Василь Сухомлинський: «Серце віддаю дітям»

Ім’я видатного педагога і тадановитого письменника Василя Сухомлинського здобуло пошану і славу не тільки в Україні, але й у багатьох країнах світу. В його серці жили велика доброта та любов, він прищеплював кожній дитині найкращі людські якості. Тож не дивно, що ідеї Сухомлинського щодо виховання, заснованого на гуманізмі, порядності та людяності, ввійшли в свідомість мільйонів працівників освіти, батьків – усіх, хто причетний до благородної справи виховання молоді.

РОБОТЯЩІ Й ТАЛАНОВИТІ

Василь Сухомлинський народився 28 вересня 1918 року в селі Василівка Онуфріївського райо­ну Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом – Василів­ської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії) у селянській родині.

Його батько, Олександр Омелянович Сухомлинський, працював по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та в окремих селянських господарствах. Згодом почав друкуватися у пресі як сількор, а ще завідував колгоспною хатою-лабораторією і керував трудовим навчанням дітей з деревообробної справи у семирічній школі. Він був знаним «майст­ром на всі руки», наприклад, окрім меблів виготовляв музичні інструменти.

Мати Василя, Оксана Овдіївна, займалася домашнім господарством. Вона гарно вишивала, ткала полотно, фарбувала його і шила одяг для своєї сім’ї та односельців. Батьки майбутнього педагога приділяли багато уваги вихованню дітей.

Крім Василя, у сім’ї були ще сини Іван, Сергій та донька Меланія: всі вони у майбутньому стали вчителями. Довгими зимовими вечорами Оксана Овдіївна, за прядивом або шитвом, розповідала їм казки, цікаві історії, читала книжки.

Пізніше Василь Олександрович писав: «Я не відчував би всієї краси літнього світанку в селі, якби в дитинстві мене не вразили до глибини душі прочитані матір’ю слова Шевченка: «Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, між ярами, над ставами верби зеленіють…»

Його брат Сергій згадував: «Батько і мати наші були від природи народними педагогами… В сім’ї завжди було взаємне довір’я, повага до старших, праця… Я ніколи не бачив, щоб батьки марнували час, пам’ятаю їх завжди в роботі».

УЧЕНЬ І ВИКЛАДАЧ

З 1926 і до 1933 року Василь Сухомлин­ський навчався у Василівській семирічній школі: багато читав, гарно малював. Щоб зібрати грошей на книги, фарби та зошити, разом з одно­літками та братами ходив на Новий рік посівати та щедрувати, а влітку працював у колгоспі; був помічником вихователя у дитячому садочку. Після семирічки Василь продовжив навчання у місті Кременчуг. Почав з медичного технікуму, але незабаром пішов звідти і вступив на робочий факультет, який достроково закінчив.

1934 року Сухомлинський став студентом факультету мови та літератури Кременчуцького педагогічного інституту, але через хворобу був змушений у 1935 році припинити навчання. Це не завадило йому упродовж трьох років викладати українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. Саме тоді Василь зрозумів: щоб стати справжнім учителем, потрібні глибокі знання не лише зі свого предмета, а ще й готовність відповісти на сотні «чому» допитливих дітей.

У 1936 році відновилось його студентське життя, але вже на заочному відділенні Полтав­ського педагогічного інституту. Тут Сухомлинський здобув спочатку кваліфікацію вчителя української мови і літератури неповної середньої школи, а потім – викладача цих же предметів середньої школи. «Я з гордістю називаю Полтавський педагогічний інститут своєю альма-матер», – писав Василь Олександрович.

З 1938 року він працював у Онуфріївській середній школі – викладав українську мову і літературу. Завжди був поряд з учнями, відкривав їм вікно в чарівний світ книжки, читав свої вірші, знайомив із новинками живопису та музики.

ПІД ЧАС ВІЙНИ

У липні 1941 року Василя Сухомлинського призвали до лав Червоної армії. По закінченні курсів у Військово-політичній академії ім. В. Леніна його у званні молодшого політрука направили на Калінінський фронт. Пізніше він воював на Західному фронті, брав участь у запеклих боях на Смоленському напрямку. Перше поранення Сухомлинський одержав у листопаді 1941 року під Можайськом, але через два тижні повернувся на фронт.

Друге поранення у лютому 1942 року в бою за село Клепініне під Ржевом виявилось украй тяжким: один з осколків пройшов поряд із серцем, не діяла розтрощена ліва рука, була загроза гангрени. Майстерність лікарів, витримка і бажання повернутись на фронт допомогли Василеві вижити. Та після тривалого лікування в Удмуртії у селищному шпиталі, комісія не визнала його навіть умовно придатним для військової служби: із довідкою інваліда 1-ї групи Сухомлинський був демобілізований з армії. Після виписки зі шпиталю Василь Олександрович почав працювати директором і викладачем Увинської сільської школи.

Колеги згадували: «Його доброта в поєднанні зі строгістю, справедливою вимогливістю викликали безмежну повагу». Саме такими рисами характеризувалась подальша робота Сухомлинського в учительських колективах. Усіма думками він рвався в Україну, і як тільки рідні місця були звільнені, повернувся на Батьківщину. У березні 1944 року очолив Онуфріївський районний відділ народної освіти. Обіймаючи цю посаду, багато уваги приділяв відбудові шкіл, комплектуванню педагогічними кадрами та підвищенню їхньої кваліфікації, організації забезпечення дітей-сиріт; вивченню та аналізу навчально-виховної роботи; також почав друкуватися в пресі. Перша публікація Сухомлинського – «Перед новим навчальним роком», з’явилася в районній газеті «Ударна праця».

МІСЦЕ – БІЛЯ ДІТЕЙ

Надмірне фізичне і моральне навантаження різко погіршили здоров’я Василя Олександровича. Після тривалого лікування він не повернувся в районний відділ освіти. З кожним роком зростало бажання перейти на роботу в школу, він відчував, що його справжнє місце – біля дітей. У липні 1948 року Сухомлинського призначили директором Павли­ської середньої школи, якій він присвятив 22 роки свого життя. Це був плідний період його багатогранної науково-педагогічної, управлінської та літературно-публіцис­тичної діяльності. Завдяки його творчій енергії звичайна сільська школа стала справжньою лабораторією передової педагогічної думки.

Результати експериментальної роботи, педагогічних досліджень, творчі здобутки всього колективу знайшли відображення в статтях Василя Сухомлинського, які з’являються спочатку на сторінках обласної газети, а починаючи з 1949 року – на сторінках республіканських і всесоюзних видань. У першій половині 50-х років його праці почали друкуватися різними мовами і у зарубіжній пресі. Василь Сухомлин­ський був вдумливим дослідником дитячої душі, втілив у собі найкращі риси викладача, наполягаючи на необхідності збагачення внутрішнього світу особистості.

У 1955 році Сухомлинський захистив дисертацію на тему «Директор школи – керівник навчально-виховної роботи» і став кандидатом педагогічних наук і першим ученим, який продовжував працювати в сільській школі та займатись науково-дослідницькою діяльністю.

ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ

Василь Олександ­рович виступав і як активний громадський діяч. Він був депутатом Павли­ської селищної ради та Онуфріївської ра­йонної Ради депутатів трудящих, проводив агітаційно-пропагандистську та культурно-освітню роботу серед населення Павлиша, брав участь у районних, обласних, республіканських, всесоюзних, міжнародних науково-педагогічних конференціях, симпозіумах, нарадах і семінарах. Особливо плідними в житті Сухомлин­ського були 60-ті роки, коли повною мірою розкрився його само­бутній талант педагога – дослідника, вченого, публіциста. Саме тоді він написав свої найкращі книги, статті, твори для дітей.

У роки «хрущовської відлиги» реалізовував і широко пропагував нову філософію освіти, яка базувалась на ідеях гуманізації та орієнтації на неповторну особистість дитини. Василь Олександрович вважав за необхідність пізнати серцем усе, чим живе вихованець, бо без цього неможливо стати справжнім вихователем. Також стверджував, що всебічний роз­виток дитини можливий лише там, де школа і сім’я – єдина команда. Його ім’я як ученого стало широко відомим. Він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР, а згодом – СРСР.

У 1958 році отримав звання «Заслужений вчитель УРСР». Був делегатом з’їзду вчителів УРСР, також брав участь у роботі Всеросій­ського з’їзду вчителів. Педагоги багатьох поколінь вважають, що використання педагогічної спадщини Сухомлинського є моральним і професійним обов’язком кожного працівника народної освіти.

ОКРЕМІ ФАКТИ

• Василь Сухомлинський був двічі одружений. Перша дружина і 9-місячний син загинули від рук катів під час фашист­ської окупації Полтави. З другою дружиною він мав сина і доньку, яка стала послідовницею батька.
• 2 вересня 1970 року життя Василя Сухомлинського обірвалось через осколок снаряда, який залишався у нього біля серця після поранення і погіршував стан здоров’я. Його поховано на території Павлиської школи.
• Видатний педагог є автором 48 моно­графічних праць і брошур, понад 600 статей та 1500 оповідань і казок для дітей. Загальний наклад його книжок, що вийшли в Україні, – понад 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» була удостоєна Державної премії УРСР, витримала майже 55 видань і перекладена 29 мовами.
• Діяльність Сухомлинського відзначена високими державними нагородами і званнями. Його іменем названо бібліотеки, вулиці, школи. У селі Павлиш відкрито Педагогічно-меморіальний музей В.О. Сухомлинського.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ – ДЖЕРЕЛ)