Тарасова мальована Україна
Говорячи про Тараса Шевченка, здебільшого згадуємо його як поета. Проте Шевченко-художник посідає особливе місце в вітчизняному образотворчому мистецтві. Він першим проклав новий реалістичний напрямок, є основоположником критичного реалізму в українському малярстві. Та найголовніше – створив цілу серію картин, на яких сьогодні можемо побачити історичне минуле нашого народу. Тож «Вісті» пропонують ближче ознайомитись із творчістю Шевченка-художника.
РАННІ КАРТИНИ
Талант художника виявився в Тараса набагато раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки», або «Жіноча голівка», датований самим автором іще 1830 роком. Ця картина написана 16-річним Шевченком простим олівцем, проте на ній уже видно руку майбутнього майстра, відчувається його думка. А жіночий образ – легкий, мов марево, сповнений поезії.
…Під час навчання у Санкт-Петербурзі, в майстерні Карла Брюллова, відбувається мистецьке формування Шевченка-художника.У цей період Тарас пише багато картин. Почесне місце серед них посідає малюнок олівцем «Козацький бенкет» (1838 р.). Робота має певні ознаки академічної школи та водночас автор вносить деяку новацію. Художник звертається до матеріалу, майже не розробленого на той час, – історичного минулого України, доби козаччини. Зміст «Козацького бенкету», найвірогідніше, відтворює урочисте гуляння в резиденції Богдана Хмельницького, Суботові, влаштоване 1647 року. Тоді з нагоди хрестин Хмельницький за духовного батька для своєї дитини запросив наказного гетьмана Івана Барабаша. Це був хитрий крок – метою Хмельницького було здобути в останнього рескрипт польського короля. Звідси й почався крок майбутньої Визвольної війни, яка згодом поглинула Україну. Тарас Шевченко в цій роботі майстерно передає емоції, що вирують на святі, – на полотні відчувається напруженість між персонажами. Тут зображено співця-кобзаря з хлопчиком-поводирем – згодом цей образ прониже серію робіт художника.
Уже 1843 року Тарас Григорович створює малюнок «Бандурист» – музиканта у брилі, до його співу прислухаються молода дівчина та літній чоловік. Слухають уважно, бо пісні бандуриста – про рідне, і слова закликають до волі…
ВІЛЬНІ СЮЖЕТИ
Серед робіт того часу слід згадати й «Катерину» – одну з найцікавіших картин Тараса Григоровича. Написана олією в 1842 році робота дуже символічна – через образи автор передає передусім свої душевні переживання. На полотні художник виклав і власні палкі почуття до дівчини, болісні її страждання. Цим твором Кобзар заклав основи критичного реалізму в українському мистецтві. Водночас, босонога дівчина у центрі картини символізує весь народ, а російський солдат на коні – жорстоку самодержавну російську монархію, що пригнічує Україну. Тут і селянин, який сидить на землі, – він ніби нагадує образ козака Мамая, що уособлює вільне минуле, прагнення до якого наскрізь пронизує і літературну, і художню творчість митця.
У ці ж роки Тарас малює картину «Циганка ворожить українській дівчині», де теж простежується схожий сюжет – дівчина символізує Батьківщину, що очікує на добру звістку.
Часто звертає погляд художник на історичне минуле України, її героїв. У роботі «Марія» (1840 р.) він майстерно зображує один із епізодів, що відбувається в палатах гетьмана Івана Мазепи. Удосвіта до Мотрі Кочубеївни прокрадається мати, щоб попередити доньку про смертельну небезпеку, яка загрожує батькові, просить урятувати його. Але дівчина сповнена мрій про кохання.
Загалом, Тарас Шевченко гаряче цікавився темою Мазепи. У 1840 роках художник побував у місцях, пов’язаних із життям гетьмана, у 1845-му змалював «Мазепин» – Вознесенський собор у Переяславі.
ПОДОРОЖІ НА ПОЛОТНІ
Видатний митець багато подорожував Україною. Завдяки його пензлю, нині маємо можливість побачити «стару Україну» доби кріпацтва. Зажурена, ніби вирвали серце. На його роботах: Мотрин монастир (1845 р.), Чигирин, Суботів, церква в Густині, сільський пейзаж у В’юнищі, Василівці тощо. Дивлячись на ці картини, малюнки, водночас відчуваєш радість та біль. Мальовничі місцини поєднуються із руїнами козацьких столиць, похиленими хрестами, а поруч – закріпачені люди, очі яких сповнені суму. Дивишся на ці роботи – й виникає думка: «Не дай, Боже, Україні потрапити під імперську руку брата чи сестри!» Немов попереджає нас про це художник-Шевченко.
АНФІСА БУКРЕЄВА
