Відомі залізничники та невідомі воїни: у Дніпрі знаходиться особлива братська могила

Сьогодні поблизу залізничної станції «Дніпро-Лоцманський» (Дніпро-Південний) можна побачити хрест та стелу з табличкою. На цьому місці знаходиться братська могила залізничників, які у серпні 1941 року стали на захист нашого міста просто на поїзді. Розповідають у Музеї історії Дніпра.
Про бронепоїзд, який став активним учасником оборони, та його героїчний екіпаж написав Роман Бугайченко.
«Пам’ятник на честь героїчних, трагічних та маловідомих подій серпня 1941-го року. Тут поховані захисники правобережної частини міста. Могила розташована на схід від колій залізничної станції «Дніпро-Лоцманський» (до 2015-го «Дніпропетровськ-Південний»). 11-го серпня 1941 року на промислових підприємствах Дніпропетровська було розпочато будівництво двох бронепоїздів. Фронт невпинно наближався до міста. Заводи перебували у процесі евакуації. Частину спеціалістів та обладнання уже вивезли. Під бронепоїзд переробили металеві напіввагони для вугілля. На завершення будівництване вистачило ні часу, ні матеріалів. Броневагони звели в один потяг. Зашити паровоз у броню не встигли… Керував будівництвом майор Бойко Петро Михайлович. Він очолив екіпаж нового «БЕПО». 18-го серпня 1941 року до лав Діючої Армії став «Окремий бронепоїзд №2 «За Батьківщину!». Разом з військовими до команди увійшли добровольці – працівники заводів, де будували панцерник. 20-го серпня надійшов наказ про вогневу підтримку військ Резервної Армії на південній околиці міста. Тут були сприятливі умови для дій бронепоїзда. Великий та помітний здалеку «БЕПО» зручно маскувався у залізничному тунелі, який проходить під сучасним Запорізьким шосе.
З лівого берега бронепоїзд прибув на станцію «Лоцманська». З невідомих причин зник машиніст паровоза, тож рухатись далі він не міг.
На той час підрозділи Придніпровської залізниці були евакуйовані на лівий берег. Військові звернулись за допомогою до машиніста локомотивного депо станції «Дніпропетровськ» — Ульченка Макара Євдокимовича. Він проживав поруч з «Лоцманською». В той день сім’я Ульченків якраз збирали речі в дорогу за Дніпро. У трудовій книжці машиніста записано: «Припинити роботу у звя’зку з евакуацією дороги. 20.08.1941…». Попри це, чоловік зголосився замінити зниклого машиніста. На неброньованому паровозі, який не мав жодного захисту від ворожого вогню, залізничники вивели бронепоїзд на бойові позиції…
В районі роз’їзду «Зустрічний» стався прорив ворожих танків. Панцерник вступив у бій. Від прямого влучання ворожих снарядів у паровоз, загинули машиніст Ульченко М.Є. та його помічник Кальченко А.А. Кочегар дістав важке поранення.
Прилади керування паровозом були вщент розбиті, а вогонь у топці котла загас. Бронепоїзд втратив можливість пересуватися. З метою розвідки та ліквідації надзвичайної ситуації зі станції «Нижньодніпровськ-Вузол» направили паровоз під керуванням машиніста Латвель Надії Гаврилівни. Вона переїхала на правий берег через Мерефо-Херсонський міст, проминула тунель, а за роз’їздом «Зустрічний» натрапила на нерухомий потяг. Швидко зорієнтувавшись, Надія Гаврилівна підчепила його до свого паровозу та відтягнула на станцію «Лоцманська». Під час руху екіпаж «БЕПО» вів зенітний вогонь по німецькім літакам, які його атакували.
Загиблих залізничників та невідомих військових зі складу команди бронепоїзда поховали поруч із коліями станції. Серед загиблих була медсестра. У похованні взяв участь рідний брат загиблого машиніста Ульченка.
У той же день Латвель Н.Г. відтягнула своїм паровозом бронепоїзд на лівий берег. Розбитий паровоз замінили на інший неброньований локомотив. Формування та озброєння «БЕПО» продовжили.
Вже 25-го серпня 1941 року він прикривав вогнем своїх гармат переправу курсантів артилерійського училища через Дніпро. Наступного дня вів бій за станцію «Нижньодніпровськ-Вузол» підтримуючи курсантів Полтавського автотракторного училища.
Відступивши за місто, бронепоїзд базувався на станції «Новомосковськ». Звідти екіпаж здійснив кілька зухвалих та успішних рейдів у тил ворога на станцію «Нижньодніпровськ». 27-го вересня фортеця на колесах вела бій з ворожими танками в районі Новомосковська. Вояки підбили чимало ворожої техніки, а, потрапивши в оточення, вирвались з ворожого кільця.
Подвиги екіпажу були б неможливими без героїзму рядових залізничників. Завдяки мужності машиніста Макара Ульченка бронепоїзд вступив у перший бій. Машиніст паровоза Надія Латвель витягнула підбитий панцерник з пастки і цим вберегла так важко збудовану техніку.
В 1960-му році на могилі поблизу залізничних колій станції «Лоцманська» встановили дерев’яний пам’ятник з відомими іменами похованих. Рідні машиніста Макара Ульченка відвідували могилу. У серпні 1941-го року вони так і не встигли евакуюватись на лівий берег та залишились в окупації…
В 1971-му році дерев’яний пам’ятник замінили на кам’яний, однак були втрачені написи з іменами загиблих. На меморіальній плиті закарбували лише лаконічний припис: «Героїчному екіпажу легендарного бронепоїзда». Таке ставлення до пам’яті героїв обурило рідних загиблих, зокрема, онуку машиніста Ульченка. Чисельні спроби відновити справедливість та увічнити імена героїв – так нічим і не завершилися. Відомі залізничники та невідомі воїни поховані разом. Вони загинули у найважчий період війни, а їхня мужність та відвага заслуговують на вшанування. Легенди не повинні піти в небуття…».
Текст: Роман Бугайченко
Фото: Ігор Булгарін