внучку, який народився під час війни, йому 4 рочки… Рідше вдається бачиться з онучками – доньками сина Костянтина, адже їхня родина живе у Києві. До речі, після закінчення Севастопольського університету ядерної енергії та промисловості Костянтин також працював на комбінаті – інженером, він із теплотою згадує наше підприємство та своїх колег. Зараз займається власною справою, багато допомагає військовим, роблячи свій внесок у наближення нашої Перемоги.

Вільний час Світлана любить проводити на подвір’ї свого будинку (це колишня будівля дитсадку). Разом із сусідами облаштували там затишний куточок, де вирощують квіти, дерева, обробляють маленькі городики та милуються природою.

Світлана Олендер переконана, що людина може підлаштовуватися під обставини та обирати свій життєвий шлях: «Усі професії важливі, і кожна потребує відповідальності та сумлінності. Якщо працювати по совісті – то буде задоволення від праці. Хочу побажати усім своїм колегам міцного здоров’я, тепла, миру, благополуччя! А ще – гідної зарплати, щоб наше підприємство розвивалося та всі працювали із задоволенням!”.

Олена Кубарєва,

фото з особистого архіву Світлани Олендер

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.