Хто врятував могилу Т. Г. Шевченка на Чернечій горі?
…Ім’я Тараса Григоровича Шевченка уже давно належить вічності. Про нього написано у сотні й сотні разів більше, ніж написав він сам. А буде написано ще більше, – у вічності межі немає. Однак багато про що, на жаль, так ще і не сказано. Пошлюся, у зв’язку з цим, на деякі свої журналістські записи.
У 1978 році під час відвідування Шевченківського національного заповідника в Каневі мені пощастило познайомитися з прекрасною людиною, прекрасним шевченкознавцем Зінаїдою Панасівною Тарахан-Березою, яка працювала тут провідним науковим співробітником. Як сказано в ряді довідників, „Справою життя Зінаїди Панасівни стало збереження, відтворення найважливіших подій, явищ, імен, причетних до історії Тарасової (Чернечої) гори”. Вона автор науково-документальної історії Шевченкової могили під назвою «Святиня». Тоді, під час нашої першої зустрічі, саме вона здійснювала екскурсію по музею. Розповідаючи про Тараса Григоровича, з невимовним болем зупинилася біля одного з експонатів. Згадуючи про це, пошлюся на власні журналістські записи, які після тієї зустрічі вдалося опублікувати у ряді видань. Ось вони:
„Голос Зінаїди Панасівни раптом почав зриватися. І було чого. Ми стояли біля стенду, де розповідалося про те, якою була Тарасова гора в дні окупації. Ось фотографії. На них пам’ятник Шевченка… за колючим дротом! Щось подібне важко уявити, але так було.
– Фашисти, – розповідала Зінаїда Панасівна, – тоді «веселилися»: стріляли в пам’ятник Шевченка з пістолетів і автоматів. 17 куль прошили бронзову постать Тараса. Залатали оті пробоїни вже після війни…
Дикість! Постріли – в бронзову постать Тараса!
Але була ще більша дикість – замінування могили Т.Г Шевченка.
Я слухав Зінаїду Панасівну, а сам пригадував Дніпропетровськ, проспект Пушкіна, де стоїть бюст Олександру Пушкіну. На ньому зліва, там де повинно бути серце, кілька пробоїн. Це в 1942-ому одного вечора в такий спосіб «розважався» есесівський офіцер. Бив точно! Туди, де повинно бути серце…Уже в наші дні під час реконструкції пам’ятника пробоїни залатали. І даремно! Треба було не залатувати. Щоб кожен бачив: фашизм – це ненависть. Навіть до бронзових символів.
А оті пробоїни на бронзовій постаті Тараса бачили радянські воїни-розвідники восени 1943 року, які, переправившись через Дніпро, побували на Чернечій. Потім їм знову довелося відступити за Дніпро. Повернулися лише 23 січня 1944-го. Першими тоді до могили Тараса Григоровича підійшли сапери. Їхня допомога була конче необхідною: треба було розмінувати могилу і пам’ятник поета.
– Стільки років наш музей розшукує імена тих, хто знешкодив міни на Чернечій, і все марне, – говорила тоді Зінаїда Панасівна. – Знаємо тільки, що це були воїни 206-ї стрілецької дивізії. І все”.
У 2000 році мені знову вдалося побувати на Чернечій. Розмова з Зінаїдою Панасівною була все такою ж щирою і теплою.
– А що з іменами тих, хто врятував могилу й пам’ятник Шевченка? – запитав я її.
Вона з гіркотою відповіла:
– Нічого, на жаль, не знаємо…
Тоді ж у дніпропетровській обласній газеті „Зоря”, де мені довелося на той час працювати, дякуючи прекрасному журналістові Віктору Андрійовичу Сироті, вдалося організувати газетну акцію в пошуку тих солдат з 206-ї дивізії, які врятували могилу Т.Г. Шевченка. Думалося так: така величезна Дніпропетровщина! Ну не може ж бути, щоб ніхто не служив у тій дивізії з наших країв! Однак пошук виявився безуспішним…
Востаннє я говорив із Зінаїдою Панасівною більше десяти років тому. Я їй повідомив, що газетні пошуки виявилися невдалими. Вона зітхнула:
– Немає втішних новин і в нас. І вже, мабуть, і не буде… – сказала сумно.
І все ж! У нашому житті ні-ні та й трапляються якісь дива. І так хочеться, щоб через десятиліття й десятиліття трапилося маленьке диво, щоб все-таки засвітилися імена тих, хто врятував Тарасову гору, розміновувавши пам’ятник і могилу Т.Г Шевченка!
Пропоную продовжити такий пошук через газету „Вісті Придніпров’я” та її сайт.
Нагадаю: 23 січня 1944 року воїни 206-ї стрілецької дивізії врятували могилу Т.Г. Шевченка на Чернечій горі. Відгукніться на це прохання ті, чиї діди і прадіди служили у 206-й стрілецькій дивізії! Приєднуйтеся до пошуку!
Олександр ПІЛЬОНОВ,
заслужений журналіст України
