Зелений туризм: мандрівники захопилися українським

Про потенціал розвитку села за рахунок ­зеленого туризму та про те, чим приваблюють мандрівників ­із-за кордону українські старовинні хатки під стріхами — довідалась від фахівців у галузі туризму журналіст «Вістей».

Від музею до корчми

Зелений туризм все більше привертає увагу любителів відпочивати в Україні. На жаль, на Дніпропетровщині, порівняно з тією ж Львівщиною чи Івано-Франківщиною, він розвинений значно менше. Проте цей вид активного відпочинку непогано зарекомендував себе і в нас. За словами головного спеціаліста департаменту економічної діяльності ОДА Юлії Бардук, нині містяни частіше подорожують власною країною, відтак внут­рішній туризм зріс на 30%.

На сьогодні в регіоні вже нараховується з десяток роз­винених сіль­ських зелених садиб. Є вони в Петриківському, Нікопольському, Новомосковському, Синельниківському, Межівському, Криничанському, Магдалинівському та Апостолівському районах. При деяких створюються приватні музеї, що відіграють значну просвітницьку роль. Зокрема, в козацькому хуторі Галушківка в Петриківському районі вже давно діє Музей Хреста, в якому зібрана унікальна колекція старовинних хрес­тів з усієї України. У селі Котовка Магдалинівського району існує свій музей, а мешканці Апостолівського — пішли ще далі: створили музей-корчму і пропонують відвідати її в рамках екскурсійного маршруту «Козацькими стежками».

Обійми італійця

Загалом, поява чергової зеленої садиби чи етно­хутора для будь-якого села — додатковий шанс розвитку, що сприяє наповненню місцевого бюджету. Якби не той зелений туризм, то, мабуть, і не чули б ми про більшість сіл області, зокрема про ту ж Галушківку.

Часті гості на наших землях й іноземні туристи. Тутешні козацькі хутори в них — у великій шані. Та й недивно: тут можна побачити унікальний куточок української старовини, відпочити душею. Згадуючи про гостей із-за кордону, господар козацького хутора Галушківка Володимир Виборний жваво  розповідає про одного з них: «Якось приїхав до нас італієць. Угледів стареньку хату, що стояла осторонь, й була нами тоді ще не відреставрована, забажав її зблизька роздивитися. Піді­йшовши до будівлі, іноземець розпитав, скільки хаті років, і довідавшись, що понад 100 — став на коліна й обійняв, мов рідну матір», — згадує пан Виборний.

Ось і україн­ських мандрівників не меншає сьогодні в зелених садибах. Із початком війни наших співвітчизників усе більше вабить рідне. Адже  українське село здатне додати нашій нації сил для боротьби.

Анфіса Букреєва

Добавить комментарий