Вишивальниця з Дніпропетровщини усі свої роботи створює з душею (фото)

10 листопада відзначали Міжнародний день вишивальниць. Це свято припадає на час вшанування християнської великомучениці Параскеви. Ще за часів Київської Русі її вважали покровителькою домашнього вогнища та затишку. Серед тих, кого вона особливо захищала, були вишивальниці. За свідченням давніх літописів жінка за шитвом — це священний ритуал, вияв найвищого рівня доброчинності, невидима магія кольорів та образів. Про народну умілицю, вишивальницю Юлію Козій — в ексклюзивному інтерв’ю «Вістей».

Сьогоднішня українська вишивка — результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса довкілля, її мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.

Талант цієї майстрині багатогранний. Він б’є ключем працелюбства та любові до традицій ріднокраю, є взірцем для наслідування прийдешнім поколінням.

Юлія Козій

Наша героїня народилася у селі Дубовики Васильківського району, але після заміжжя пере­їхала до селища Васильківка, де і проживає з сім’єю по цей час. Під час першого знайомства з Юлією можна впевнено сказати: доброзичлива, завжди усміхнена і привітна молода жінка. Мабуть, творчі люди усі такі, бо мають власне захоплення і всю свою нерозтрачену енергію спрямовують на нього, збагачують духовно себе і всіх поруч, творять дива, радують око пересічних громадян, викликають захоплення та повагу. З-під її чарівної голки з’явилось уже досить багато прекрасних робіт, що не залишають нікого байдужим.

— Юліє, чому саме вишивка, а не якийсь інший вид декоративно-ужиткового мистецтва?

— Навіть не знаю, прос­то колись, 15 років тому, коли була в декреті, носила свою першу донечку під серцем, спробувала вишивати, і мені це сподобалося. Було багато вільного часу, хотілося зайнятися чимось приємним і водночас корисним. Пам’ятаю, як узяла свою першу вишивку в роботу, не дуже все виходило, було багато вузликів на звороті, але згодом, через певний час, потихеньку все вправніше працювала голкою… Так і досі не полишаю своє хобі.

Юлія Козій

— Багато хто каже: щоб вишивати, треба мати величезне терпіння.

— Ні, терпіння тут ні до чого. Це просто треба любити! Якщо людині дано вишивати, то вона буде цим займатися, а якщо ні — то ніяке терпіння не допоможе.

— Що здебільшого вишиваєте, якими техніками володієте ?

— Вишиваю нитками одяг — жіночі та дитячі плаття, сорочки, рушники, серветки, сумки, а також бісером картини, ікони. Опановую вишивку по дереву — це новий мій доробок, підвищую професійний рівень. Дуже цікава техніка. Я можу виконати це на будь-якій дерев’яній конструкції.

— Серед вишивальниць побутує така думка: хто вишив хоч одну ікону, вже складніше вишивати інші речі — рушники, картини, сорочки. Чи так це?

— Думаю, ні, мені це не притаманне. Я постійно вишиваю різні речі. Щось побачила нове у продажу — захопило, придбала і працюю! Щоб вишивати ікону — потрібен внутрішній настрой, бо не кожному вона вдається. Нелегка це справа.

Юлія Козій

— Юліє, Ви можете сказати, скільки робіт виконано за цей час?

— Навіть не знаю… Ніколи не рахувала. Але їх дуже багато. Я люблю свої роботи дарувати хорошим людям — рідним, близьким, знайомим, ніколи не шкодую. Мені це приносить велике задоволення! Від отриманого подарунка я бачу їхні щасливі очі, обійми, посмішки і щире спасибі…

Усі свої роботи створюю з душею і любов’ю, вкладаю у них тепло своїх рук і гарні думки.

— Що нового у Вашому творчому житті?

— Вивчаю мікровишивку. Це неймовірно витончена техніка петіт-пойнт (petit-point). З францу­зької мови можна перекласти, як дрібниця, маленька цяточка, щось крихітне, адже справді стібки тут настільки малі, що нагадують крапочки з ниток. На одному квадратному сантиметрі може бути 400 стібків! Це вишивка сережок, кулонів, запонок, перснів, брошок, створення вишуканих комплектів. Мікровишивка сягає своїми витоками у XVIII століття і нині досить популярна серед нас, народних ­майстринь. Пробувала вже вишивати брошки, дуже кропітка справа!

— Чи займаються цим видом мистецтва Ваші діти?

— Я щаслива багато­дітна мама. Маю трьох доньок: Олену — 15 років, Вероніку — 12 років, Ірину — 7 років. Вони у мене чудові і талановиті!  У них інше хобі: виготовлення картин з алмазної мозаїки, музика, танці, малюють картини по номерах…

Юлія Козій

— Як ставиться до Вашого захоплення чоловік?

— У мене гарний, люб­лячий чоловік. Мій Роман підтримує мою творчість, усіляко цьому сприяє, їздить зі мною на виставки декоративно-ужиткового мистецтва. Дуже цінує мої роботи. З великим задоволенням одягає вишиті мною українські сорочки. Вважає їх своїми оберегами.
У нас, слава Богу, прекрасна любляча сім’я. І це мене окриляє, дає впевненість у завтрашньому дні. Це в наш нелегкий час так важливо!

— Юліє, ми сьогодні багато говоримо про Вашу творчість, але хто Ви за професією?

— Я бухгалтер (сміється). Та за фахом не працюю. Зараз маю свій власний «Зоомагазин» — люблю дуже домашніх тваринок, у мене їх тут безліч.

Вишиваю не тільки вдома, а й у магазині. Буває, як немає клієнтів,то беру і вишиваю. Як кажуть, не гаю жодної вільної хвилини дарма.

— За інформацією директора Васильків­ського краєзнавчого музею Наталії Олексіївни Атаманюк, Ви активна учасниця усіх культурно-мистецьких заходів, фестивалів та конкурсів.

— Так, я щорічно беру участь у виставці народних умільців із нагоди Дня селища Васильківка. Неодноразово брала участь в обласних виставках та фес­тивалях: «Пет­риківський дивоцвіт» (с-ще Петриківка), «Караван-дивоцвіт талантів» (м. Дніпро). Мої роботи виставлялися на обласному фестивалі талантів «Громада гостинна і талановита в родинному колі стрічає це літо» (м. Дніпро); на форумі майстрів «Весна — Літо -2017» у Дніпропетровському музеї українського живопису. Я маю подяки від голови Васильків­ської ОТГ, Васильківської РДА за розвиток культури, вагомий внесок у народно-ужиткове мистецтво.

У 2020 році взяла участь у дистанційному Міжнародному фестивалі мистецтв «Зірки Версалю — 2020» (Версаль. Париж. Франція). Відправила туди фото своїх робіт. Чекаю на результат.

— У Вашому доробку так багато робіт, що можна подумати про організацію індивідуальної виставки.

— Так, слушна пропозиція. У мене все для цього є — підтримка сім’ї, власний настрой і натхнення, а також підтримка моїх близьких та знайомих.

Дивлячись на роботи Юлії, даєшся диву, що все це зроблено людськими руками, які можна по праву назвати «золотими». Завдяки таким людям культура нашого краю та українського народу ніколи не згасне і залишиться нащадкам у спадок.

Нехай побільше буде таких майстрів народного мистецтва у нас на Дніпропетровщині,бо завдяки їм наша культура живе і передається з покоління в покоління.

НАТАЛІЯ ДАНИЛЮК,
ЗАВІДУВАЧКА СЕКТОРА КУЛЬТУРИ ВАСИЛЬКІВСЬКОЇ РДА