Які сукні обирали мешканки Катеринославщини

У Дніпрі в історичному музеї ім. Д. Яворницького можна побачити весільні головні убори та аксесуари ХІХ — початку ХХІ століть, а також дізнатись, що мешканки Катеринославщини одягали в найважливіший день свого життя. Про це розповість цікава виставка весільних аксесуарів різних часів — «Весільний вернісаж».

Дарунок Вікторії

Відомо, що весільна сукня — це вбрання, яке повинно захищати наречену та її майбутнє сімейне щастя від негативного впливу та заздрощів.

Ми вже звикли до білого весільного плаття й вбачаємо в ньому символ чистоти та жіночності. Але моду на білу або кольору слонової кістки весільну сукню запровадили зовсім недавно — з подачі королеви Вікторії. Її шлюб з двоюрідним братом Альбертом Саксен-Кобургським у 1840 році мав величезний вплив на світові весілля. Королева Вікторія виходила заміж у білому й цим дала початок даній традиції. Й, попри те, що наречені продовжували одружуватись у сукнях різних кольорів, білі пишні плаття вважалися домінуючими.

Чи були в українців власні цікаві традиції весільного вбрання, які б затьмарили сукню королеви?

Щирі коралі

Українську весільну вишиту сукню до ХІХ ст. можна описати так: біла льняна сорочка (обов’язково вишита власноруч) із об’ємними вишитими рукавами, широкий яскравий пояс, що підтримує кілька спідниць. Деякі з них — білого кольору, інші — вишиті чи ткані. Основні кольори — здебільшого червоний та чорний.

А ще українські дівчата (навіть найбідніші) одягали на весілля різноманітні прикраси — інколи їх набір коштував більше, ніж будинок чи пара волів. Та й не дивно — коштовності збирались упродовж кількох поколінь та передавались у спадок як сімейна реліквія. Носили дівчата як прикраси дукачі. Вони являли собою підвіску-медаль з бантом-брошкою (іноді бант прикривався гранованими скельцями). У деяких дукачах за медальйони використовували справжні західноєвропейські медалі та монети XVII-XVIII ст.

Інша розповсюджена прикраса, без якої українські дівчата не уявляли своє святкове чи навіть буденне вбрання, — намисто, воно мало багато різно­видів. Найціннішим було намисто з дорогих природних матеріалів: коралів, бурштину, перлів, гранатів, а також скла, смальти. Але лідирувало — намисто з коралів. Українці його з повагою називали: «мудре намисто», «добре намисто», «справжнє намисто», «щирі коралі» тощо. Коралі у ті часи були недешевою прикрасою, селяни з малим достатком не завжди могли його купити. Але на весілля кожна молодиця бажала одягати саме коралі. Поганою прикметою було розірвати низку з них — це віщувало нещастя в родині!

Часто посад молодих завершувався обрядом покривання голови молодої очіпком і наміткою, що символізувало її перехід у стан заміжньої жінки.

Очіпок — це шапочка, що виготовлялася у формі кораблика, зверху її вкривали парчею, зсередини набивали домотканим полотном (цікаво, що між парчею і полотном прокладали прісне тісто, аби очіпок тримав  форму). Деякі очіпки ще прикрашали напівдорогими каменями. Тож за виглядом та коштовністю очіпка визначали, чи заможна була пані.

Бийте глечики!

Також у давнину в Україні у селах існувала традиція: якщо чоловік брав собі жінку з іншого села, то вона продавала весь свій одяг і вже за кошт нареченого купувала новий, характерний для тієї місцевості, в якій їй судилося жити.

Також у селах існував іще один дуже цікавий звичай. Наречена, перш ніж переступити поріг будинку майбутнього чоловіка, повинна була кинути на підлогу глиняний горщик. Якщо він розбивався — це означало, що вона зберегла свою цноту. Розбивають посуд і сьогодні, коли матері окроплюють молодих на виході із будинку нареченої, а потім кидають додолу тарілки, в яких була освячена вода та зерно пшениці. Іноді за уламками визначають, хто у пари народиться перший: якщо шматки великі — хлопчик, якщо дрібні — дівчинка. Та загалом ритуал сповнений іншого змісту: осколки символізують роки щастя для молодої пари.

Анфіса Букреєва