Жителі Маломихайлівки і Гаврилівки записали ще одну сторінку до свого літопису

Може іще де є по Україні такі села, як Маломихайлівка і Гаврилівка на Покровщині, щоб так люди дякували Богу за кожен прожитий день у мирі і злагоді, а ще за те, що роблять добро на рідній землі батько  і син: Анатолій Давидович Пучка, генеральний директор ТОВ «Зоря» і Олег Анатолійович Пучка, директор ТОВ «Україна». А з ними завжди поруч берегиня сімейного вогнища, дружина і мати Катерина Антонівна Пучка.

Ф4

І хто б що не говорив, а найважливіше є одне: яка людина прийде керувати народом, так народ і житиме. І моя розповідь про святкування Водохреще у цих двох селах – ще один доказ правильної генеральної лінії Анатолія Давидовича і Олега Анатолійовича – зберегти українське село.

Ф5

Село Маломихайлівка, здалеку видніє красуня церква, де того святкового дня і дорослі, і малі слухали Господню молотву з уст отця Євгенія, а потім усі разом ішли до криниці набрати джерельної водиці і вже освячену принести до свого двору, покропити і житло, і домашнє господарство, щоб добро їх не минало.

Ф6

І я запрошую до слова бригадира польової бригади ТОВ «Україна» Олександра Михайловича Яременка, який так щиро сказав: «Люди наші вже й забули, як це жити погано, бо у нас усе є і все своє, а найперше – це є совісний господар, наш директор Олег Анатолійович Пучка, якому і передалася по крові мудрість його батька Анатолія Давидовича.

Ф13

10 років у нашій Маломихайлівці так весело і красиво  святкується  Водохреще. Ви ж давно у нас не була, а як оновилося наше село, коли піднявся до небес Божий храм, а потім усі гуртом відновили давно занедбану криницю, де тепер беремо добру воду і святимо її, а неподалік зробили гарну купіль для сміливих купальщиків, освячену і благословенну в Владикою Іринеєм. І це для, того щоб тепліла душа наших мешканців і приїжджих гостей. За канонами християнської віри наш Олег Анатолійович робить усе для села, не шкодуючи коштів на добрі справи, щоб людям і працювалося, і жилося краще, щоб село молоділо і в ньому народжувались діти».

Фото 3

Мені теж було радісно побачити через багато років колись таку знайому Маломихайлівку, а ще зустріти Олега Анатолійовича, наймолодшого тоді керівника господарства в Покровському районі, коли він вперше давав інтерв’ю для обласного телебачення у моїй авторській програмі «Господар землі».

Фото 8

Відтоді уже пролетіло 20 літ  і зим. Задзвонили церковні дзвони, сповіщаючи про початок обряду освячення води і люди йшли і йшли до криниці, старенькі і молоді, дорослі і малі, а нам з Геннадієм Івановичем Зінченком, комерційним директором ТОВ «Зоря» треба було поспішати до Гаврилівки, де уже усіх своїх прихожан вітав із святом отець Мирослав і одразу ж розпочав обряд освячення води. І ось перші сміливці, щасливі й рум’янощокі Таня і Максим із сусіднього села Зелений Гай діляться своїми відчуттями від дотику крижаної води в Йордані: «Я четвертий рік на Водохреще купаюся в цій затоці,  відчуття, скажу вам божественні. А цього року і моя дружина насмілилась теж зануритись у воду».

Ф12

«Тричі перехристилася – говорить далі Таня, тричі пірнула з головою, і тепер прислухаюся, як мені стало легко і в тілі, і на душі. Віримо в Бога, святимо воду, п`ємо самі і даємо своїй маленькій дитині, а в житті стараємося добро робити, власною працею дбаємо про свою родину, знаємо, що Бог допомагає трудящому».

Фото 10

Перші бажаючі скупатися зібрали багато глядачів, а ось іще друзі Саша і Сергій, сміючись, один за одним почали говорити так: «Ми обоє перший раз здійснили обряд купання, уже й не холодно, а відчуття приємні від зробленого по-християнськи. І як одружимося, будемо приходити сюди разом 19 січня».

Дивлюся, ще дві красиві дівчинки тричі перехристилися і занурилися  у воду – це були Іра і Аня, працівниці Гаврилівського ресторану, і теж сказали так щиро: «Задоволені дуже, що вперше здійснили цей обряд, а тіло аж бринить, а душа ніби співає від щастя. Нам цікаво жити в нашому селі – в один голос кажуть дівчатка. Тут народилися ми, наші батьки, наші бабусі з дідусями. Ви гляньте на наш центр села, на це культурне місце. І ми ж розуміємо, що все це для нас робить Анатолій Давидович Пучка, наш генеральний директор ТОВ «Зоря» і Микола Іванович Михайлюк, директор ТОВ «Зоря» і всі інші керівники, щоб молоді люди не покидали своє рідне село». Так і хочеться побажати обом дівчаткам вийти заміж за хороших гаврилівських хлопців. Думаю, що вони тут є.

Ф11

А потім був гарячий обід і гарячі напої для всіх присутніх на святі, яке завершило цикл Різдвяних днів на православній Україні. А готували всі страви зранку до пізнього вечора куховарочки Людмила Яківна, Ірина Олексіївна, Галина Михайлівна, Вікторія Володимирівна, Віта Григорівна, Ірина Миколаївна, Тетяна Володимирівна: а це сюрпа з яловичини, запашна курятина, котлети й пиріжки.

Такий обід вони передали й працівникам ферми, щоб їм було теж святково. І ці жіночки одна за одною говорили щирі слова про Анатолія Давидовича і Миколу Івановича, які не дали загинути селу,  і тепер життя їхнє повеселішало.

Фото 9

Уся Гаврилівка ще святкувала, а ми разом з водієм Віктором Григоровичем рушили в дорогу на зустріч лапатому сніговію, і розговорилися: «Я уже пенсіонер, але ще працюю. Думаю, що хто давно не бував у Гаврилівці, той би уже не впізнав наше рідне село, хоч я уже і літній чоловік, а теж радію усьому красивому, як наш культурний центр, наш ресторан, де гуляють весілля і свої і приїздять до нас і з інших сіл і районів, а потім  хваляться не нахваляться, як все тут гарно організовано і смачно готується. І я теж хочу повторити: як прийшов до нас наш Давидович, так усе у нас і пішло в лад: і поля, і ферми, і будинок культури, і школа, і дитсадок, і лікарня і церква».

В давнину люди говорили, що всі добрі справи записуються на небесах, за них Господь додає здоров`я і віку. Дякую і я Анатолію Давидовичу від себе і нашої улюбленої газети «Вісті Придніпров`я» за можливість побачити ще раз колись таку знайому Маломихайлівку і тепер таку невпізнанну Гаврилівку і поспілкуватися з моїми дорогими селянами, яким я відала  30 років своєї журналістської долі, працюючи на обласному телебаченні. Так і хочеться сказати: «До наступної зустрічі!»

Лілія Данилюк

Фото авторки