Ярослава Сачура: «Вишивка – не просто хобі, це важлива частина мого життя»

Що поєднує незрівнянну Солоху з повісті Гоголя «Ніч перед Різдвом», Джека Горобця з фільму «Пірати Карибського моря» та ялинкові іграшки? Здавалося б, поняття непоєднувані. Але відповідь на це питання ви отримаєте, коли познайомитеся з творчістю майстрині вишивки хрестиком Ярослави Сачури з Межової, що на Дніпропетровщині, яка витрачає на вишивання багато часу, коштів і сил. Але водночас отримує від улюбленого заняття незрівнянно більше – задоволення від процесу, втіху і спокій, – такий необхідний у наш тривожний час.

У БАБУСІ НА КАНІКУЛАХ

– Як давно ви навчились вишивати хрестиком?

– Кожну зиму нас відправляли на канікули до бабусі по татовій лінії. Тоді четверо онуків, що називається, зносили в хаті «дах». Бабуся купила метр канви (де вона її дістала – не знаю), поділила на 3 частини і сказала: «Оце треба до Паски вишити рушники».

Дала нам схеми, нитки, і ми вишивали. Свої роботи я зазвичай підписувала, і,мабуть,перша датована січнем 1996 року. «І тут Остапа понесло…». Тоді, в 90-х роках дуже важко було дістати канву, але я знайшла в бабусі лляну тканину, в якій було добре видно переплетення ниток. Зараз я знаю, що вона називається «рівномірка», або онікс.

Бабуся дозволила взяти ті наволочки, і я на них вишивала. Нитки були не такі як зараз, а стареньке муліне, або хустинки розпускали, і тим вишивали, аж до кінця 11-го класу. Потім була досить довга перерва, пов’язана з навчанням в університеті (не через зайнятість – просто атмосфера в гуртожитку не дозволяла зосередитися). А вже коли пішла працювати – знову повернулася до вишивання. Вишиваю дуже багато. От чесно, дуже-дуже багато.

РОБОТА І ХОБІ

– А як вам вдається поєднувати роботу (Ярослава Юріївна викладає математику та фізику в школі. – Прим. ред.) і вишивку?

– Від початку епідемії коронавірусу я розділила для себе: робота має бути на роботі, а вдома має бути дім. Тобто, все, що треба для уроків, я готую на перервах і можу навіть затриматися до 16-17-ї години тут, у школі. Але додому все це не несу. Навіть намагаюся задавати домашні завдання під час уроку, і якщо хтось одразу зробить – тут же на уроці перегляну й виставлю оцінку. До речі, математика дуже допомагає в процесі вишивання, бо це ж техніка – рахунковий хрест. Тут треба вміти прораховувати не тільки самі хрестики, але й інші нюанси.

– А які саме схеми вам більше до вподоби вишивати?

– Я люблю зображувати людей, тобто портрети, фентезійні сюжети. Мій син Богдан найбільше любить епічні картини. Він каже: «Що то за картина, коли ти її за місяць вишила? От коли за пів року чи рік, щоб на пів стіни – ото епічно!» У нього в кімнаті висить картина, вишита півхрестиком, і таких півхрестиків там десь близько пів мільйона.

І завдяки розміру стіжків вона виглядає не як вишита, а як намальована. Саме такі картини переважно прикрашають стіни нашого будинку, решта вишивок зберігається в рулончиках у шафі.

Чимало робіт залишилося вдома у мами, бо до переїзду в свій будинок ми жили у батьків. Дуже вдячна синові і чоловіку за розуміння і підтримку, бо вишивка – не просто хобі, це важлива час­тина мого життя.

Чоловік Сергій раніше дарував мені на день народження якісь аксесуари: п’яльця чи лампу. А зараз каже: «Ти собі вибери, що саме треба, а я скину гроші на оплату замовлення».

Порівняно з часами 20-річної давнини, індустрія для вишивки дуже доб­ре розвинена, є в наявності будь-які аксесуари, розмаїття тканин і ниток, підсвітка, – що називається «вишивай досхочу». А найголовніше те, що з’явився застосунок Cross Stitch Saga, який у рази прискорює і полегшує процес вишивання, бо раніше доводилося вишивати з паперових схем, які часто були навіть чорно-білими символьними, і на їхню розшифровку витрачалося чимало часу, зусиль і нерідко нервів. Особливо, коли вишивала щось «епічне».

ВЛАСНІ БЛОГИ

– А у виставках ви брали участь?

– Так, їздила в Дніпро на День Незалежності, в Пет­риківку років 10 тому, була на фестивалі в Першотравенську. На жаль, бували прикрі випадки, наприклад: упав стелаж, розбилася рамка картини, а замінити її в багетній майстерні коштує дуже дорого (я справді витрачаю на це немалі гроші, адже це не просто рамка з мас-маркету, а якісна ручна робота майстра, і ціна питання варіює від 1,5 до 2 тис. грн). Думаю, що зараз, під час військового стану в людей зовсім інші пріоритети, насамперед безпека і особисті питання.

Є виставки, на яких я сама хотіла би побувати, наприклад «Hand made Expo». Вона відбувається в Києві двічі на рік – у березні і вересні. Там представлені як компанії, що виробляють набори для вишивки, бісероплетіння, так і майстри.

Отам би я хотіла взяти участь, можливо, навіть показати свої роботи. А поки цього не сталося, я знайшла інший спосіб ділитися своїм захопленням з іншими вишивальницями – створила власні блоги в інстаграмі, і ще у ТікТок. У першому маю близько 650 підписників – це люди, яким дійсно цікава вишивка, які можуть оцінити мою творчість як майст­ра, і мені важлива їхня думка.

– Що ви хотіли б сказати на завершення нашої бесіди?

– У кожної людини- свої цінності в житті, і я безмежно вдячна моїм рідним за те, що вони мене розуміють і підтримують, так само і я підтримую їхні потреби. Бо розумію, що для них, як і для мене, – це не просто хобі, це невід’ємна частина життя!

ТЕТЯНА КІЯШКО,
ГАЗЕТА «МЕЖІВСЬКИЙ МЕРИДІАН»