У Дніпрі представили картини унікального художника (Фото)

Українська земля народжує справжніх геніїв. Із цим важко не погодитись, оглядаючи картини нашого земляка, унікального художника з Дніпра Геннадія Латишка, що представлені на виставці у Дніпровському будинку мистецтв. Митець працював у різних жанрах. До уваги гостей: пейзажі, натюрморти, портрети відомих сучасників та історичних постатей. Усе — дивовижно реалістичне, ніби дихає, живе. Побувала на виставці і кореспондент «Вістей».

 

Розкажуть портрети

Найбільш виразними є портрети. На них можна побачити Івана Сірка, Тараса Шевченка, Булата Окуджаву, Віктора Цоя, Володимира Висоцького, Анну Ахматову та інших. Здається, що ці герої уважно дивляться на тебе, ніби зараз мовлять слово. Є на виставці  портрет і самого майстра. Сивочолий вусань, пройнятий думкою, дивиться з полотна так, ніби заглядає в душу. Шкода, що рік тому наш талановитий земляк пішов у зоряні світи й вже не розповість про свої думки та мрії. Але ж картини про все розкажуть. З повагою згадують про унікального художника, справжнього українського Леонардо да Вінчі, Геннадія Латишка і його рідні.

Найдорожчою та найближчою для нього була дружина — Тамара Михайлівна. Вона — його муза та Берегиня. Така, яка має бути у кожного козака. Чому козака? Бо пан Геннадій — козацького роду, народився на славетній землі — Томаківщині. Здавна захоплювався історичними особистос­тями часів козаччини, і в останні роки свого життя присвятив чимало картин саме цій тематиці.

«Мій чоловік — із талановитої та культурної родини. Батьки — вчителі: мама викладала у молодших класах, а батько був професійним художником й учителем креслення та малювання. У сім’ї було п’ять синів. Геннадій має ще брата-близнюка, В’ячеслава, що нині живе у Полтаві. Загалом усі діти творчі та талановиті», — згадує дружина митця пані Тамара.

Вони познайомились, коли Геннадію було17 років. Вона спочатку не звертала уваги на худорлявого сором’язливого хлопця. «Нам тоді подобалися герої, якісь військові льотчики чи моряки», — усміхається Тамара Михайлівна. Й якби не наполегливість Геннадія, то так і не зацікавив би сільський парубок гордовиту дівчину. Але він намагався усюди  (і в мистецтві, й у спорті, й під час служби у війську) довести, що є справжнім чоловіком.

Море, ракети, мистецтво

З дитинства Геннадій Латишко добре малював і вже у 17 років був справжнім митцем. Заради уваги дівчини та з любові до моря під час служби у війську Геннадій домігся того, аби йому дали направлення на навчання у Вище морехідне училище ім. Фрунзе у Ленінград на штурманський факультет. І все вдалося! Талановитого хлопця направляють на навчання. Під час занять часу не марнував: у вільну годину ходив у Ермітаж і робив замальовки.

Та завершити на­вчання в училищі не вдалося. У ті часи рішенням Хрущова призначено перевести штурманський факультет на напрям «підвод­ні човни». А хто не погоджувався плавати під водою, мав змогу переходити на курс будь-якого інституту. І Геннадій пішов у ракетобудування — закінчив Ленінградський військово-механічний інститут.

Згодом працював на Південмаші, в КБ «Південне» інженером-конструктором (дружина була техніком-конструктором. — Прим. авт.). Не забував майбутній митець і про свою любов до художнього мистецтва.

Разом з іншими творчими особистостями організував на підприємстві випуск сатиричної газети «Оса», ілюстрував «Конструктора». «Випус­кали газету після роботи, у вільний час. Видання мало великий попит», — згадує дружина. Згодом Геннадій Латишко вирішив здобути художню освіту — вступив до Мос­ковського художнього інституту, успішно його закінчив. А з розпадом Радянського Союзу та проблемами у розвитку ракетобудівництва надав перевагу мистецтву. З дружиною їздив до Криму, де багато малював. Передусім портрети. «Гадаю, роботи чоловіка, портрети, які він там малював, є в усьому світі, бо тоді до Криму приїздили з різних країн: Росії, Польщі, Румунії, навіть з Ливану», — розповідає Тамара Михайлівна.

Дар передбачення

«Бувало, як почне малювати на вулиці якусь людину, тільки очі намалює, а вже навкруги збираються люди. Бо очі ті — мов живі… » — продовжує розповідь дружина.

От і портрет Булата Окуджави — яскравий приклад таланту майстра пензля.

«Коли вже мій чоловік хворів, то ця картина висіла над його ліжком. Якось я побачила, що Булат Окуджава ніби за мною очима стежить. Придивилася — дійсно, цікавий ефект! Тоді мене це злякало, після смерті чоловіка я навіть на деякий час цю картину повернула анфасом до стіни, аби ті очі не дивилися!» — ділиться враженнями Тамара Михайлівна.

Загалом, значну увагу митець приділяв саме очам героїв картин. Бо вважав їх сяйвом душі. Та й у сюжетній лінії — ніби містикою пройняті деякі роботи, промовляють пророцтвом.

Ще до Революції гідності Геннадій Латишко написав кілька картин, які ніби пророкували майбутнє України.

«На одній із них зоб­ражено отамана Івана Сірка, що дивиться на палаюче місто. Поруч стоїть козак. Я тоді запитала в чоловіка: що ти намалював? А він відповів: «То отаман Сірко показує козакові: бачиш, що у Києві відбувається — Київ горить!..» Ту картину чоловік так і не дописав. Усе хотів щось додати», — розповідає дружина.

Пан Геннадій намалював ще одне пророче полотно. Дві знамениті башти у Нью-Йорку (картина з’явилася ще до трагічного 11 вересня. — Прим. авт.). На передньому плані перед баштами — велика страшна біла рука, що тримає важелі з двома чашами.

«Пригадую, мене ця робота трохи збентежила: здавалося, що то рука смерті, яка чекає на Америку. Згодом я зрозуміла, що так і було», — зауважує пані Тамара.

Отже, картини Геннадія Латишка, як і полотна Леонардо да Вінчі, мають таємничу сутність.

Шкода, що для робіт майстра не виділено окремої кімнати в музеях Дніпра, адже вони мали б значніший попит у майбутніх поколінь українців. Нещодавно три великі картини: Ісус Христос несе хрест; Іоанн Хреститель та Мойсей;10 Заповідей — дружина художника подарувала Дніпропетровському патріархату. Тож є надія, що бодай там їх побачать люди. Доцільно було б створити музей на честь майстра.

Анфіса Букреєва-Стефко,

фото автора